3.2. Інноваційні педагогічні технології підготовки фахівців для сфери туризму (Олійник П.М)
Педагогічну доцільність туризму і краєзнавства у вітчизняній педагогіці вперше обґрунтував К. Д. Ушинський. Він вбачав у них, передусім, могутній засіб виховання національно свідомих гро-мадян. У кожному регіоні, підкреслював він, сконцентрована велика маса відомостей, - історичних, географічних, етнографічних, статистичних та інших, - які вчитель має уміло використовувати у своїй роботі. Справедливо дорікаючи географічне товариство царської Росії, яке майже не займалося поширенням знань про вітчизну серед юнацтва, К. Д. Ушинський вказав, що значну частину має взяти на себе школа, насамперед ті, хто очолює освітні відомства. Окрім того, вчений закликав перейняти в іноземців одну важливу рису - любов і повагу до Батьківщини, але не для того, щоб "бути іноземцями, а лише для того, щоб не бути ними в своїй країні". З цього приводу він говорив, що найглибше почуття у людини, яке вмирає останнім, - це любов до Батьківщини. К. Д. Ушинський доводив, що навчати молодь у Росії не повинні іноземці, які прищеплюють свою культуру, а вчителі-патріоти, які викладають тільки російською мовою. За це його називали "Отцом русской педагогики".
Слід відзначити, що педагогічна специфіка туристської діяльності полягає в тому, що ця робота має на меті не тільки оздоровлення і загартування людей, а й отримання конкретних, виразно визначених освітньо-виховних результатів. Безпосереднє знайомство з матеріальною і духовною культурою молоді, народу, природою рідного краю, вивчення у зв'язку з цим відповідних історичних та географічних матеріалів, поширення набутих знань серед населення, стимулює любов до Батьківщини, до культури і природи своєї нації.
Аналіз документів і науково-педагогічної літератури показує, що впродовж багатьох десятиріч прогресивні педагоги намагалися використовувати туризм для прищеплення любові своїм вихо-ванцям до рідної домівки, до своєї "малої батьківщини", а через неї і до всієї України. До таких педагогів-творців належав також
В. О. Сухомлинський, який не тільки розкрив виховні функції туристично-краєзнавчої роботи у своїх працях, але й апробував власні теоретичні висновки у практичній роботі з молоддю. Відомо, що він багато років був директором Павлишської школи Кіровоградщини. Основні напрями його виховної роботи - це любов до Батьківщини, матері, трудове, моральне, патріотичне та естетичне виховання. Так, з малечею він проводив заняття в лісі, на галявині під голубим небом, учні всіх класів були закріплені за земельними ділянками, щорічно в школі проводилось свято "Урожаю" тощо.
Ґрунтовними дослідженнями в галузі туристської діяльності є праці В. Квартального, А. Рідина, А. Ставровського, В. Федорченка та інших авторів, які розкрили зміст, мету, завдання і методику підготовки організаторів туристсько-краєзнавчої роботи.
Слід відзначити, що педагогіка туризму передбачає зміну засобів функціонування і розвитку освітніх закладів туристського спрямування, починаючи зі змін між тими хто навчає, і тими, хто навчається. Зміни, які відбуваються в системі навчання, виховання, ревіти, безумовно, впливають на розвиток і стан туристської освіти в Україні.
Друга половина XX століття, безумовно, ввійде в історію туристської освіти як період суттєвих перетворень у сфері навчання, виховання. Відповідність туристської освіти вимогам сучасності слід розглядати, в першу чергу, з точки зору ролі та місця професійної підготовки фахівців для сфери туризму, педагогічних напрямів і функцій, що стосуються навчання, наукових досліджень і послуг, які надаються, взаємозв'язку рівнів і форм освіти, особливостей розвитку освітнього процесу.
У XXI столітті туризм уже стає вітчизняним чинником соціальної і культурної інтеграції, проявом та інструментом зростаючої культурної взаємодії, упорядником устрою та способу життя, сприяє зміцненню єдності суспільства. Оскільки туризм передбачає зустрічі та діалог між "гостями" і "господарями", він поглиблює знання людей та народів одне про одного, їх взаєморозуміння. Важливими складовими туризму є якість обслуговування та підготовка персоналу, здатність адаптуватись до вимог туристів, ефективність роботи суспільних служб, безпека туристів.
