<<< назад | зміст | вперед >>>

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

4. Екосистеми Карпат

4.2. Польські Карпати

Польські Карпати займають близько 7 % території країни і охоплюють північні мегасхили Західних та частково Східних Карпат. Це найбільш масивна та піднесена частина Карпатської гірської системи, яка включає оригінальні у геолого-геоморфологічному та біогеографічному відношеннях Татранські, Баб'є-Гурські, Піенінські та Бещадські гори*. Природні та слабоокультурені екосистеми, що збереглися у цих горах на значній площі, мають важливе народногосподарське і природоохоронне значення. Тому згадані гірські масиви здавна привертали увагу природодослідників різних профілів. Особливо активізувалися екологічні та природоохоронні дослідження у Польських Карпатах у повоєнний період, коли виникли широкі можливості вирішувати на державному рівні актуальні питання охорони природних екосистем та раціонального використання й відновлення їх ресурсів. Зокрема, належна увага приділялася охороні цінних природних масивів.

* Західні Бескиди у польській літературі називають Бещади.

У даний період у Польських Карпатах функціонує п'ять НП, з яких Баб'є-Гурський, Татранський, Горчанський і Піенінський розташовані в Західних Карпатах, а Бещадський - у Східних (рис. 10). Територіально невеликі, загальна їх площа становить 37 434 га, вони відіграють важливу екологічну роль у збереженні біогеографічної різноманітності Польських Карпат (Michalik, 1978).

Рис. 10. Заповідні екосистеми Польських Карпат. Національні парки - Баб'єгурський (БНП), Татранський (ТНП), Горчанський (ГНП), Пієнінський (ПНП), Бещадський (БДНП); ландшафтні парки
1 - Живедський, 2 - Попрадський, .3 - Східнобескидський район охоронного ландшафту: І - національні парки, II - ландшафтні парки, III - район охоронного ландшафту, IV - межа проектованого міжнародного біосферного заповідника.

У даний період у Польських Карпатах функціонує п'ять НП, з яких Баб'є-Гурський, Татранський, Горчанський і Піенінський розташовані в Західних Карпатах, а Бещадський - у Східних (рис. 10). Територіально невеликі, загальна їх площа становить 37 434 га, вони відіграють важливу екологічну роль у збереженні біогеографічної різноманітності Польських Карпат (Michalik, 1978).

Національні парки в Польщі створюються згідно з Постановами Ради Міністрів республіки - найвищого законодавчого органу. Адміністративно вони підпорядковані департаменту охорони природи Міністерства лісівництва та деревообробної промисловості. Кожний парк має свою дирекцію, адміністрацію та службу охорони.

Баб'є-Гурський біосферний заповідник. Географічне положення. Біосферний заповідник (БЗ) розташований у Високому Бескиді, що належить до широкого пасма Західних Бескид. Його територія охоплює північні і частково південні схили відокремленого масиву Бабйої Гури від 950 м до самої її вершини - 1725 м (Zabierowski, 1983). Площа БЗ становить 1704 га, з якої 1552 га приходиться на ліси. З метою охорони цінних лісових екосистем ще в 1934 р. на Баб'їй Гурі був створений резерват площею 1050 га. У 1954 р. на його базі організований національний парк. Враховуючи важливе екологічне і народногосподарське значення НП в 1977 p., він був включений у світову мережу біосферних заповідників.

Кліматичні умови. Клімат БЗ змінюється залежно від висоти над рівнем моря. Середньорічна температура повітря у найнижчій його частині становить 6° С, на верхній вертикальній межі (1600 м) знижується до 0,5° С. Середня температура січня дорівнює відповідно для згаданих висот мінус 2,1° С і мінус 9,3° С, а липня - 15,8 та 8,7° С. Середня річна кількість опадів коливається від 1139 до 1226 мм.

Геологічна та геоморфологічна будова. Підстилаючою породою на території БЗ є карпатський фліш, утворений пачками середньо- і дрібнозернистих пісковиків магурської світи, які чергуються із тонкими прошарками глинистих сланців.

Баб'я Гура являє собою потужний хребет довжиною близько 10 км, який тягнеться зі сходу на захід і відмежований від інших масивів глибокими перевалами. Північні схили його дуже круті, скелясті, вкриті у верхній частині кам'янистими осипами. В гірському ландшафті чітко виражені льодовикові котли. Південні схили хребта - положисті з слабодиференційованим рельєфом.

Грунти. В грунтовому покриві Бабйої Гури простежується вертикальна поясність. У нижніх положеннях сформовані буроземні грунти. В середній частині схилів переважають слабо-, середньо- і сильноопідзолені буроземи. Вище верхньої межі лісу, під формаціями криволісся, типовими є торф'яно-підзолисті грунти, а на скелястих вершинах трапляються грунти з ініціальною стадією розвитку та слабо вираженим ґрунтовим профілем.

Водна мережа. Представлена чисельними джерелами та витоками швидких гірських потоків. Більш зволожені північні схили відзначаються і більш розгалуженою гідромережею. В окремих басейнах гірських потоків збереглись оригінальна флора і рослинність. Мальовничі русла потоків мають важливе ландшафтно-естетичне значення і є улюбленими місцями для відвідувачів парку.

Рослинні ступені. Вертикальна розчленованість рослинного покриву представлена в БЗ у класичній формі. У нижньо-і середньо-гірському поясі до висоти 1150 м сформовані рослинні ступені (PC) евтрофних лісів, що належать до типу карпатських бучин, та мезотрофних ялицево-смерекових борів*. У верхньому гірському поясі від 1150 до 1390 м поширений PC ацидофільних смерекових борів. У межах 1390-1650 м сформований PC криволісся, вище якого поширений PC субальпійських лук з фрагментами альпійських угруповань.

* Згідно з прийнятою в Польщі лісовою типологією до борів належать типи хвойних лісів. Це поняття відрізняється від борів в Українській типології П.С. Погребняка як оліготрофних типів умов місцезростання, наприклад, соснових борів.

Флора. БЗ відзначається значним видовим багатством вищих і нижчих рослин та грибів. На його території росте 650 видів судинних рослин, 20 листяних мохів, 100 печіночників, 200 лишайників, 180 водоростей та кілька сот видів грибів. У парку ретельно охороняється єдиний у Польщі локалітет стародуба оленячого (Laserpitium archangelicum) та унікальне для Західних Карпат місцезростання роговика альпійського (Cerastium alpinum var. babiogorense), яке збереглось на вершині Бабйої Гури. Ендемічним для НП є приворотень баб'є-гурський (Alchemilla babiogorense). Серед інших флористичних раритетів слід згадати також західнокарпатський ендем - сольданелу карпатську (Soldanella carpatica) і два загальнокарпатських ендеми - дзвоники мінливі (Campanula polymorpha) та вербу Китайбеля (Salix kitaibeliana).

Баб'єгурський БЗ є найбільшим і найцікавішим осередком високогірської флори в межах Західних Бескид. Тут росте понад 70 видів високогірських рослин, таких, як тоція альпійська (Tozzia alpina subsp. carpatica), верба сітчаста (Salix reticulata), анемона нарцисоцвіта (Anemona narcissiflora), сон альпійський (Pulsatilla alpina), жовтець гірськолюбний (Ranunculus oreophilus), ломикамінь висхідний (Saxifraga adscendens), бартсія альпійська (Bartsia alpina), тирлич крапчастий (Gentiana punctata), ожина брунатна (Luzula spadicea), тонконіг пухкий (Роа Іаха).

Серед спорових рослин у Баб'їй Гурі виявлено ряд рідкісних листяних і печіночних мохів (Hookeria lucens, Haplomitrium hookeri) та лишайників (Cyphelium carelicum, Haematomma cismonicum).

Фауна. На території БЗ зафіксовано близько 150 видів хребетних. У групі ссавців, яка нараховує понад 30 видів, найбільш характерними є олень карпатський (Cervus elaphus montanus), рись (Felis lynx), куниця лісова (Martes martes), борсук (Meles meles), жолудівка (Eliomys quercinus), бурозубка гірська (Sorex alpinus).

Із птахів заслуговують на увагу два високогірських види - щеврик гірський (Anthus spinoletta) та завирушка альпійська (Prunella collaris), бореально-альпійський вид дрізд білозобий (Turdus torquatus) та типові для пралісів пугач (Bubo bubo) і глухар (Tetrao urogallus).

У групі земноводних цікавими видами є карпатський субендем тритон карпатський (Triturus montandoni), тритон альпійський (Triturus alpestris), саламандра плямиста (Salamandra salamandra), джерелянка гірська (Bombina variegata).

