<<< назад | зміст | вперед >>>

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

Передмова

Continue has leges aeternaque foedera certis
Imposuit natura locis...
Hos natura modos primum dedit, his genus omne
Silvarum fruticumque viret nemorumque sacrorum
Vergilius, Georgica

Встановила навіки закони й життя умови
Різним природа краям...
Так природа сама влаштувала, щоб зеленіли
Різнорідні ліси, кущі та гаї священні
Вергілій, Георгіки

За останні десятиріччя людство якісно переоцінило існуючі досягнення науково-технічної революції, яка негативно вплинула на екологічну стабільність біосфери, а значить, на безпечність життя всього суспільства. Численні приклади свідчать, що техногенний вплив у ряді аспектів став від'ємно проявлятись на всіх взаємозв'язаних блоках біосфери - атмосфері, гідросфері, літосфері, педосфері, сфері органічного життя. Тому охорона біосфери і підтримання її нормального функціонування - пріоритетне не лише екологічне й економічне, а й соціально-політичне завдання, яке повинно вирішуватись як на національному, так і на міждержавному та міжнародному рівнях. До цього закликають і зобов'язують нас МСОП (Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів), ЮНЕСКО, ЮНЕП (Програма ООН по навколишньому середовищу) та інші міжнародні організації, мета яких - оптимізація взаємовідносин суспільства і природи у глобальному масштабі.

Враховуючи значення природоохоронних проблем для народів усього світу, у 1983 р. з ініціативи ООН була створена Міжнародна комісія по навколишньому середовищу і розвитку (МКНСР) (World Comission on Environment and Development). Цю комісію очолила прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брундтланд. МКНСР опублікувала як доповідь ООН за участю міжнародного колективу вчених, державних і громадських діячів фундаментальну працю "Наше спільне майбутнє" (1989) (Our Common Future, 1987). У ній розроблена довготривала екологічна стратегія в галузі охорони навколишнього середовища з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку до 2000 р. та на дальший період. У цій стратегії приділена належна увага і міжнародному співробітництву в галузі охорони біологічних видів та природних екосистем біосфери, що забезпечують людство відновними ресурсами.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони біосфери, в розумінні В. І. Вернадського (1926), потрібно реалізувати в першу чергу у тих випадках, коли різні форми техногенного шишку проявляються в зональних географічних масштабах, а також у регіонах, екологічне значення яких виходить за національні рамки. В Середній Європі до таких регіонів належать Карпати, розташовані на території п'яти держав - Чехословацької Федеративної Республіки, Польщі, Угорщини, України та Румунії. Екологічний вплив цієї потужної гірської системи до 2655 м заввишки проявляється далеко за її межами. Завдяки географічному положенню в центральній частині Європи, Карпати виступають як своєрідний орографічно-кліматичний бар'єр між балтійською і паннонською кліматичними областями, а також як потужний вододіл між басейнами рік, що впадають у Балтійське і Чорне моря. Тут беруть початок численні притоки таких великих водних артерій, як Вісла, Дністер, Тиса і Дунай, що мають і важливе міжнародне значення. В гумідному карпатському регіоні, де випадає до 1800 мм опадів, важко переоцінити екологічно важливу ґрунтозахисну та водорегулюючу функції рослинного покриву, і, зокрема, гірських лісів, які забезпечують нормальний гідрологічний режим згаданих рік та їх численних притоків і тим самим попереджують появлення повеней, селей та інших стихійних явищ.

Гірська система надзвичайно цікава також у геоморфологічному, біогеографічному та ландшафтному відношеннях. На морфоструктуру найбільш високих хребтів, розташованих понад 1500 м, помітно вплинуло зледеніння, сліди якого збереглись у Високих Татрах, Чорногорі, Бучеджських і Фагарашських горах та інших гірських масивах Карпат. Після відступу останнього в'юрмського льодовика (приблизно 10 000 років тому) і потепління клімату створились сприятливі екологічні умови для розвитку багатої і різноманітної флори й фауни. Завдяки значній різноманітності екологічних умов у Карпатах виникло 238 ендемічних видів і підвидів судинних рослин і чимало ендемічних таксонів тварин, збереження яких - особливо важливе природоохоронне завдання. Адже зникнення ендемічного виду, рідкісних реліктів - живих свідків еволюції органічного світу, це втрата для світової біологічної науки.

У теперішній час, коли внаслідок техногенного впливу швидкими темпами міняється структура природних ландшафтів, генофонд біосфери катастрофічно збіднюється. Зокрема, прискореними темпами цей процес проходить у густозаселених і промислових регіонах, до яких належать і Карпати. Згідно з дослідженнями ботаніків, близько 10 % видів карпатської флори потребує індивідуальної охорони, а частина рідкісних видів уже втрачена. Ще гірша ситуація з екологічним станом фауни. Екологи давно встановили, що найбільш надійною формою збереження генетичних ресурсів, а отже, і біогеографічної різноманітності планети, є заповідні території. У Карпатах для збереження унікальних щодо біогеографії екосистем та оригінальних гірських ландшафтів, що відзначаються до того ж і рекреаційною цінністю, організовано 14 національних парків, чотири біосферні заповідники (Румунія, Польща, Угорщина), один державний заповідник (Україна) загальною площею понад 330 тис. га. Крім того, існує широка мережа ландшафтних парків, природних резерватів та пам'яток природи. Ряд заповідних територій, наприклад Татранський і Пієнінський національні парки в Словацькій республіці і Польщі, національні парки Ретезат в Румунії та Бюкк в Угорщині, Карпатський державний заповідник на Україні, мають і міжнародне значення.

