<<< назад | зміст | вперед >>>

Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат

4. Екосистеми Карпат

4.5. Румунські Карпати

В Румунії розташовано більше половини площі, яку займають Карпати. Тому республіці належить важлива роль у збереженні генофонда флори й фауни, цікавих за фітоценотичною структурою екосистем, оригінальних природних ландшафтів. У цьому відношенні особливе природоохоронне значення мають такі потужні гірські масиви Румунських Карпат, як Ретезат, Бучеджські гори, Цеглеу та інші, де на значній площі ще збереглись незаймані або мало змінені антропогенним впливом природні екосистеми. Відзначимо, що Ретезат, як і Татри, завдяки геологічній і геоморфологічній різноманітності та зумовленій масивністю гірської споруди екологічній строкатості належить до важливих осередків видотворення, про що свідчить наявність тут ряду вузьких ендемічних видів рослин - тонконогу лепушнянського, крупки Дарнера та ін. Особливе природоохоронне та ландшафтно-естетичне значення мають численні високогірські озера Румунських Карпат льодовикого походження. Ці озера, як і реліктова флора та рослинність на їх берегах, становлять значний інтерес для вивчення впливу льодовиків на орографічну будову високогір'я та історії розвитку фітоценотичних комплексів.

Природоохоронна характеристика заповідних екосистем Румунських Карпат подається нами за матеріалами колективної монографії Nature Reserves (опублікованої в 1965 р. під редакцією Попа та Сележеану).

Біосферний заповідник Ретезат. Географічне положення. Створений у 1979 р. на базі, національного парку Ретезат, розташованого в однойменному гірському масиві, який завдяки значній потужності та атрактивності, географи слушно називають Трансільванськими Альпами. Площа Ретезатських гір, де розташовано 20 вершин висотою понад 2300 м і 40 понад 2200 м, дорівнює 800 км². Вони майже у три рази більші за Бучеджські гори. Ретезатський БЗ (13 тис. га) займає центральну, найбільш цікаву у геоморфологічному та біогеографічному відношеннях частину гірської споруди. Тому дослідженню його природних екосистем здавна приділяють належну увагу.

Геологічна та геоморфологічна будова. Побудований в основному кристалічними та гранітними інтрузивними породами, у східній частині (Ретезатул Мик) переважають мезозойські вапняки. Гірський масив Ретезатул Маре сформований двома паралельними хребтами, що тягнуться з північного сходу на південний захід і розділені глибокими долинами - Лепушникул Маре та Барбат. їх найбільші вершини - Пелеага (2509 м), Букура (2436 м), Куштура (2435 м), Груню (2365 м) та ін.

Сучасна морфоструктура Ретезата зумовлена дією льодовиків, які займали тут найбільшу площу в Румунських Карпатах. Так, довжина Лепушникульського льодовика становила 9-10 км, а його товщина 200-300 м. Тому в Ретезатських горах збереглись значно більші за розмірами льдовикові цирки, ніж у Бучеджських чи Фагарашських горах. Площа гляціального цирка Жуделе дорівнює 12 км², Куштура - 10, Букура - 8 км².

Завдяки значній висоті над рівнем моря, специфічним орографічним та кліматичним умовам, у льодовикових цирках й карах збереглись древні аркто-альпійські флороценотичні комплекси.

Грунти. Процес грунтотворення в Ретезатських горах проходив за буроземним типом. Під буковими і ялицево-буковими лісами сформувалися досить потужні світло-бурі грунти, під мішаними буково-хвойними деревостанами - типові буроземи, а під смерековими - темно-бурі грунти. У високогір'ї переважають торф'янисто-буроземно-підзолисті та дерново-буроземні малопотужні, часто поверхнево скелетні грунти. На схилах льодовикових карів проходить ініціальна стадія грунтотворчого процесу.