У фауні численних безхребетних на Баб'їй Гурі виявлено кілька десятків ендемічних та субендемічних для Карпат видів. Це жуки - Pterostichus faveolatus, Chrysolima schneideri, павук - Clubiosa alpicola, слимак - Bielzia coerulans, вилоніг - Mixodiaptomus tatricus. Прикладом третинних реліктів є типовий для підземних вод бокоплав (Niphargus tatrensis).

Рослинність. Панівним типом рослинного покриву в БЗ є ліси, які займають 75% його площі. На родючих буроземних грунтах сформовані букові ліси (тип - бучина карпатська - Dentario glandulosae-Fagetum), в яких поодиноку домішку утворюють ялиця (Abies alba) і смерека (Picea abies). У трав'яному покриві бучин характерними є неморальні види - зубниці бульбиста і залозиста (Dentaria glandulosa, D. bulbosa), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), підмаренник запашний (Galium odoratum), багаторядники Брауна і шипуватий (Polystichum braunii, P. aculeatum) та ін. У вологих едатопах трапляється рідкісна асоціація - бучина з домінуванням у трав'яному покриві цибулі ведмежої (Allium ursinum).

На бідніших грунтах у нижньому гірському поясі (Abieti-Piceetum montanum) поширені ялицево-смерекові бори, для трав'яного покриву яких характерними є ацидофільні види - чорниця (Vaccinium myrtillus), підбілик альпійський (Homogyne alpina), плаун колючий (Lycopodium annotinum), підмаренник круглолистий (Galium rotundi-folium).

У верхньому гірському поясі сформовані угруповання, що належать до карпатського смерекового бору (Piceetum tatricum). Вони приурочені до бідніших, опідзолених і дуже кислих грунтів. У їх трав'яному покриві переважають чорниця або щитник австрійський (Dryopteris austriaca) з участю таких характерних для даного типу видів, як зозулині сльози серцевидні (Listera cordata), блехнум колосистий (Blechnum spicant) та ін. Серед смерекових борів у скелястих ущелинах та понад потоками трапляються невеликі ділянки горобинової яворини (Sorbo-Aceretum carpaticum), які відомі лише з Бабйої Гури.

Над верхньою межею лісів значну площу, понад 20% території БЗ, займає гірсько-соснове криволісся (Pinetum mughi carpaticum). Характерні його ценотичні компоненти - горобина (Sorbus aucuparia var. glabrata), порічки скельні (Ribes petraeum), шипшина звисла (Rosa pendulina), верба сілезька (Salix silesiaca).

У привершинній смузі Бабйої Гури близько 5% території заповідника займають трав'яні угруповання. Понад потоками формується барвисте високотрав'я з аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae), цицербіти альпійської (Cicerbita alpina), аконіту міцного (Aconitum firmum), сугайника австрійського (Doronicum austriacum), жовтця платанолистого (Ranunculus platanifolius). Для найвищих місцеположень характерні альпійські угруповання з ситника трироздільного та осоки низької (Juncetum trifidi-Caricetum supinae). Сформовані тут також фрагменти угруповань, характерних для тривалих сніжників. На особливу увагу заслуговує ендемічне для Бабйої Гури наскельне угруповання костриці різнобарвної (Festucetum versicolor babio-gorense) зі значною участю інших високогірських видів.

Природоохоронне зонування. Основна частина БЗ площею 1061 га (62,3%), де найкраще збереглись корінні ліси, охороняється в абсолютних резерватах. Решта території, на якій біогеоценози зазнали антропогенних змін, охороняється у часткових резерватах, де вживають певні біотехнічні заходи, спрямовані на відтворення первинної структури угруповань. Широка смуга лісових масивів, що прилягають до БЗ, має бути взята під охорону у формі ландшафтного парку.

Наукове і народногосподарське значення. На території БЗ проводяться багатопланові екологічні і біогеографічні дослідження, по результатах яких опубліковано близько 1000 робіт.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. В БЗ розташована туристична база, а на його території організована мережа туристичних стежок довжиною 31 км (0,5 км/км²). Протягом року у заповіднику буває до 40 тис. відвідувачів. Основна їх частина - це шкільна молодь і студенти, які відвідують парк з дидактичною метою. Природничий музей і дві науково-дидактичні стежки допомагають їм ознайомитись із закономірностями висотного розчленування біогеоценозів, функціонуванням паркових екосистем, їх багатою флорою і фауною.

Антропогенний вплив. Оскільки БЗ розташований близько від Силезького промислового комплексу, його територія знаходиться в зоні сильного забруднення повітря шкідливими газами та промисловим пилом.

Ці викиди створюють загрозу для хвойних лісів, серед яких вже спостерігається відмирання ялиці. В ослаблених деревостанах є небезпека інвазії ентомошкідників. У деяких місцях БЗ спостерігається пошкодження рослинності внаслідок надмірного туристичного пресу. Дирекція БЗ здійснює широку профілактичну роботу по попередженню небажаного антропогенного впливу на паркові екосистеми.

Татранський національний парк. Географічне положення. Польський Татранський національний парк (ТНП) охоплює північні схили Високих і Західних Татр від підніжжя гір (біля 800 м) до найвищої вершини Риси (2499 м). Для охорони цінних татранських лісів тут ще в 1939 р. створений природний парк на площі 8 тис. га. В сучасних межах ТНП був організований у 1954 р. на площі 21 676 га, з якої 14 537 га займають ліси.

Кліматичні умови. Клімат в Татрах істотно міняється від підніжжя гір до вершин. Середня річна температура на висоті 894 м дорівнює 4,9° С, а на висоті 1991 м (Каспрова Вершина) - 0,8° С. Середня температура січня становить відповідно мінус 4,7° С і 8,8 ° С, а липня - 14,8°та 7,7° С. Річна кількість опадів коливається в цих місцях від 1096 до 1825 мм. У внутрішній частині татранського масиву клімат має типові високогірські риси. Часте явище, зокрема зимою при високому атмосферному тиску та сонячній погоді - температурна інверсія.

Максимум опадів припадає на літні місяці. Сніговий покрив зберігається 6-8 місяців, сніг може випадати і влітку. Характерна риса клімату - дуже сильні вітри в верхніх частинах хребтів та часті теплі нисхідні "гальні" вітри типу фенів.

Геологічна та геоморфологічна будова. ТНП відзначається різноманітною геологічною будовою. Відокремлюється, передусім, кристалічне ядро у західній та східній частинах головного хребта та смуга скель, складених осадовими породами; вона займає нижчі положення та середню частину хребта. Кристалічне ядро складають в основному граніти, а також гнейси і кристалічні сланці. В смузі осадових порід представлені вапняки, доломіти, пісковики та глинясті сланці.

Татри - найвищий у Карпатах гірський масив з типовим альпійським характером рельєфу й ландшафту. Протяжність основного скельного хребта становить близько 57 км. ТНП включає північні схили середньої частини татранського ланцюга від Риси (2499 м) до вершини Воловець (2063 м) довжиною біля 30 км.

Рельєф Татр, сформований в основному у третинному періоді, був модельований в льодовиковий період, під час якого набув альпійських рис. У всіх більших долинах тоді виникли льодовики. Інтенсивне звітрювання порід на контакті з льодовиковою товщею зумовило утворення урвищ, крутих схилів та вершин. Льодовики вимоделювали у гірських породах скельні чаші, заповнені зараз водами озер та скельні пороги з характерними для них водоспадами. Найбільший з них - Сиклава - має 70 м заввишки.

Водна мережа. Значна кількість опадів та крутизна схилів зумовлюють наявність розгалуженої мережі потоків. Вони беруть початок в озерах та джерелах. Найбільш багатоводними є каьстові джерела, що поширені в зоні вапняків парку. Під час літніх максимумів опадів гірські потоки найбільш бурхливі. Всі потоки ТНП належать до басейну Дунайця. На території ТНП є 33 озера і кілька ставків. Найбільші з озер - це Морське Око (35 га, глибина 50,8 м), Великий Став (34 га, глибина 79,3 м), Чорний Став вище Морського Ока (21 га, глибина 76,4 м). Загальна довжина водної мережі 175 км. До найбільших потоків належать: Бялка, яка забирає води східної частини парку; Косьцелиський і Хохоловський, що забирають води з його західної частини (рис. 11).

Грунти. Під смерековими борами утворились здебільшого опідзолені грунти, а в нижчих положеннях - різні типи буроземів. На материнських породах, багатих на кальцій (вапняки, мергелі, доломіти), сформовані варіанти рендзин. Вище верхньої межі лісу в лучних і чагарникових формаціях переважають дерново-гумусні грунти. На скелястих схилах домінують ініціальні грунти з недиференційованим профілем.