Світова цивілізація, переступивши поріг третього тисячоліття, ставить перед освітніми закладами особливо відповідальні завдання: сформувати молоду людину, спроможну не просто пристосовуватись до складних умов буття, але й творчо, діяльнісно впливати на навколишній світ, створюючи соціокультурне середовище, умови, які дадуть можливість людині стати особистістю, розкрити свої потенційні можливості, вільно спілкуватись та самовдосконалюватись. Інтенсивно розвивається міжнародний освітній простір, в який поступово вписується й вітчизняна система освіти. Вагомим чинником у цьому є розвиток міжнародного туризму, зміцнення міжнародного співробітництва як у приватному, так і в громадському секторі, розвиток освітніх програм тощо.
Одним із стратегічних напрямів розвитку освіти в світі є інтеграція різних типів вищих навчальних закладів в науково-освітні мегаполіси континентального, міжрегіонального і державного значення. Спостерігається об'єднання університетів з промисловими комплексами. Таким чином, формується база для наукових дослід-жень і підготовки висококваліфікованих фахівців для сучасних фірм і компаній.
Орієнтація на зазначені пріоритети у розвитку вищої освіти потребує розробки і впровадження нових педагогічних технологій у навчальний процес, що дозволить значною мірою подолати основний недолік технологічного підходу, який домінує у вищій школі, - орієнтація на репродуктивний тип навчання.
Вважаємо, що важливим напрямом розробки проблем педагогіки туризму є теоретико-методологічне обґрунтування інноваційних технологій підготовки фахівців для сфери туризму. Закономірності професійної діяльності майбутнього фахівця галузі накладають певні вимоги на педагогічні технології викладання і розробки змісту навчальних дисциплін, організації творчої навчально-пізнавальної діяльності студентів у навчальних закладах туристського спрямування.
Зазначимо, що широкі можливості щодо педагогічних інноваційних технологій у навчальних закладах туристської освіти відкриваються у зв'язку з введенням нового напряму підготовки "Туризм", що передбачає неперервну підготовку фахівців. Однією з підсистем неперервної туристської освіти є професійно-педагогічна освіта, мета якої - підготовка викладачів туризмознавства, здатних вирішувати нові освітньо-виховні та освітньо-професійні завдання навчальних закладів туристської освіти.
Викладач має бути не лише обізнаним із педагогічними технологіями, а й впроваджувати інноваційні розробки у практику
підготовки.
Які ж новації характеризують сучасний освітній процес в університетах світу, до яких ми прагнемо?
Це, перш за все, - багаторівнева система організації вищої освіти, що забезпечує широку мобільність навчання і вибір
професії.
Друге - це могутнє оснащення сучасними інформаційними технологіями, включення в систему ШТЕІШЕТ, розвиток дистанційної форми навчання студентів.
Третє - це університизація вищої освіти, інтеграція вищих навчальних закладів, створення університетських комплексів.
Четверте - значна частина вищих закладів освіти знаходиться на самофінансуванні.
І ще одна особливість сучасності - перехід на освітні стандарти, які наближені до вимог світових. Тому окремі види навчальних закладів працюють в дослідно-експериментальному режимі апробації нових навчальних планів, освітніх стандартів та технологій
навчання.
В документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод планування, застосування і оцінювання всього процесу навчання та засвоєння знань шляхом врахування людських і технологічних ресурсів та взаємодії для досягнення більшої ефективності.
Як відомо технологія, зокрема навчання, має таку структуру:
Традиційно процес навчання включає такі ієрархічно-взаємопов'язані складові, як:
мета навчання та зміст навчально-пізнавальної діяльності;
елементи дидактичної системи та їх ієрархічна послідовність (принципи, правила, форми, методи, засоби навчання);
методологічні основи процесу навчання;
діагностичні засоби контролю та методичні рекомендації щодо корегування процесу навчання;
діяльність викладачів та студентів.
У практиці роботи навчальних закладів розрізняють традиційну технологію навчання та інноваційні.
Щодо понять "педагогічна технологія" і "технологія навчання" є різні тлумачення, але однозначно те, що перше поняття значно ширше і включає в себе технологію навчання та виховання, яка за висловлюванням деяких авторів, є засобом організації освітнього процесу. Говорячи про технологію навчання, науковці та практичні педагогічні працівники орієнтуються на широкий спектр методів і засобів навчання, які застосовуються в навчальному процесі.