Водна мережа. Гідрографічну систему Ретезата утворюють басейни двох великих рік - Барбати і Риул Маре та однієї меншої - Нукшорула. Особливу ландшафтну оригінальність становлять 82 гірські озера Ретезатського масиву, майже всі вони льодовикового походження. Деякі озера належать до найбільших у Карпатах. Відоме і найбільше в Румунії озеро Букура площею 7,5 га і глибиною 16 м, розташоване на висоті 2041 м. Цікаві й інші гірські озера: Заноага (9,5 га, глибина 22,5 м на висоті 1973 м; Таул Негру 11 га, глибина 25,5 м) (це найглибше озеро в Карпатах) та ін. Ряд озер - Ліа, Ана, Віоріка, Флоріка - розташовані на терасах долини ріки Букур. Водами озер живляться гірські потоки, які утворюють мальовничі вод опади. Найбільші з них - Чіумфул висотою 300 м, Чіумфул Маре-150 м, Бирлеа -80 м.

Кліматичні умови. Клімат у районі розташування БЗ у загальних рисах суворий і змінюється з висотою над рівнем моря. Географічне положення та масивність Ретезатських гір значною мірою впливають на клімат. У високогір'ї більше шести місяців не сходить сніговий покрив. Потужні снігові маси, які сповзають по крутих схилах, часто блокують нижчерозташовані трогові долини. В озерних чашах та льодовикових цирках товщина снігу становить декілька метрів, він зникає лише у другій половині червня. Але в кінці травня, на початку червня випадає свіжий сніг, так що за характером снігового покриву Ретезат дійсно нагадує Альпи. Сильне сонячне освітлення, значні добові коливання температури, постійні вітри в умовах дуже розчленованої місцевості визначають специфіку мезо- й мікрокліматичних умов, які впливають на видовий склад та мозаїчність флори БЗ. Загальна кліматична ситуація та грунтові умови для рослинності тут менш сприятливі, ніж в інших частинах Південних Карпат. Адже вегетаційний період у високогір'ї дуже короткий і триває лише близько трьох місяців.

Рослинні ступені. До висоти 1050 м на теплих схилах, зрідка до 1400-1500 м, поширений ступінь букових лісів. У низькогір'ї в бучинах трапляються осередки теплолюбивих порід - граба, липи серцелистої і навіть горіха грецького. Вище формації бука до 1800 м тягнеться PC мішаних буково-хвойних, а потім - смерекових лісів. У суворих кліматичних умовах високогір'я сформовані PC криволісся та альпійських лук.

Флора. Ретезатські гори цікаві для палеоботанічних досліджень; фосільні рештки рослин у лігнітах свідчать, що у пізньотретинному періоді тут росли такі хвойні породи, як секвоя (Sequoia) і таксодіум (Taxodium). Знайдено також рештки смілаксу (Smilax) і птерокарії (Pterocarya), які відомі зараз у Середземномор'ї та на Закавказзі. Ця древньо-третинна флора була подібна до флори, яка поширена тепер у Східній Азії та на атлантичному узбережжі Північної Америки.

У льодовиковий період зникла вічнозелена теплолюбива флора. Зараз внаслідок суворого клімату високогір'я Ретезат відзначається значно біднішим флористичним складом, ніж інші гірські масиви Румунських Карпат - Бучедж, Чахлеу тощо. Проте завдяки відсутності антропогенного впливу на гляціальних терасах, навколо високогірських озер та в альпійських ландшафтах збереглися рідкісні флора і рослинність. За даними Е. А. Няради (Nyarady, 1958), у високогір'ї Ретезата (включаючи Ретезатул Маре і Ретезатул Мик) росте 320 видів судинних рослин. Майже половину (46%) флори становлять європейські та євразіатські види, 22,5 % - альпійські і арктичні види, 15,5 - карпатські ендеми, з них 12,1 - це дакійські ендеми і 4,2% - ендеми, властиві Ретезатському масиву. Решта видів належить до інших центрів походження - атлантичного, балканського, середземноморського. Наведений географічний аналіз флори свідчить, що Ретезат - один із важливих осередків видотворення. Зокрема, це стосується видів роду нечуйвітра (Hieracium), більшість представників якого росте на межі смерекових лісів та криволісся гірської сосни. За даними Е. А. Няради, 34 види нечуйвітра виявлено на гірському схилі між депресією Ретезата та рікою Златуя, 27 видів - на схилі гори Фаца Ретезатулуй, 20 - на гляціальній терасі озера Джеманеле.