Рослинні ступені. В Татрах чітко відображені висотні ступені рослинного покриву. До 1250 м сформований PC змішаних лісів з перевагою бука. В межах 1250-1550 м розташований широкий PC смерекових лісів. Вище нього, від 1550 до 1800 м, знаходиться PC криволісся та субальпійських лук. Його змінює альпійський або "гальний" PC, який на вапнякових породах поширений до 2150 м, а на гранітах - до 2300 м. Над альпійським PC аж до найбільших вершин у гранітній частині Татр розташований PC субнівальний, або "турновий", який крім Татр, більш у Карпатах не виражений.

Рис. 11. Долина гірського потоку Хохловський у Татранському національному парку. Фото Я. Зембруського.

Рис. 12. Аконіт міцний (Aconitum firmum Reichenb.) у Татранському національному парку. Фото Є. Герезняк.

Флора. В ТНП зростає біля 1000 видів судинних рослин. Особливі риси флорі надають ендемічні види. Серед них слід згадати тонконіг татранський (Poa nobilis) та виявлені в останні десятиріччя ендемічні види приворотнів (Alchemilla oculimarina, A. stawislae, A. giewontica, A. polonica, A. wallischi). Субендемом Татр є ложечниця татранська (Cochlearia tatrae). На території парку відомо кілька західно-карпатських ендемів, з яких найбільшої уваги заслуговують третинні ендеми - ломикамінь Валенберга (Saxifraga wahlenbergii) та дельфіній татранський (Delphinium oxysepalum). Із інших західнокарпатських ендемів слід згадати сольданелу карпатську (Soldanella carpatica), кострицю татранську (Festuca tatrae), роговик татранський (Cerastium tatrae), сон словацький (Pulsatilla slavica). Численними є загальнокарпатські ендеми -любочки татранські (Leontodon pseudotaraxaci), злинка угорська (Erigeron hungaricus), жовтушник Вітмана (Erysimum wittmannii), костриця карпатська (Festuca carpatica), гострокільник карпатський (Oxytropis carpatica), тонконіг гранітний (Poa granitica), чебрець гарний (Thymus pulcherrimus), трищетинник карпатський (Trisetum fuscum), верба Китайбеля (Salix kitaibeliana).

Високогірські види становлять 25% флори ТНП (рис. 12). Чимало з них мають тут єдине місцезростання в межах Карпатської гірської системи. Це роговики широколистий і одноквітковий (Cerastium latifolium, C. uniflorum), жовтець карликовий (Ranunculus pygmaeus), мак татранський (Papaver alpinum var. tatricum), крупки повстиста та сумнівна (Draba tomentosa, D. dubia), сосюрея великоголова (Saussurea pygmea). Серед монтанних видів переважають представники альпійсько-середньоєвропейського елемента. З рідкісних аркто-альпійських видів слід згадати дріаду восьмипелюсткову (Dryas octopetala), жовтець льодовиковий (Ranunculus glacialis), гірчак живородний (Polygonum viviparum), ллойдію пізню (Lloydia serotina), верби трав'яну та сітчасту (Salix herbacea, S. reticulata). Цікава, хоч і малочисельна, є група альпійсько-алтайських видів, таких, як білотка альпійська (Leontopodium alpinum), анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissi-flora), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea).

У флорі несудинних рослин виявлено близько 450 видів листяних мохів, 150 видів печіночників, 560 видів лишайників, 900 видів водоростей. Багатий видовий склад грибів. Деякі аркто-альпійські релікти відомі лише з поодиноких локалітетів у горах Європи. На особливу увагу заслуговують ендемічні види лишайників (Placidiopsis tatrensis, Bacidia subleprosula, Toninia aggregata) та мохів (Brachythecium vaneki).

Фауна. На території ТНП виявлено понад 260 видів хребетних тварин. Серед ссавців, яких у парку відомо біля 50 видів, тут поширені ендемічний монтанний татранський вид полівка снігова (Pitymys tatricus) та ендемічний підвид полівка снігова татранська (Microtus nivalis mirhanreini). Із інших дрібних ссавців типово високогірськими є бурозубка гірська (Sorex alpinus subsp. tatricus) та два види летучих мишей (Eptesicus nilssoni, Myotis mistacinus). Фауністичною особливістю є сліпий кріт (Таїра соеса), що має в ТНП крайній північний ізольований локалітет. Для Татр характерний представник гризунів - бабак, що поширений також в Альпах. Бабак татранський виділений як окремий підвид - Marmota marmota subsp. latirostris. Із інших рідкісних ссавців слід згадати соні лісову та ліщинову (Dryomys nitedula, Muscardinus avellanarius), попелицю (Glis glis), жолудівку (Eliomys quercinus), мишівку північну (Sicista betulina).

Серед парнокопитних передусім слід назвати козулю (Rupicapra rupicapra), яка вважається своєрідним фауністичним символом Татр, благородного оленя (Cervus elaphus), сарну (Capreolus capreolus) та дику свиню (Sus scrofa). Групу хижаків представляють бурий ведмідь (кілька особин постійно перебуває в ТНП), рись (Felis lynx), куниця лісова (Martes martes), видра (Lutra lutra), борсук (Meles meles) та ін.

На території парку відомо біля 180 видів птахів. Серед них є рідкісні хижі види - орел-беркут (Aquila chrysaetos), підорлик малий (Aquila pomarina), довгохвоста карпатська неясить (Strix uralensis), пугач (Bubo bubo). Родина куриних представлена глухарем (Tetrao urogallus) та тетеревом (Tetrastes bonasia). Із дятлів заслуговують уваги дятли чорний і трипалий (Dryocopus martius, Picoides tridactylus). Найбільш характерні для ТНП високогірські види птахів: завирушка альпійська (Prunella collaris), стінолаз (Tichodroma muraria), щеврик гірський (Anthus spinoletta). Типовими для гірських ландшафтів є також кедрівка (Nucifraga caryocatactes), дрізд білозобий (Turdus torquatus), трясогузка гірська (Motacilla cinerea). Представником середньоземноморського елемента орнітофауни є кам'яний дрізд (Monticola saxatilis).

Своєрідний видовий склад земноводних і рептилій. Характерними видами є тритони альпійський і карпатський (Triturus alpestris, T. montandoni), саламандра плямиста (Salamandra salamandra), жерлянка гірська (Bombina variegata). У гірських потоках водиться річкова форель (пструг) (Salmo trutta m. fario).

З безхребетних у Татрах описано ряд нових для науки видів (з комах - Hypogastrura tatrica, Oxythrips tatricus, Protydandrychus tatricus, із ракоподібних - Bryocamptus mrazeki та ін.). Правдоподібно, що ці види не є татранськими ендемами й будуть виявлені й в інших місцях. В ТНП виявлено чимало ендемічних видів жуків (Nebria tatrica, Deltomerus tatricus, Trechus carpaticus), слимаків (Chondrina tatrica) . Серед безхребетних трапляються численні аркто-альпійські види (наприклад, з слимаків - Vertigo arctica, з ракоподібних - Branchinecta paludosa), які є в Татрах реліктами льодовикового періоду. Фауна безхребетних вивчена у цих горах гірше, ніж хребетних.

Рослинний покрив. Домінуючим типом рослинності є ліси, які займають біля 65% території парку. У нижньогірських ландшафтах корінні листяні ліси були вирубані і на їх місці створено монокультури смереки. Корінні типи карпатської бучини (Dentario glandulosae - Fagetum) з домішкою ялиці і смереки збереглись лише у важкодоступних місцях. Найбільш характерними видами у їх трав'яному покриві є зубянки залозиста і дев'ятилиста (Dentaria glandulosa, D. enneaphyllos), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), жеруха трилиста (Cardamine trifolia).

У гірських ландшафтах переважають смерекові ліси (Piceetum tatricum) з такими характерними у трав'яному покриві видами, як багаторядник списовидний (Polystichum lonchitis), блехнум колосистий (Blechnum spicant), зозулині сльози серцевидні (Listera cordata), одноквітка одноквіткова (Moneses uniflora). На верхній межі смеречин збереглись біогрупи сосни кедрової європейської (Pinus cembra), яка утворює з смерекою зріджені деревостани.

У нижніх лісових ступенях на полянах, де практикується випас та косіння, поширене ендемічне для Західних Карпат косариково-мітлицеве угруповання (Giadiolo-Agrostidetum), в якому весною масово зростає шафран спіський (Crocus scepusiensis), а влітку косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus). Поляни у верхніх ступенях заняті бідними біловусовими луками. На перезволожених місцях поширені угруповання осокових лук (Valeriano-Caricetum flavae) з пухівками (Eriophorum latifolium, E. angustifolium. Високо розташовані скельні фації у лісових ступенях покриті дернинами осоки вічнозеленої (Carex sempervirens subsp. tatrorum) та костриці татранської (Festuca tatrae), з якими разом ростуть гвоздика рання (Dianthus praecox), свербіжниця карпатська (Knautia kitaibeliana) та будяк сизий (Carduus glaucus).

