Економічна соціологія як методологічна основа соціальної політики

Діяльність держави, звана соціальною політикою, представляє собою комплекс механізмів, покликаних забезпечити наступні напрямки життєдіяльності громадян: підвищення суспільного добробуту, поліпшення якості життя народу; забезпечення соціального захисту та політичної стабільності. Таким чином, соціальна політика має три головні функції [12]: економічну (стимулювання різних видів економічної діяльності), політичну (створення соціально-економічних передумов для збереження політичної рівноваги в суспільстві) і стратегічну (створення соціально-економічних умов для збереження і розвитку "людського капіталу", забезпечення необхідного рівня життя для всіх груп населення, доступу до медичного обслуговування, освіти, культурних цінностей).

Сучасні соціологи Б. Дікон, М. Хале та П. Стабс в роботі "Глобальна соціальна політика" [6] висловлюють судження, що мають важливе значення для розуміння співвідношення економічних і соціальних факторів в системі соціальної політики сучасних розвинених держав світу. Ці вчені руйнують примітивне уявлення про прямий зв'язок між рівнем економічного розвитку країни та добробутом населення, яке, на жаль, стало поширеним політичним штампом у молодих пострадянських демократіях.

У ранньому дослідженні порівняльного розвитку добробуту країн соціологи встановили зв'язок між зусиллями держави по забезпеченню добробуту народу та економічним розвитком країни. Спосіб вимірювання зусиль, спрямованих на підвищення добробуту, за допомогою визначення відсотка від валового національного продукту (ВНП), що витрачається на соціальне забезпечення, викликав великі сумніви. В результаті економічний розвиток було визначено як передумова соціального добробуту. Разом з тим, на вищому щаблі економічного розвитку перебували, мабуть, проблематичні випадки, особливо в США, країні, яка, незважаючи на подальше економічне процвітання, явно залишалася "відстаючим державою добробуту". Як показав подальший порівняльний аналіз соціальної політики, вище певного рівня економічних передумов не існує необхідного зв'язку між зусиллями держави по забезпеченню добробуту суспільства і його економічним рівнем. При цьому певні корективи вносить політичний вибір.

Серед багатьох країн світу окреме місце займають деякі, зокрема Китай, Коста-Ріка, мають набагато більш високий показник людського розвитку, ніж можна було б судити за обсягом їхнього ВНП (табл. 1.1).

Взаємозв'язок показників (рівнів) розвитку людини і економічного розвитку окремих країн світу

Країна	Ранговий показник ВНП на душу населення*	Показник рівня розвитку людини
США	4	-
Франція	5	-
Швеція	0	-
Японія	2	-
Угорщина	24	Високий
Росія	10	-
Бразилія	-17	Низький
Коста-Ріка	34	Високий
Індія	12	-
Китай	41	Високий
Малайзія	9	-
Іран	-44	Низький
Ангола	-34	“

* Велике позитивне значення цього показника означає, що в країні людський розвиток перевищує економічний, а велике негативне значення - про перевищення рівня економічного розвитку країни над рівнем розвитку людини.

Характерною особливістю взаємозв'язку економічного розвитку і соціального добробуту стало зростання майнової нерівності в періоди економічного підйому. Ортодоксальні економісти в 70-80-х роках XX ст. стверджували, що збільшення нерівності доходів серед населення країни є платою за економічний прогрес: чим більше проявляється нерівність в країні, тим вона багатша і, як наслідок, краще живеться її громадянам. Ці ортодоксальні ідеї в даний час піддаються сумніву.

Соціальна політика (мета якої - забезпечити кожному справедливу частку ресурсів) може сприяти економічному розвитку країни. З доповіді ОЕСР (1996) слід несподіваний висновок: майбутній розквіт іноді залежить від уповільнення темпів зростання майнової нерівності громадян.

Набір пропонованих далі індикаторів передбачає співвідношення головних факторів, коригувальних економічні показники. Вони утворюють певну системну модель, куди входять макроекономічні, соціально-економічні і соціальні показники, що характеризують певний стан економіки країни, певний політичний режим і залежну від них соціальну політику.

До макроекономічних показників відносяться темпи збільшення обсягів ВНП, виробництва і рівня інфляції.

Групу соціально-економічних показників утворюють дані, що характеризують рівень безробіття, відсоток осіб, які перебувають за межею бідності, співвідношення середньої заробітної плати і вартості споживчого кошика.

До соціальним показниками, згідно з методикою ООН, відноситься індекс людського розвитку, який складається з трьох компонентів - показників: тривалості життя, рівня освіти населення та середньодушового доходу. Взаємозв'язок зазначених показників може набувати характер певних моделей функціонування суспільства. У разі кризового стану економіки держава здійснює політику надзвичайних заходів; стабільного стану економіки відповідає політика стимулювання з боку держави; з економікою динамічного зростання пов'язана політика регулювання.

Темпи зміни обсягу виробництва можуть коливатися від -20 % (економічна криза) до нуля (стабільність). Якщо цей показник досягає +10 %, в країні спостерігається динамічний розвиток економіки. Інший економічний показник - рівень інфляції - свідчить про кризовому стані країни: якщо він становить 50 %, в економічній стабільності, якщо не перевищує 30 %, і про динамічному розвитку, якщо дорівнює 5 %.

На вибір моделі політичного управління суттєво впливає рівень безробіття. В умовах економічної кризи цей рівень сягає 20 % і тягне за собою політику надзвичайних заходів. Граничним вважається рівень безробіття 10 %. Він свідчить про стабільну економіку і супроводжується політикою стимулювання. Безробіття на рівні 5%, розцінюється як природна. Вона спостерігається в умовах економічного розвитку країни.

Співвідношення середньої заробітної плати і вартості споживчого кошика виявляється симптомом кризи, якщо досягає 50 %, свідчить про стабільність при 70 % і про розвиток економіки - при 100 % (тобто коли розмір заробітної плати дорівнює вартості споживчого кошика) (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Взаємозв'язок економічних, соціально-економічних і політичних станів суспільства, %

Стан економіки	Темпи зміни обсягу виробництва	Рівень інфляції	Рівень безробіття	Співвідношення середньої заробітної плати і вартості споживчого кошика	Метод політичного управління
Розвиток	10	5	5	100	Регулювання
Стабільність	0	30	10	70	Стимулювання
Криза	-20	50	20	50	Надзвичайні заходи

<<< тому | зміст | вперед >>>

Пилипенко В.Є., Гансова Е.О., Козаків В.С. та ін Економічна соціологія

Розділ 1. Економічна соціологія як наука

1.4. Економічна соціологія як методологічна основа соціальної політики