На кам'янистих едатопах долини Лепешникул на висоті 1750 м росте ендемічний вид - суріпиця лепушнянська (Barbarea lepusniса). На горі Куштура описано два нових для науки види тонконогу - Poa insolita Nyar. і Poa lepusnica Nyar., які знайдені на висоті 1800 м.

Серед інших рідкісних високогірських рослин слід відзначити два ендеми: крупку Дарнера (Draba darneri), виявлену на вершині гори Колцтулуй (2281 м), та леукорхіс Фрівальського (Leucorchis frivaiskyana), що має великі білі квіти. Останній росте біля озер на болотних грунтах з іншими рідкісними орхідними - леукорхісом білуватим (Leucorchis albida) та пальчатокорінником серценосним (Dactylorchiza cordigera). Тут ростуть і рідкісні альпійські види осок - Carex dacica, С. pyrenaica, C. atrata, С. pauciflora.

На скелястих виступах Поарта Букурії, в льодовиковому котлі Букура та на вершині гори Куштури поширені такі рідкісні види, як бартсія альпійська (Bartsia alpina), ломикамені (Saxifraga bryoides, S. cymosa), верба Китайбеля (Salix kitaibeliana).

Цікава також флора вапнякових відслонень на горі Ретезатул Мік. Вона включає 30,9% альпійських видів, 17,8 дакійських та локальних і загальнокарпатських ендемів, 28,3 євразіатських, європейських і центрально-європейських (включаючи монтанні види) елементів, 10,4% арктичних видів. Група південних термофільних елементів включає лише 9,8% видів, що поширені до 1600-2000 м.

На горі Куштура значну площу займає аркто-альпійський релікт дріада восьмипелюсткова, що на скельних місцях росте з балканським елементом - сеслерією жорсткою (Sesleria rigida).

Серед вапнякових скель Рункула та Скарішоара-Беліоара росте сон великий (Pulsatilla grandis), на горах Піуле і Албеле поширені рідкісні види будяка (Carduus csiirosi, C. lobulatiformis) та костриці (Festuca pachyphylla).

Багата флора в ущелинах цих та сусідніх гір. Тут ростуть лілія Янка (Lilium jancae), шоломниця альпійська (Scutellaria alpina), венерині черевички (Cypripedium calceolus), нігритела чорна (Nigritella nigra) та інші рідкісні орхідні.

Рослинність. Листяні ліси Ретезата не відзначаються великою ценотичною різноманітністю. Вздовж річкових долин сформовані фітоценози вільхи клейкої та сірої (Alneta glutinosae, A. incanae). У долині ріки Риул Маре до теплих сонячних схилів приурочені угруповання середземноморського виду ясена білоцвітого (Fraxinus ornus). Грецький горіх (Juglans regia) спонтанно росте на важкодоступних скелях до 600 м, а культивується майже до Гури Златої (748 м). Популяції липи серцелистої (Tilia cordata) збереглись на схилах гори Гура Апеі (912 м).

В середньогір'ї поширені грабові, а вище 750-800 м - букові ліси. Верхня межа бучин дуже нерегулярна і коливається залежно від кліматичних умов від 1400 до 1560 м (південно-східний схил вершин Бута).

Особливо великою вітальністю відзначаються букові фітоценози в центральній частині БЗ в долині Златуя.

Як правило, вище 1000 м клімат стає холоднішим. До бука домішується смерека, деревостани якої поширені в межах 1050-1800 м. Місцями на скелястих едатопах біогрупи карликових смерек зустрічаються до висоти 1900 м. Смереку тут супроводжують явір, горобина, береза, верба силезська. З висотою їх змінюють чагарники - яловець сибірський і середній (Juniperus sibirica, J. intermedia), брукенталія (Bruckenthalia spiculifolia), душекія зелена (Duschekia viridis).