Вище верхньої межі лісу на значній площі поширене криволісся гірської сосни (Pinetum mugi carpaticum) з участю горобини (Sorbus aucuparia var. glabrata, S. chamaemespilus), порічок скельних (Ribes petraeum), троянди повислої (Rosa pendulina), черемхи скельної (Padus petraea).

У PC криволісся на перезволожених місцях близько потоків сформовані високотрав'янисті угруповання з аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae), цицербіти альпійської (Cicerbita alpina), сугайника австрійського (Doronicum austriacum), аконіта міцного (Aconitum callibotryon), дягеля лікарського (Archangelica officinalis). Менш вологі місця займають угруповання куничника волохатого (Calamagrostidetum villosae) з тирличем крапчастим (Gentiana punctata), скередою конізолистною (Crepis conyzifolia), кострицею мальованою (Festuca picta). В аналогічних локалітетах до вапняків приурочені флористично багаті угруповання костриці карпатської (Festucetum carpaticae).

В альпійському PC на гранітах поширені ценози ситниково-горянкової асоціації (Trifido-Distichetum). Поруч з домінантами - ситником трироздільним (Juncus trifidus) та горянкою дворядною (Огеochloa disticha) - в них ростуть сон альпійський (Pulsatilla alpina), жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus), вівсюнець різнобарвний (Helictotrichon versicolor). Круті ущелини та вологі закріплені осипи займають угруповання ожики альпійської з такими ендемічними для Карпат видами, як тонконіг гранітний (Poa granitica), сугайник Клузія (Doronicum clusii) та ін. На вапняках цього ступеня сформовані угруповання осоки міцної (Caricetum firmae), компонентами яких є дріада восьмипелюсткова, ломикамінь сизий (Saxifraga caesia), фіалка альпійська (Viola alpina). На глибших гумусних вапнякових грунтах збереглось ендемічне для Татр угруповання костриці різнобарвної (Festucetum versicoloris tatricum) з участю астрагала стійкого (Astragalus frigidus), гострокільника Галлера (Oxytropis halleri), жовтозілля головчастого (Senecio capitatus), переломника волохатого (Androsace chamaejasme). На гранітах, у місцях, де до кінця липня затримується сніг, поширені фрагментарні угруповання верби трав'яної (Salicetum herbaceae), а на вапняках - ендемічне для Татр угруповання ломикаменю Валенберга (Saxifragetum wahlenbergii) з характерними для нього двонасінником альпійським (Hutchinsia alpina), знітом курячоочковим (Epilobium anagallidifolium). На вапнякових повзучих осипах привертає увагу груповання маково-роговикове (Papavereto-Cerastietum) з такими типовими видами, як мак татранський (Papaver alpinum subsp. tatrense), роговик широколистий (Cerastium latifolium), ломикамінь повислий (Saxifraga cernua). Гранітні осипи заростають угрупованням кисличниково-ломикаменевим (Oxyrio-Saxifragetum) з кисличником двостовбчиковим, ломикаменем карпатським (Saxifraga carpatica), гравілатом повзучим (Geum reptans), ложечницею татранською (Cochlearia tatrae).

У субнівальному PC, вираженому лише на.найбільш піднятих гранітових вершинах, трапляються подушковидні дернини горянки (Distichetum subnivale); у них поруч з едифікатором ростуть такі характерні субнівальні види, як тирлич холодний (Gentiana frigida), смілка безстебла (Silene acaulis), жовтозілля карніолійське (Senecio . carniolicus), мінуарція очитковидна (Minuartia sedoides), ожика колосиста (Luzula spicata).

Природоохоронне зонування. Найбільш цінні з природничої точки зору паркові екосистеми включені у абсолютні резервати, площа яких становить 2323 га. Решта частини парку підлягає охороні, але інтенсивно використовується з туристичною метою. В лісових масивах, що зазнали антропогенних змін, здійснюються біотехнічні заходи, спрямовані на відтворення первинного складу деревостанів. На прилеглих до ТНП територіях проектується створення охоронної зони.

Наукове та народногосподарське значення. Польські Татри здавна привертали увагу дослідників різних профілів. На території парку розташована науково-дослідна станція Географічного Інституту Польської Академії Наук (ПАН), на якій починаючи з 1948 р. проводяться дослідження. У безпосередній близькості до ТНП в Закопаному розташована науково-дослідна станція Інституту охорони природи ПАН, яка з 1951 р. проводить багатопланові дослідження. При станції створено альпінарій, в якому зібрано біля 1000 видів рослин. При Татранському музею в Закопаному є науково-дослідний відділ. Наукові дослідження, що проводяться на території парку в галузі метеорології, гідрології, ґрунтознавства, лісівництва та луківництва, мають також важливе народногосподарське значення.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. ТНП використовується дуже інтенсивно для туризму та рекреації. На його території діє канатна дорога, є два підйомники для лижного спорту, кілька лижних трас. Відвідувачів обслуговують два гірські готелі, сім туристичних притулків, дев'ять ресторанів та буфетів, два паркінги для автомашин. Загальна довжина туристичних шляхів становить 240 км (1,07 км/км²). Щорічно ТНП відвідує понад 2 млн туристів. Серед них переважають учасники групових одноденних екскурсій. Біля 15-20% відвідувачів - це кваліфіковані туристи, маршрути яких охоплюють високо-гірські ландшафти.

Антропогенний вплив. Масове туристичне відвідування парку становить чималу загрозу для природних екосистем. Вона проявляється в пошкодженні рослинності, турбуванні фауни, розвитку ерозійних та лавинних процесів. Небезпечним, зокрема для ялицевих і смерекових лісів, є промислове забруднення повітря. Не завжди на належному екологічному рівні ведеться лісове господарство. Дирекція застосовує активні заходи елімінації антропогенного впливу на природу парку.

Горчанський національний парк. Географічне положення. Парк розташований у Західних Бескидах в центральній частині гірського хребта Горчев від висоти 700 до 1311 м н. р. м. (вершина Турбач). Він був створений в 1980 р. на площі 5908 га, з яких 5630 га займають ліси. Природні умови Горчанського національного парку (ГНП) вивчало ряд авторів.

Природні умови. Клімат парку типовий для низьких і середніх гір. Середньорічна температура повітря коливається від 5,2° С у підніжжі до 3,0° С - на вершині гірського хребта, середня температура липня становить відповідно 14,0 і 11,2°С, а січня - мінус 5,0-6,2° С. Річна сума опадів коливається у межах 850-1120 мм.

Геологічна та геоморфологічна будова. Геологічний фундамент утворюють осадочні породи фліша, що складається з магурських дрібно- й середньозернистих пісковиків з прошарками сланців. Гірський ландшафт характеризується зглаженими формами рельєфу. У підніжжі гір, де трапляються урвища, зсуви та скельні відслонення, рельєф більш контрастний.

Грунти. В нижній частині парку сформовані середньопотужні бурі гірсько-лісові грунти, які сильно варіюють по кислотності та вмісту поживних речовин. На найвищих вершинах утворились підзолисті грунти. Локально поширені також скритопідзолисті (псевдобурі) грунти. Інші типи грунтів - глеюваті, торф'яні, ініціальні - трапляються на обмеженій площі.

Водна мережа. ГНП має досить розгалужену мережу джерел та гірських потоків. Основна кількість джерел зосереджена у привершинній частині максимального підняття Турбача, де беруть початок майже всі потоки. Найбільший з них потік Камениця довжиною 11 км.

Рослинні ступені. На території парку сформовані лише два PC. Від підніжжя до висоти 1150 м розташований ступінь букових лісів, серед яких у холодних урочищах, на скелястих схилах зустрічаються фрагменти ялицевих смеречин. Вище згаданого гіпсометричного рівня до найвищих вершин сформований PC смерекових лісів.

Флора. На території парку відомо 650 видів судинних рослин, 200 видів листяних мохів, 350 видів лишайників. Багатий видовий склад печіночників, водоростей, грибів. З папоротей особливий інтерес становить гронянка ланцетна (Botrychium lanceolatum) - це її єдиний відомий у Карпатах локалітет (Kornas, 1955). Крім ГНП у Західних Бескидах ніде не зустрічаються пухирник гірський (Cystopteris montana), вероніка альпійська (Veronica alpina) та два види приворотня (Alchemilla aequidens, A. gorcensis). Хоча парк розташований у лісовій зоні, в його флорі понад 30 субальпійських і альпійських видів. Це, зокрема, сиверсія гірська (Siewersia montana), фіалка двоквіткова (Viola biflora), тимофіївка альпійська (Phleum alpinum), тонконіг альпійський (Poa alpina) та ін.