Відомо, що методи навчання - це спільна діяльність викладача і студентів, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями, навичками.
Парадигма освіти, яка передбачала авторитарне, репродуктивне навчання відходить у минуле, натомість прийшло розвиваюче навчання, що стимулює пізнавальну активність та розвиток продуктивного мислення, формує творчу особистість. Третє тисячоліття знаменне характерною рисою "людиновимірності", тобто спрямуванням навчання на розвиток особистості в контексті моделі: природа - людина - суспільство. І тут особливе значення має туристсько-краєзнавча та рекреаційна діяльність, їх вплив на формування людини. Розвитку продуктивного цілісного мислення студентів та підвищення ефективності навчального процесу сприяють різноманітні засоби: унаочнення, активні форми та методи, інформаційні та комп'ютерні технології навчання.
Першочерговими завданнями викладачів туризмознавства ми вважаємо:
навчити студентів творчо, самостійно працювати з інформаційними матеріалами, освоювати систему знань, аналізувати та формувати своє ставлення і бачення будь-якої проблеми, давати оцінку подій і явищ щодо власного буття;
навчити студентів використовувати на практиці знання і вміння, знаходити шляхи вдосконалення та їх трансформації в реальних умовах ринкової економіки.
Викладач-новатор, який формує фахівців для туристської галузі, повинен знати:
сутність туризму, його різновиди, рівень розвитку в Україні та інших країнах, економічну доцільність тощо;
основи відповідної наукової теорії, методологію, гносеологію розвитку;
педагогічну та туристську інноватику;
рівень розвитку відповідної науки; вміти:
любити людей, вірно сприймати навколишній світ;
творчо і цілісно мислити, орієнтуватись в нестандартних умовах;
вміти трансформувати негативні настрої, прагнення в позитивні, формувати комунікаційні здатності у майбутніх фахівців;
враховувати психологічні характеристики особистості.
Ці вимоги покладено в основу культури педагогічної діяльності. На нашу думку, орієнтація на культуру педагогічної праці - це перш за все орієнтація на формування цілісного світогляду пе-дагога, творця, новатора.
Новітні технології навчання передбачають не отримання просто знань, а творче ставлення до них, яке формує культуру, перетворюючи знання в частину особистого буття та свідомості людини.
В арсеналі новітніх технологій відомі такі технології, як: технологія модульного та модульно-рейтингового навчання, проблемного, розвиваючого, комп'ютерного, імітаційного, тьюторсько-го, дистанційного, діалогового, інтенсивного тощо. Кожна з зазначених технологій має свої особливості в методиці, організації та контролі навчання.
Пропонуємо розроблену автором класифікацію сучасних інформаційних технологій, зокрема педагогічних (рис.3.1).
Зупинимося на окремих, найбільш поширених в туристській освіті технологіях навчання.
При вивченні загальноосвітніх та спеціальних дисциплін характерною є технологія проблемного навчання, яке передбачає створення проблемних ситуацій із метою розвитку пізнавальної творчої діяльності студентів. Тобто тут студенти здобувають знання в процесі розв'язування проблемних ситуації, розвивають креативне мислення, інтерес до знань.
Виявити проблему можна через постановку проблемного питання та створення проблемної ситуації, моральної колізії, інтригуючого питання, представлення альтернативного судження, зіткнення різних систем культурних цінностей, протиріч, життєвих явищ тощо.
У навчальному діалозі має зберігатися рівність позицій викладача і студента: вони обидва на рівних мають шукати рішення проблеми. Репліки студентів визначають собою спрямування діа-логу, який може розвиватись у неочікуваному для викладача напряму. Проте, незважаючи на це, викладач має питаннями послідовно поглиблювати проблему, скріплювати її логіку, вибудовувати структуру діалогу.
Проблемне навчання пов'язане з усіма іншими видами, зокрема модульним, ігровим, дистанційним, розвиваючим.
Модульно-рейтингова технологія навчання набуває широкого застосування при вивченні економічного блоку дисциплін, фундаментальних, профільних. Ця технологія має на меті підвищити зацікавлення студентів у результатах навчання та об'єктивності оцінки знань із окремих предметів і фаху в цілому, посилення відповідальності викладачів за комплексність і зваженість оцінок, а також відбору талановитішої та працьовитої студентської молоді для продовження навчання в магістратурі, аспірантурі тощо.