У суворому кліматі високогір'я формується широкий рослинний ступінь сосни гірської (Pinus mugo). Нижня межа криволісся коливається від 1530 до 1666 м, а верхня сягає висоти 2285 м (північний схил гори Куштура). В межах висот 1550-2000 м поширена реліктова сосна кедрова (Pinus cembra), популяція якої навколо озера Джеменеле та на горі Бирлеа відзначається найбільшою вітальністю.

Серед змішаних лісів в освітлених місцях гірських долин сформовані угруповання кремени судетської (Petasites kablikianus). До вологих едатопів приурочені біогрупи жовтяниці черговолистої (Chrysosplenium alternifolium), фіалки двоквіткової (Viola biflora), аконітів (Aconitum tauricum, A. moldavicum, A. toxicum).

Флористично багата рослинність характерна для лук на горі Шеселе. У вологих едатопах тут поширені угруповання злаків і ситникових - вівсюнця різнобарвного (Avenastrum versicolor), костриці мальованої (Festuca picta), щучки (Deschampsia caespitosa), ожики альпійської (Luzula alpinopilosa) з участю волошки жилчатої (Centaurea pilosa), сольданели угорської (Soldanella hungarica) та інших монтанних видів (рис. 31).

Рис. 31. Одкасник безстебловий (Carlina acaulis L.) - характерний монтанний вид.

Фауна. Відзначається значною видовою різноманітністю. Віддаленість та ізольованість території БЗ сприяли збереженню та збагаченню популяцій видів мисливської фауни - оленя благородного (Cervus elaphus), козулі європейської (Capreolus capreolus), дикої свині (Sus scrofa), яка залюбки поїдає цибулини шафрана Гейфеля (Crocus heuffelianus). За даними лісової дослідної станції в Риул Маре, у Ретезатському масиві є 115 ведмедів (Ursus arctos). У віддалених місцях у пралісах надійний притулок знаходить рись (Felis lynx), рідкісний хижак не лише в Карпатах, але і в Альпах і Піренеях. У глухих місцях часто трапляється куниця (Martes martes), безжалісний ворог білки. У високогір'ї добре пристосована до скелястих схилів сарна (Rupicapra rupicapra). її чисельність у Ретезатських горах становить близько 2 тис. особин, з яких майже четверта частина живе у БЗ (у заповідній та науковій зоні).

З рідкісних хижих птахів слід відзначити білоголового та чорного (Gyps fulvus, Aegipius monachus) грифів, хоча не відомо, де вони гніздяться. Протягом останніх 25 років значно скоротилась популяція орлів-беркутів. За даними експертів-мисливців, в 1929 р. біля однієї туші вбитого коня спостерігалось до 200 особин беркутів (Aquila chrysaetos). Зараз їх можна зрідка бачити на альпійських пасовищах (гірський кряж Дрегашань).

Природоохоронне зонування. На території БЗ створена спеціальна наукова заповідна зона площею понад 1800 га. До неї віднесені найцінніші, у ландшафтному та біогеографічному відношеннях природні екосистеми, зокрема льодовикові котли Геменеле і Бирлея, великі озера Джеменеле і Таул Негру, ряд малих озер - Джеменеле де Сус, Штирбул, Радешул, мальовничий водопад Бирлея, альпійські луки на горі Щеселе та ін. В цій зоні виключаються будь-які форми природокористування.

Наукове та народногосподарське значення. Згідно з затвердженим Румунською Академією наук перспективним планом, у БЗ проводяться систематично наукові дослідження в різних напрямах. Академічна комісія по охороні природи залучила до їх виконання Інститут біології ім. Тр. Савулеску, факультет природничих наук Бухарестського університету, центр біологічних досліджень у Клужі та інші наукові установи. Базою для проведення досліджень є спеціальна станція.