Фауна. На території парку живе біля 125 видів хребетних, серед яких переважають типові для карпатських пралісів звірі і птахи, такі, як олень (Cervus elaphus), рись (Felis lynx), дикий кіт (Felis sylvestris), вовк (Canis lupus), борсук (Meles meles), куниця лісова (Martes martes), глухар (Tetrao urogallus), тетерів (Lyrurus tetrix), лелека чорний (Ciconia nigra), пугач (Bubo bubo), довгохвоста неясить (Strix uralensis,), ворон (Corvus corax), яструб перепелятник (Aсcipiter nisus).

Цікавою є група тварин, типових для гірських регіонів. Це птахи - кедрівка (Nucifraga caryocatactes), дрізд окільцьований (Turdus torquatus), трясогузка гірська (Motacilla cinerea), водяний горобець (Cinclus cinclus), земноводні і плазуни - тритони карпатський і альпійський (Triturus montadoni, T. alpestris), саламандра плямиста (Salamandra salamandra), жерлянка гірська (Bombina variegata). Гірський характер мають і деякі види риб - форель (пструг) річкова (Salmo trutta m. fario), гольян (Phoxinus phoxinus) та ін.

Фауна безхребетних слабо вивчена. На території парку виявлено ряд загальнокарпатських і західнокарпатських ендемів. Це жуки - Carabus absoletus, Trechus pulpani, поденки - Ecdyonurus subalpinus, E. carpathicus, ручейники - Drusus carpathicus, Apatamia carpathica, Rhyacophila polonica.

Рослинність. В ГНП 95% площі займають ліси. Панівним типом є карпатська бучина (Dentario glandulosae - Fagetum), яка приурочена до родючих буроземних грунтів і поширена до 1150 м (Medwecka-Kornaś, 1965). Це корінні деревостани з домішкою ялиці і смереки. У їх трав'яному покриві переважають неморальні види - зубниці залозиста і бульбиста, підмаренник запашний, живокіст серцевидний, багаторядники шипуватий та Брауна (Polystichum lobatum, P. braunii). Цікавими є асоціація бучини з домінуванням у покриві цибулі ведмежої (Allium ursinum) та субасоціація з домінуванням жерухи трилистої (Cardamine trifolia).

На бідніших опідзолених грунтах місцями трапляються ялицево-смерекові бори (Abieti-Piceetum montanum). Тераси гірських потоків з характерними для них алювіальними грунтами зайняті сіровільшняками (Alnetum incanae carpaticum).

Найбільш високі хребти і їх вершини вкриті смерековими борами (Piceetum tatricum), приуроченими до бідніших опідзолених грунтів.

У гірській частині ГНП вздовж потоків та витоків джерел поширене високотрав'я (Arunco-Doronicetum) (Kornaś, Medwecka-Kornaś, 1977). Його ценокомпонентами є гірські види - аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), аконіт стрункий (Aconitum gracile), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifolius).

На полянах, на родючих дернових грунтах, поширені тонконогові луки з участю чемериці Лобеля (Veratrum lobelianum), шафрана (Crocus scepusiensis). Пасовища зайняті флористично бідними біло-вусовими угрупованнями (Hieracio-Nardetum).

Природоохоронне зонування. Найбільші пралісові деревостани, зокрема з багатою фауною, охороняються у абсолютних резерватах, площа яких становить 2420 га (40% території парку). Навколо парку планується створити охоронну зону біля 10 тис. га.

Наукове та народногосподарське значення. В корінних лісових масивах парку проводяться систематично екологічні дослідження, результати яких застосовуються в аналогічних господарських деревостанах з метою покращання їх ценотичної структури, підвищення біологічної стійкості, забезпечення відновлення.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Безпосередньо біля межі з ГНП під вершиною Турбача розташований великий туристичний приют. У парку створена розгалужена мережа туристичних стежок, довжина яких біля 24 км. Разом з туристичними дорогами вздовж границь парку вона дорівнює 40 км (0,7 км/км²). Протягом року парк відвідує біля 30 тис. туристів.

Систематично організовуються дидактичні екскурсії студентів та шкільної молоді.

Антропогенний вплив. Інтенсивна експлуатація лісів в минулому та зростаюче забруднення повітряного басейну промисловими викидами зараз від'ємно впливають на біологічну стійкість лісів. В останні роки в ослаблених смерекових насадженнях спостерігається масове поширення шкідника Cephalcia falleni із порядка перепончатокрилих та відмирання ялиці. Шкоди від туристичного пресу незначні.

Пієнінський національний парк. Географічне положення. Територія Піенінського національного парку (ПНП) займає центральну частину Пієнінської кліппенової зони від висоти 425 м до найвищої точки Пієнін - гори Три Корони (982 м) (Zarzycki et all., 1982). Його площа становить 2421 га, з якої 1763 га займають лісові формації. Парк був створений ще в 1930 р. на площі 736 га; в 1954 р. він був значно розширений і одержав новий юридичний статус.

Кліматичні умови. Клімат на території ПНП значно м'якший, ніж у сусідніх гірських масивах. Середньорічна температура повітря становить 5,2° С, середня температура січня - мінус 5, 8° С, липня - 14,9° С. Річна сума опадів досягає 915 мм. Характерна особливість клімату парку - значна варіабільність. Сильно інсольовані південні схили, які захищені від вітрів, відзначаються дуже теплим кліматом, а експоновані на північ схили і глибокі вузькі долини характеризуються холодним і вологим кліматом. Така диференціація клімату істотно впливає на видову різноманітність флори і фауни парку.

Геологічна та геоморфологічна будова. Піеніни складені породами юрського і крейдяного періодів. Це тверді вапняки, які утворюють найвищі вершини та стрімкі скелі, а також мергелі та крейдові пісковики, що легко піддаються ерозії. На значній частині території юрські і крейдяні породи перекриті молодими флішовими відкладами. Рельєф і ландшафти парку дуже різноманітні. Серед пенепленізованих флішових карпатських хребтів Пієніни піднімаються у вигляді величезних вертикальних стрімчаків, висота яких досягає 500 м. Гряду Піенін перетинає ріка Дунаєць, яка утворює глибокий залом, що вважається одним з найбільш мальовничих у Європі. На віддалі 2,5 км він утворює сім великих поворотів. Долина Дунайця дуже вузька, місцями має дещо більше 10 м ширини і обрамована скельними стінами висотою понад 300 м (рис. 13). Різна стійкість підстилаючих порід зумовлює наявність різноманітних форм рельєфу. Поруч з хвилястими хребтами і куполоподібними вершинами утворились обривисті стрімчаки і скельні шпилі.

Долини часто мають характер скелястих ущелин.

Грунти. Близько 40% території ПНП займають грунти, утворені на вапняках та інших породах багатих на СаСОз. Вони мають характер різного типу рендзин - від ініціальних до глибокогумусних. На флішових породах сформовані буроземні грунти, які займають біля 55% території парку. На заплавних терасах долини Дунайця утворились мулисті грунти.

Водна мережа. Найбільшою рікою в Пієнінах є Дунаєць, в який впадають численні потоки. Характерна риса території парку - густа мережа джерел (біля 300). Більшість з них - це типові карстові джерела з високим дебітом.

Рис. 13. Залом ріки Дунаєць. Пієнінський національний парк. Фото В. Стройного.

Рослинні ступені. Майже вся територія парку розташована в PC ялицево-букових лісів. На скелястих схилах південної експозиції зустрічаються екстразональні рештки грабняків та угруповання термофільної і навіть ксерофільної рослинності, яка типова для більш теплих рівнинних і передгірських територій.

Флора. На території парку виявлено понад 1000 видів судинних рослин, дуже відмінних у географічному і екологічному аспектах (Zarzycki, 1982). Про виключну своєрідність і геологічну давність флори Пієнін свідчить наявність двох ендемічних видів - кульбаби пієнінської (Taraxacum pieninicum) і жовтушника пієнінського (Erysimum pieninicum). Тут виявлено також ендемічні для Пієнін різновидності чотирьох видів: мінуарції щетинолистої (Minuartia setacea var. pienina), очитка їдкого (Sedum acre var. calcigenum), полину гіркого (Artemisia absinthium var. calcigena) і волошки Тріумфетті (Centaurea triumfetti var. pienina). До флористичних раритетів Пієнін належать також географічні релікти - дендрантема Завадського (Dendranthema zawadskii), найближче місцезростання якої знаходиться на Російській височині, та яловець козачий (Juniperus sabina), що в дикому стані зростає в Південних Карпатах, Альпах та на Кавказі*. На території парку знаходяться найбільш західні локалітети скополії карніолійської і апозериса смердючого, які широко поширені в Східних Карпатах.

* У I960 р. С. Стойко виявив біогрупи ялівцю козачого на вапнякових скелях Пієнінської стрімчакової зони в Угольському масиві Карпатського заповідника.