З Карпатами тісно пов'язана історична доля народів, що протягом тисячоліть заселяють цей регіон. Багаті відновні і невідновні ресурси мали важливе значення для розвитку їх національної економіки, а своєрідна природа істотно впливала на духовну сферу життя населення, органічно пов'язаного з гірськими ландшафтами. Про це переконливо свідчать культурні традиції народів, їх оригінальний фольклор, декоративне мистецтво, специфічні риси народної архітектури, що так яскраво відбивають ландшафтні особливості гір.

Отже, багатогранне значення природи Карпат для економічного прогресу, а також її вплив на культурну самобутність народів, які тут проживають, безсумнівне. Тому життєво важливе завдання її охорони слід розглядати не лише в еколого-економічному аспекті, але і з соціальних та загальнокультурних позицій.

Принципово нові потенційні можливості здійснення природоохоронних завдань існують зараз, коли на державному рівні розроблена конструктивна програма природоохоронних дій у карпатському регіоні. Вона охоплює широке коло завдань, що стосуються стабілізації порушеного в минулому екологічного балансу, відтворення відновних природних ресурсів, раціонального природокористування, поліпшення захисних і суспільно корисних функцій гірських екосистем, використання їх рекреаційного потенціалу для оздоровлення трудящих. Національні парки, заповідники та інші об'єкти природно-заповідного фонду - цінні еталони первісної природи, на базі яких можливі наукові пошуки у цих напрямках.

Міждержавне і міжнародне співробітництво у галузі екології, територіальної охорони природи, а також обмін досвідом між спеціалістами, які вивчають природні ресурси, є надійною запорукою успішного вирішення згаданих завдань. Ці питання по карпатському регіону розглядались на багатьох наукових форумах. Ще в 1960 р. в резолюції Першої міжнародної конференції по флорі та фауні Карпат, що була організована АН СРСР і АН УРСР і проходила у Львові, відзначено: "Вважати необхідним здійснювати координацію і обмін досвідом роботою між карпатськими країнами по проблемі охорони природи і відтворення природних ресурсів шляхом створення заповідників і заказників у Карпатах, оскільки цю актуальну проблему неможливо вирішити ізольовано для кожної частини Карпат". З метою ефективного проведення комплексних досліджень флори і фауни за єдиною; програмою учасники конференції вважали за доцільне створити "Карпатську асоціацію біологів".

Питанням міжнародного співробітництва по охороні навколишнього середовища, в тому числі і по заповідній справі, особливу увагу приділено у Всесвітній стратегії охорони природи (World Conservation Strategy, 1980), яку розробили МСОП, ЮНЕП, ВВФ (Фонд охорони дикої природи).

Завдяки давнім природоохоронним традиціям у країнах, на території яких розташовані Карпати, нагромаджено чималий досвід по заповідній справі, зокрема, по науковому обгрунтуванню організації мережі заповідних екосистем різних категорій, їх функціональному природоохоронному впорядкуванню, використанню рекреаційного потенціалу. Він становить взаємний інтерес як для цих, так і для інших країн з близькими природно-географічними умовами.

У стратегії охорони природи МСОП, ЮНЕСКО, ЮНЕП приділяють особливу увагу екологічній освіті та підготовці спеціалістів по охороні природи. Для підготовки таких кадрів у Львівському університеті створена кафедра раціонального природокористування і охорони природи. Студентам географічного факультету, що спеціалізуються на цій кафедрі, читається спецкурс "Охорона природи в зарубіжних країнах". Дана робота може бути корисним посібником для тих, хто, слухає цей курс, а також для студентів інших вузів, де читаються курси по охороні природи. Беручи до уваги програму згаданого курсу, в окремих розділах книги висвітлені деякі методичні питання в галузі охорони природи та заповідної справи.

Автори сподіваються, що їх праця сприятиме охороні існуючих заповідних екосистем, а також виявленню нових цінних для науки і народного господарства природоохоронних об'єктів. її публікація буде корисною для розширення природоохоронного і біогеографічного кругозору не лише спеціалістів, але й широкого кола читачів, які цікавляться питаннями охорони природи, і сприятиме формуванню якісно нової концепції про необхідність колективних міждержавних та міжнародних зусиль у справі гармонізації взаємовідносин суспільства і природи. Саме такий стратегічний підхід при вирішенні багатопланової природоохоронної проблеми необхідний для оптимізації життєвого середовища всього людства і забезпечення таким чином успішного розвитку нашої цивілізації.

Дана робота підготована співробітниками Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного АН УРСР, Інституту ландшафтної екології АН ЧСФР, біологічного факультету Будапештського університету ім. Етвеша Лоранда, Інституту охорони природи і природних ресурсів Польської АН, біологічного факультету Ужгородського державного університету і видається за рекомендацією Міжнародного Інституту-асоціації регіональних екологічних проблем при Львівському державному університеті ім. Івана Франка.

У книзі матеріал між авторами розподілено таким чином: С. М. Стойко - Вступ, розділи 1, 2.1, 2.2, 3., 4.4, 4.5, 5, 6; Післямова; Е. Гадач - 2.1, 4.1; Т. Шимон - 4.3 (при участі 3. Секе); С. Михалик - 2.1, 4.2, 5. У розділі 4.4 опис Хустського заповідного масиву "Долина нарцисів" здійснили В.І. Комендар, В.В. Кричфалушій; Державний національний парк "Синевир" описали С.М. Стойко, Л. О. Тасєнкевич; Ботанічний резерват "Чорна гора" - С. С Фодор.

При підготовці рукопису до друку технічну допомогу надали співробітники відділу охорони природних екосистем Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного АН УРСР Н. К. Воробець і Н. М. Коваль, за що автори виражають їм подяку.

<<< назад | зміст | вперед >>>