Перевагами модульно-рейтингового навчання є:
самостійна і регулярна робота студентів протягом року; свобода вибору завдань;
урахування всіх видів діяльності студентів;
міцність знань і висока якість підготовки;
підвищення ефективності навчального процесу;
вчасне корегування результатів контрольних заходів.
Тут суттєве значення має підвищення ролі поточного та модульного контролю знань, надання модульним результатам важливого значення при підсумковій оцінці знань студентів, що є визначальною рисою використання модульно-рейтингової системи.
Ефективним видом навчання є імітаційне або ігрове. Воно почало активно впроваджуватись у навчальний процес наприкінці XX століття. Спеціаліст галузі туризму сьогодні має не тільки все знати, а й бути організатором, керівником, технологом, бачити перспективу розвитку виробництва, вміти працювати з людьми, володіти особливостями ринкової економіки тощо. Тому особливо на старших курсах поширеною активною формою навчання є ділові ігри. Вони логічно продовжують процес навчання в умовах імітації виробничого процесу. Майбутній фахівець здобуває та вдосконалює уміння щодо вироблення і застосування рішень у конкретній ситуації. У ділових іграх студенти набувають не тільки професійних, але і ділових навичок: уміння адаптуватись у групі, розуміти мотиви та інтереси інших учасників гри, самостійно приймають рішення, вдосконалюють уміння групової взаємодії.
Імітаційно-ігровий підхід реалізується через використання імітаційно-ігрових форм та методів, які дають змогу не тільки з'ясувати, поглибити та закріпити теоретичний матеріал, а й навчити студентів самостійно мислити, діяти, вести науковий диспут, здійснювати пошук оптимального виходу із запропонованих професійних ситуацій та особисто відповідати за прийняті рішення. Технологія імітаційно-ігрового навчання передбачає використання дидактичних, рольових, ділових та інших ігор, системи тренінгів тощо.
Серед інноваційних педагогічних технологій професійного розвитку майбутніх фахівців особливе місце займає методика кейсів. Кейс - це опис конкретної управлінської ситуації, її зміст відображає історію створення та організаційного становлення установи, зокрема турфірми, її розвиток і результати діяльності. Метою використання кейсу є набуття навичок роботи в конкретній
ситуації, мобілізації всіх отриманих знань для вироблення практичної рекомендації щодо вирішення тієї чи іншої проблеми, яка міститься в ситуаційній задачі.
Досить поширеним у підготовці фахівців для сфери є активні форми навчання, зокрема "круглі столи" які проводяться з метою:
формування наукових підходів теорії туризмології;
комплексного обговорення сучасних актуальних проблем розвитку туристської індустрії;
розгляду дискусійних питань з окремих фахових дисциплін;
осмислення та узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду в туризмі.
Особливий інтерес викликає технологія дистанційного навчання, під якою розуміють сукупність прийомів, дій, операцій учасників навчального процесу, які виконуються в певній послідовності, що дозволяє реалізувати особливості обраного методу навчання. Дистанційне навчання - це нова модель освіти, зокрема управлінської ланки, яка базується на методології розвиваючої освіти. Це навчання на відстані, коли викладач і студент розділені простором і їх взаємодія здійснюється за допомогою:
комп'ютерних та інформаційних технологій;
супутникової системи зв'язку;
навчального і кабельного телебачення, відеокасет;
масової телефонізації;
глобальних та регіональних мереж (Іnternet) тощо.
З вищезазначеного можна зробити висновок, що головний вектор розвитку педагогіки туризму є обгрунтування професійно зорієнтованих інноваційних технологій, системоутворюючою основою яких є розвиток творчості, активної співпраці студентів і викладача, їх взаємодія.
Очевидним є те, що соціальні умови поставили перед викладачами масштабну задачу: трансформувати систему освіти і через неї - всю зону впливу освітньої системи на розвиток суспільства. Тому підготовка творчого викладача спроможного зробити самостійний світоглядний вибір не тільки в пізнавальному плані, але й життєво-практичному, вміти вчити цьому молодь - досить важливе завдання сьогодення. Це особливо важливо при формуванні фахівців такої "вразливої" галузі, якою є туризм.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