Відмінності в умовах місцезростання (зокрема, мікроклімату) на території ПНП настільки значні, що часто у безпосередній близькості ростуть оліготермічні гірські види - Thesium alpinum, Aster alpinus, Ranunculus oreophillus, Astragalus lustralis, Androsace lactea, Euphrasia salisburgensis, Bellidiastrum michelii та термофільні рослини - Alysum arduini, Potentilla recta, Bupleurum falcatum, Inula ensifolia, I. salicina, Melica transsilvanica.

Із західнокарпатських ендемів в парку зустрічаються будяк лопатевий (Carduus lobulatus), сольданела карпатська (Soldanella carpatica) та гвоздика рання (Dianthus praecox). У парку виявлено 670 видів мохів і лишайників, біля 550 видів грибів.

Характерною є значна участь представників середземноморського елементу. Зустрічаються також високогірські і бореально-альпійські види.

Фауна. На території парку виявлено 236 видів хребетних, в тому числі 45 ссавців, 160 птахів (з них 95 гніздяться в парку), 15 земноводних і плазунів, 16 видів риб. Серед ссавців цікавою є миша мала (Apodemus microps) - представник степового елементу. На увагу заслуговує багата фауна летючих мишей - 10 видів. Із Словацьких Пієнін сюди залітає довгокрил звичайний (Miniopterus schreidersi) - представник популяції тропічних летючих мишей; на території Польщі в парку його найбільш північний локалітет. Із великих ссавців слід згадати рись (Felis lynx), оленя (Cervus elaphus), лисицю (Vulpes vulpes) та ін.

Із птахів відмічені два середземноморські види - дрізд кам'яний (Monticola saxatilis) та стінолаз (Tichodroma muraria), що мають тут найбільш північний у Європі локалітет. Пієніни цінний осередок скупчення і гніздування пугача (Bubo bubo). Тут живе вісім пар цього зникаючого виду. З інших видів рідкісними є лелека чорний (Сісоnіа nigra) та представники тайгового елементу - дятел трипалий (Ріcoides tridactylus), кедрівка (Nucifraga caryocatactes), дрізд окільцьований (Turdus torquatus). Вздовж потоків і рік живуть зимородок (Аісеdo atthis) та два типово гірські види - трясогузка гірська (Motacilla cinerea) і водяний горобець (Cinclus cinclus).

Серед плазунів особливої охорони заслуговує рідкісний південний термофільний вид ескулапова змія (Elaphe longissima). У групі земноводних переважають гірські види - тритони карпатський та гірський, саламандра плямиста та жерлянка гірська (Bombina variegata). У річках та потоках парку водяться форель річкова, харіус європейський (Thymallus thymallus) та ін.

Багата і різноманітна фауна безхребетних. У Пієнінах виявлено біля 6500 видів, хоча ряд систематичних груп ще достатньо не вивчений. Пієнінські види становлять біля 50% усієї фауни Польщі. Тут описані два ендемічні для Пієнін види ногохвостки (Onychiurus carpenteri, Isophya pienensis). Численні в парку західнокарпатські, загально-карпатські та реліктові види. У всіх групах безхребетних зустрічаються багато представників оліготермічних гірських і бореально-монтанних видів, а також ксеротермічних південних видів. Із цікавих і рідкісних комах слід згадати розалію альпійську (Rosalia alpina) та три види метеликів, що знаходяться під загрозою зникання - аполон (Parnassius apollo), мнемозіна (P. Mnemozyna) та подалірій (Papilio podalirius).

Особливим багатством відзначається фауна слимаків, що нараховує близько 100 видів. Серед них 37 видів - елементи типово гірські, карпатські та карпато-східноальпійські, 24 - бореально-монтанні і 11 понтичні. До рідкісних належать ксеротермний вид слимака Pupila triplicate, який зустрічається на Кавказі, в Криму і в Південній Європі, а також відомий лише у кількох локалітетах в Європі слимак Linax bielzii. Звичайним типово карпатським видом є слизняк голубий (Bielzia coerulans).

Рослинність. Серед лісових формацій переважають ялицеві бучини та бучини. Останні представлені типом Dentario glandulosae-Fagetum, в покриві якого переважають зубниці залозиста й бульбиста та живокіст серцевидний. У затінених ущелинах на вапнякових розсипах сформований рідкісний тип яворового лісу - Phyllitido-Aceretum з такими характерними у покриві рослинами, як листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium) та лунарія оживаюча (Lunaria rediviva). На інсольованих південних схилах поширені осокові бучини (Сагісі-Fagetum) з такими теплолюбними рослинами, як осока біла (Сагех alba), тонконіг стирійський (Poa stiriaca) та декоративними орхідними - булатками білою й довголистою (Cephalanthera alba, C. longifolia).

В найнижчих частинах південних схилів трапляються осередки грабово-липових лісів (Carpineto-Tilietum). На вершинах скельних масивів збереглись реліктові сосняки, що являють собою збіднений варіант поширеного на півдні Європи угруповання Erico-Pinion. Вздовж річкових терас вузькою смугою тягнуться сіровільшняки (Alnetum incanae carpaticum) з характерним для них страусовим пером звичайним (Matteucia struthiopteris). На крутих стінках вапнякових скель поширене ендемічне для Пієнін угруповання Dendrathemo-Seslerietum. Крім едифікаторів дендратеми Завадського (Dendrathema zawadskii) та сеслерії скельної (Sesleria varia) в ньому відмічені жовтушник Вітмана (Erysimum wittmannii), гвоздика рання (Dianthus praecox), сонцецвіт скельний (Helianthemum rupifragum), астрагал світлий (Astragallus australis), бурячок Ардуіна (Alyssum arduini). Часто тут зустрічається наскельне угруповання костриці бліднуватої. (Festuca pallens).

Особливої уваги заслуговують флористично багаті барвисті пієнінські конюшинові луки (Anthylli-Trifolietum montani). Влітку тут цвітуть численні види орхідних (Orchis sambucina, О. mascula, O. morio, О. ustulata, Traunsteinera globosa, Gymnadenia conopsea).

Природоохоронне зонування. На території ПНП на площі 587 га створено резерват із суворим режимом охорони, який включає цікаву з природоохоронної точки зору найбільш скелясту територію. Заплановано приєднати до парку так звані Малі Пієніни і збільшити його площу до 5 тис. га. Навколо ПНП на території Бескид і Підгаля запроектовано виділити охоронну зону на площі понад 20 тис. га.

Наукове та народногосподарське значення. Завдяки надзвичайно цікавій природі ПНП належить до найкраще вивчених заповідних об'єктів Польщі, хоча він і не має власної науково-дослідної бази. Протягом останнього десятиріччя були виконані комплексні дослідження паркових екосистем, мета яких полягала у повній характеристиці природи у зв'язку з можливим впливом на неї побудованого поблизу великого водосховища та гідроелектростанції.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Територія парку інтенсивно використовується для рекреації й туризму. Проводяться також дидактичні студентські та шкільні екскурсії. Загальна довжина туристичних та дидактичних стежок становить 25 км (1 км/км²). Щороку парк відвідує близько 65 тис. туристів. Безпосередньо за парком розташовано кілька популярних в туристичному аспекті місцевостей з великою нічліжною базою. Для задоволення зростаючих потреб населення поруч з парком організовано два туристичні приюти.

Антропогенний вплив. На території парку спостерігається прогресуюче зменшення чисельності ряду рідкісних видів рослин і тварин і навіть їх зникання. Це оліготермні гірські види і передусім теплолюбні південні, які мають тут найбільш північні реліктові локалітети. Причина цього явища - посилена урбанізація підніжжя Пієнін, зростання забруднення повітряного басейну промисловими ексгаляціями та вихлопними газами, зростаючий туристичний і рекреаційний прес.

Бещадський національний парк. Географічне положення. Парк створено в 1982 р. в однойменному гірському масиві, що розташований у крайній західній частині Західних Карпат. Його площа 15,710 га, висотні межі 650-1346 м.

Кліматичні умови. Гірський клімат в районі розташування Бещад-ського національного парку (БНП) характеризується значною мінливістю. На висоті 850 м середньорічна температура повітря дорівнює 5° С, середня температура липня - 16° С, а січня - мінус 5° С. Річна кількість опадів становить 1250 м. На клімат парку істотно впливають теплі повітряні течії з півдня.

Геологічна та геоморфологічна будова. На території парку переважають флішові осадочні пісковики і сланці кросненської світи, що відзначаються досить багатими поживними речовинами. Характерна риса ландшафту - наявність високих хребтів, які тягнуться з північного заходу на південний схід. Найвищі їх вершини - Тарниця (1346 м), Галич (1339 м), Кржемень (1335 м), Полонина Царинська (1297 м). Хребти збудовані пачками твердих пісковиків, на їх вершинах є виходи материнських порід та кам'янисті розсипища.

Грунти. В парку переважають різні типи буроземів, рідше трапляються псевдобурі та підзолисті грунти. В долинах гірських потоків місцями сформовані кам'янисті ілясті грунти.

Водна мережа. БНП розташований у верхів'ї ріки Сан. Його територія відзначається наявністю численних джерел та густою мережею невеликих гірських потоків. Лісова та чагарникова рослинність у їх басейна виконує важливу захисну функцію.

Рослинні ступені. Географічне положення та екологічна ситуація Бещад зумовлює своєрідність вертикального розчленування рослинного покриву, яке відрізняється від інших гірських масивів Карпат. Від підніжжя парку до висоти 1156 м поширений широкий рослинний ступінь букових лісів, що сформувалися тут в оптимальних кліматичних умовах. PC смерекових лісів та криволісся зараз відсутні. Вище 1150 м розташований PC полонинських субальпійських лук. Полонини виникли тут під впливом тривалого пасовищного господарства, що призвело до повного знищення PC смерекових лісів та зниження верхньої межі бучин. За флористичним складом панівних рослинних угруповань бещадські полонини близькі до криволісся та частково альпійських лук.

Флора. На території парку виявлено біля 700 видів судинних рослин (Jasiewicz, 1965). Тут відомо 22 східнокарпатські види, які в Бещадах знаходяться на західній межі свого поширення. Особливе фітосозологічне значення мають східнокарпатські ендеми - молочай карпатський (Euphorbia carpatica), перестріч скельний (Melampyrum saxosum) та два види аконіту (Aconitum lasiocarpum, A. tauricum subsp. nanum). Серед східнокарпатських неоендемів слід відзначити гвоздику скупчену (Dianthus compactus), фіалку дакійську (Viola dacica), волошку Котчи (Centaurea kotschyana), скорзонеру рожеву (Scorzonera rosea) та ін.

Відмінною рисою флори БНП є наявність біля 70 високогірських видів, таких, як первоцвіт довголистий (Primula longiflora) (в парку зберігся єдиний його локалітет у Польщі, який знаходиться під загрозою), осока скельна (Carex rupestris), анемона нарцисоцвіта (Апеmona narcissiflora), ахірофорус одноквітковий (Achyrophorus uniflorus), родіола рожева (Rhodiola rosea) (рис. 14, 15).

На території парку відомо біля 200 видів мохів, 250 лишайників, багато водоростей і грибів. Серед останніх заслуговує уваги ендемічний для Бескид вид - Pleurotus vetlinianus.

Рис. 14. Сугайник Австрійський (Doronikum austriacum Jacg) у Бещадському національному парку. Фото С. Михалика

Фауна. В парку виявлено біля 200 видів хребетних тварин (Glowacinski, Witkowski; 1969; Zarzycki, Glowacinski, 1973). Характерна риса фауни - популяції видів, типових для карпатських пралісів, зокрема, хижих звірів (10 видів ссавців) і птахів (30 видів). З ссавців тут живуть ведмідь бурий (Ursus arctos), зубр (Bizon bonasus) (інтродукований), олень (Cervus elaphus), дикий кіт (Felis lynx), рись (Felis silvestris), вовк (Canis lupus), куниця лісова (Martes mattes), борсук (Meles meles), видра (Lutra lutra). Із птахів сюди належать довгохвоста карпатська неясить (Strix uralensis), підорлик (Aquila pomarina), змієїд (Circaetus gallicus), лелека чорний (Сісопіа nigra).

Своєрідна риса фауни БНП - наявність гірських і навіть високо-гірських видів. Останні представлені двома таксонами птахів, що живуть на полонинах - щевриком гірським (Anthus spinoletta) та завирушкою альпійською (Prunella collaris). Численнішою є група видів, пов'язаних з лісовими PC. Із ссавців це бурозубка альпійська (Sorex alpinus), з птахів - дрізд облямований (Turdus torquatus), із земноводних - тритон карпатський (Triturus montandoni) та ін.

В групі хребетних заслуговують на увагу представники південноєвропейського елемента - дрізд скельний (Monticola saxatilis), ескулапова змія (Elaphe longissima) та жаба прудка (Rana dalmatina).

Рис. 15. Чемериця біла (Veratrum album L.) у Бещадському національному парку. Фото С. Михалика.

Серед багатої фауни безхребетних у парку виявлено ряд ендемічних для Східних Карпат видів, таких, як комахи поденка (Baetis sinaicus), амітелла (Amitella chomiacensis), ногохвістка (Orchesella disjuncta). В групі павукоподібних описано новий вид - Nematosoma polonica, який може вважатись ендемічним для Бещад.

Рослинність. Із загальної площі парку 3720 га займають лісові формації. Найбільш поширеним є тип карпатської бучини (Dentario glandulosae-Fagetum) з домішкою явора та ялиці. Трав'яний покрив в цьому типі різноманітний. У сухуватих едатопах на гірських хребтах поширені бучини з кострицею гірською (Festuca drymeja), які більш характерні для Східних Карпат (Zarzycki, 1969). На заглиблених схилах у вологих едатопах трапляються фрагменти буково-яворових лісів з лунарією оживаючою (Lunaria rediviva). Вздовж долин сформовані сіровільшняки (Alnetum incanae carpaticum), на верхній межі лісу поширене букове, а місцями яворове криволісся.

В субальпійському PC трапляються значні ділянки душекієвого криволісся, в якому описана ендемічна для Східних Карпат асоціація Pulmonario-Duschekietum. її центральне поширення - Чивчини. На найвищих скелях цього ступеня трапляються фрагментарно ценози з осокою скельною (Carex rupestris). На полонинах панівними є угруповання біловуса (Nardetum carpaticum orientale), щучки дернистої, тонконога (Poo-Deschampsietum) та чорничники, які представлені східнокарпатською асоціацією Vaccinietum pocuticum. У більш вологих місцях формуються флористично багаті травостої асоціації Trollio-Centaureetum з домінуванням купальниці європейської (Trollius europaeus var. transsilvanicum) та волошки м'якої (Centaurea mollis). Біля джерел росте буйне різнотрав'я з щавля альпійського (Rumex alpinus) та осота Вальдштейна (Cirsium waldsteinii).

Природоохоронне зонування. Центральна частина парку, яка охоплює найкраще збережені лісові та полонинські формації площею 2087 га, охороняється як суворий резерват. Обгрунтоване збільшення території парку до 20 тис. га (Michalik, 1977, 1978).

Наукове та народногосподарське значення. В БНП систематично проводяться біогеографічні й екологічні дослідження. їх координує наукова лабораторія парку, розташована в Устржиках Гурних.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Парк є найбільш популярним у Польських Бещадах об'єктом організованого туризму. Його щороку відвідує понад 50 тис. туристів. Туристичні осередки в Устржиках Гурних і Ветлині мають нічліжну базу, розташовану поруч з парком. Загальна мережа туристичних стежок в парку становить 29 км (0,5 км/км²). Для дидактичних цілей прокладені дві природознавчі стежки.

Антропогенний вплив. Ліси на території БНП в минулому зазнали істотних трансформацій. Зараз загрозою для парку є дві тваринницькі ферми, побудовані поруч з ним. Існуючий туристичний рух не викликає від'ємних змін, але створює певну загрозу для диких звірів на туристичних стежках. Цього можна уникнути шляхом запроектованого збільшення території парку.

Інші охоронні території. За станом на 1983 р. у Польських Карпатах організовано 76 резерватів природи загальною площею 3040 га. Адміністративно вони підпорядковані місцевим органам, тобто воєводським (обласним) консерваторам природи. Залежно від Характеру заповідних екосистем резервати можна поділити на декілька груп, (табл. 2).

Нижче описані створені у повоєнні роки найцікавіші у природоохоронному відношенні об'єкти.

Лісовий резерват "Койце" (14,8 га). Охороняється змішаний лісовий фітоценоз з липою серцелистою (Tilia cordata). У трав'яному покриві рідкісні види - гакветія коручковидна (Haquetia epipactis), цибуля ведмежа (Allium ursinum) та ін.

Флористичний резерват "Міський ліс над Куньцувкою" (7 га). Охороняється локалітет з гакветією коручковидною.

Таблиця 2.

Резервати природи в Польських Карпатах

Лісовий резерват "Задній гай" (6,4 га). Природна популяція третинного релікта тиса ягідного (Taxus baccata).

Флористичний резерват "Гора Тул" (13 га). Охороняється змішаний лісовий фітоценоз та луки з ясенцем білим (Dictamnus albus) і наявністю 20 представників родини орхідних - Cypripedium calceolus, Platanthera bifolia, Gymnadenia conopsea, Cephalanthera longifolia, Orchis militaris, O. ustulata, O. mascula, O. morio, O. sambucina, O. tridentata.

Гідрологічний резерват "Висла" (17,6 га). Багаті на форель (Salmo trutta m. fario) локалітети в потоках Білої і Чорної Виселки. В околицях природні, місцями корінні деревостани карпатської бучини та ялицевих і ялицево-смерекових борів.

Ландшафтний резерват "Схил Шиндзельний" (55 га). Охороняються природні фітоценози карпатської бучини з домішкою явора, ялиці, смереки. Багата фауна лісових тварин (борсук, козуля, куниця лісова, олень).

Ландшафтний резерват "Бараня Гура" (383 га). Розташований в межах 840-1220 м н. р. м., охоплює витоки Вісли під вершиною однойменної гори в Силезькому Бескиді. Охороняються корінні типи лісу бучини карпатської (Dentario glandulosae-Fagetum), ялицево-смерекового бору (Abieti-Piceetum montanum) та високогірського смерекового бору (Piceetum tatricum). Тут поширені рідкісні монтанні види рослин - зубниця дев'ятилиста (Dentaria eneaphyllos), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), чемериця Лобеля (Veratrum lobelianum) та тварин - глухар (Tetrao urogallus), тетерук (Tetrastes bonasia), зимородка (Alcedo atthis), соня (Glis glis), борсук (Meles meles) та ін.

Лісовий резерват "Під Рисянкою" (27,5 га). В межах висот 950-1170 м н. р. м. охороняються рештки 180-220 річних букових і смерекових пралісів та локалітети рідкісних рослин - тоції альпійської (Tozzia alpina) та ін. В лісових масивах зустрічаються глухар, кіт лісовий та інші рідкісні звірі.

Ландшафтний резерват ім. проф. Зенона Клеменсовича (58,7 га). Створений для охорони смерекового бору, розташованого в нижньо-монтанному поясі. Місцезростання рідкісних гірських видів - фіалки двоквіткової (Viola biflora), кортузи Маттіоли (Cortusa matthioli).

Ландшафтний резерват "Замок над Рабою" (1,35 га). Руїни серед-ньовікового оборонного замку з прилеглим до нього на горі змішаним лісом.

Геологічний резерват "Скалка Рогозницька" (0,26 га). Оригінальна вапнякова скеля із скам'янілими рештками верхньоюрської фауни.

Геологічний резерват "Любонь Великий" (11,8 га). Флішова складка з чисельними формами оригінальної конфігурації.

Резерват торфяного болота "Бір на Червоному" (42,4 га). Верхове торфовище у міжгірному котлі (610 м), яке заросло сосновим бором (Vaccinio uliginosi-Pinetum) та гірською сосною (Pinus mugo).

Лісовий резерват "Модрини" (10,4 га). Зберігся фітоценоз ендемічної для Карпат модрини польської (Larix polonica).

Ландшафтний резерват "Клодне над Дунайцем" (89 га). Мальовничий злом ріки Дунаєць через Бескид Сондецький. Тут збереглись різноманітні типи лісу - липово-грабовий груд (Tilio-Carpinetum), бучина карпатська, кисла бучина гірська. Виявлено локалітети рідкісних видів рослин - відкасника довголистого (Carlina longifolia) та орхідних Orchis maculata, О. mascula, Gymnadenia conopsea, Platanthera bifolia. Охороняються біотопи видри (Lutra lutra).

Ландшафтний резерват "Ущелина Гомоле" (58,6 га). Вапнякові стрімчаки в Малих Піенінах з ксеротермними рослинними угрупованнями, локалітетами південно-європейських видів ентомофауни. Осередок тиса ягідного.

Ландшафтний резерват "Біла Вода" (33,7 га). Оригінальна в геоморфологічному відношенні долина потока з локалітетами реліктових високогірських рослин - дріади восьмипелюсткової (Dryasoctopetala), трищетинника альпійського (Trisetum alpestre), скереди Жакена (Crepis jacquinii).

Лісовий резерват "Біловодська гора над Дунайцем" (67,7 га). Гора з відслоненням порід, що містять вуглекислий кальцій, покрита буковими, грабово-липовими лісами з участю береки (Sorbus torminalis) та теплолюбних рослин - горлянки женевської (Ajuga genevensis), роману красильного (Anthemis tinctoria), квітучого плюща (Hedera helix).

Лісовий резерват "Тиси в Могильні" (34,4 га). Популяція тиса ягідного (кілька сот особин), що збереглася в ялицевому лісі.

Геологічний резерват "Діаволові скелі" (16,1 га). Виходи пісковиків оригінальної форми та печера типу ущелини, в якій живе кілька видів летючих мишей.

Лісовий резерват "Липовий ліс Оброжиска" (35,5 га). Єдиний у Польських Карпатах локалітет липового лісу (Tilio-Carpinetum) (110-250 р), що є реліктом післяльодовикового кліматичного оптимуму.

Ландшафтний резерват "Конфедерацькі окопи" (2,6 га). Історичні місця воєнних подій XVIII ст.

Лісовий резерват "Кретувки" (95,9 га). Цікавий локалітет тиса ягідного (близько 400 50-250-річних і більше років дерев), що росте у мішаному лісі.

Флористичний резерват "Зелена вільха в Стенжиці" (1,8 га). Охороняється місцезростання зеленої вільхи (душекії) на низькому гіпсометричному рівні (675 м).

Лісовий резерват "Бещадська пуща над Саном" (498,8 га). Найкраще збережені в Польських Бещадах букові праліси з багатою фауною - ведмідь, рись, дикий кіт, беркут тощо.

Лісовий резерват "Біля джерел Солінки" (345 га). Корінні карпатські букові й яворові ліси з 400-річними ялицями. Добре збереглась верхня межа букового лісу у вигляді криволісся. У пралісах багата фауна - бурий ведмідь, рись, пугач, неясить тощо. В субальпійському PC рідкісні види рослин - тоція альпійська (Tozzia alpina), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii), чемериця біла (Veratrum album) та ін.

Лісовий резерват "Береза темна в Речполю" (2,7 га). Локалітет рідкісного виду берези (Betula obscura).

Флористичний резерват "Полонини Мала і Велика Равка" (52,2 га). Високогірські трав'яні угруповання та криволісся душекії зеленої (Pulmonario-Duschekietum) на західній межі її зростання. Місцезростання ряду високогірських видів - черемхи скельної (Padus avium ssp. petraea) та східнокарпатських рослин - аконіта волотистого (Асоnіtum paniculatum), молочаю карпатського (Euphorbia carpatica). Високогірську фауну представляють птахи - завирушка альпійська (Prunella collaris) та ряд безхребетних.

Флористичний резерват "Винна Гура" (0,1 га). Це локалітет рідкісних ксеротермних  видів. На території лісового передгір'я Карпат тут ростуть вишня кущова (Cerasus fruticosa), дорікніум шовковистий (Dorycnium sericeum), конюшина панонська (Trifolium pannonicum), шипшина французька (Rosa gallica).

Крім резерватів природи в Польських Карпатах взято під охорону за станом на 1982 р. 1008 пам'яток природи. Ці вікові дерева та їх біогрупи, цікаві алеї (22) та парки (22), льодовикові валуни (8), оригінальні скелі (17), геологічні відслонення (3), печери(3), гідрологічні пам'ятки та інші природоохоронні об'єкти.

У даний період у Польських Карпатах охороняється 4693 особини вікових дерев, в тому числі 1017 шт. дубів звичайного та скельного (Quercus robur, Q. petraea), 1329 лип (Tilia cordata, Т. platyphyllos), 62 буки (Fagus sylvatica), 240 яворів (Acer pseudoplatanus), 177 тисів (Taxus baccata), 30 каштанів (Aesculus hippocastanum), 133 акації (Robinia pseudoacacia) та ін.

Карпатський регіон займає 6% території Польщі (19 500 км2). Сьогодні площа заповідних екосистем різних категорій становить 2% території Польських Карпат, в тому числі площа національних парків- 1,91%, а резерватів природи - 0,16%. Враховуючи науково-природниче та соціальне значення незайманих ландшафтів гірського масиву, ця площа дуже мала, а заповідні об'єкти роз'єднані. У майбутньому планується збільшити площу заповідних територій до 4- 5% загальної площі Польських Карпат. Планується розширення вже існуючих національних парків та резерватів природи і об'єднання їх у більші охоронні комплекси. З метою збереження природних гірських ландшафтів та раціонального використання туристичного і рекреаційного потенціалу Карпат проектується створення 10 ландшафтних парків. В останні роки вже були створені два ландшафтні парки - Живецький у Бескидах, Силезький та Попрадський у Бескиді Сондецькому. У фазі проектування є також створення зон охоронних ландшафтів, які будуть включати біля 50% території Польських Карпат. Таким чином, передбачається охопити системою різних форм охорони біля 70% усієї їх площі. Такі природоохоронні заходи дозволяють надійно підтримувати екологічний баланс в Польських Карпатах.

<<< назад | зміст | вперед >>>