У гірському масиві Ретезата лісові формації, криволісся та альпійська рослинність виконують важливу водо- і ґрунтозахисну та противолавинну функції.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Ретезат - один із найбільш популярних охоронних масивів Румунії, який масово відвідується як румунськими, так і іноземними туристами. Для їх ознайомлення з природними екосистемами та для рекреаційних цілей створена розгалужена мережа туристичних стежок, побудовані готелі. Сприятливі умови є для зимового спорту.

Праліси БЗ та субальпійська та альпійська рослинність мають важливе еталонне значення для гірського лісівництва й луківництва. Рекреаційний вплив на природні екосистеми незначний.

Бучеджські гори і природні резервати на їх території. Гори Бучеджі розташовані у східній частині Південних Карпат на межі зі Східними Карпатами. Незважаючи на їх відносно невелику площу (30 км ), вони відзначаються значною ландшафтною та біогеографічною різноманітністю і тому мають особливе природоохоронне значення. Тут беруть початок мальовничі ріки Прагова і Яломица. У верхній частині басейну Яломиці утворились гляціальні долини Батрина, Доамнеле, Обиршіа, Сухари. Найбільші з них з характерними F-подібними профілями, льодовиковими цирками й моренами починаються на схилах гори Омула. Масив Бучеджських гір має форму велетенської підкови, два крила якої сполучаються в їх північній частині, де розташована гора Омул (2511 м) - одна із найвищих вершин Карпат. У східній частині гір, спрямованій до долини Прахова, розташований масивний хребет висотою 2000-2500 м. Найбільші його вершини-Коштила (2489 м), Карайман (2325 м) та ін. Ця частина хребта утворює ланцюг стрімких скелястих вершин з діапазоном висот 600-900 м. Друга частина - геоморфологічно контрастна, в ній в межах 1600-2400 м розташоване "Бучеджське плато" з характерними для нього субальпійськими й альпійськими луками та криволіссям.

У протилежній частині крила Бучеджського масиву розташований гребінь Струнга з вершинами Доамнеле (2401 м), Струнджле Марь (2168 м) та ін.

Бучеджські гори надзвичайно цікаві у геологічному і геоморфологічному відношеннях. Вони утворюють велетенську синклиналь осадочних відкладів мезозойської ери, яка простягається з півночі на південь.

Ці відклади сформовані в основному бучеджськими конгломератами, пісковими й юрськими вапняками. Полігенні бучеджські вапняки належать до альбського ярусу. В них утворились цікаві геоморфологічні явища карстового характеру. З природоохоронної точки зору заслуговують на увагу печери Яломиця, гроти - Татарукуйський, Занога Мика і Занога Маре та ін. Завдяки наявності викопної фауни, бучеджські вапняки цікаві також у палеонтологічному відношенні (перевал Струнга та інші місця).

У Бучеджських горах немає слідів доісторичних поселень, хоч правдоподібно, що людина жила тут вже в кінці першого і на початку другого тисячоліття. Найстарші поселення відомі в околицях печери Яломица (1509 p.), монастирів Святого Миколая (1584 p.), Синая (1695 р.) та в деяких інших місцях. Тому вплив людини на природу в минулому мав локальний характер. Лише в кінці XIX ст. після побудови в 1877 р. залізної дороги, почалося інтенсивне використання лісосировинних ресурсів та розвиток туризму. Незважаючи на згадані форми антропогенного впливу, в горах збереглися характерні для Південних Карпат фітогеографічні риси; найбільш наглядно вони виражені у висотній поясності рослинного покриву.

В Бучеджському масиві сформовано п'ять рослинних ступенів. PC букових лісів, нижня межа яких розташована за межами гір, характеризується значною домішкою смереки й ялиці. З висотою над рівнем моря суцільні бучини змінюються буково-ялицево-смерековими лісами, які сягають висоти 1400-1500 м. Вище, в умовах прохолодного клімату, поширені монодомінантні смеречини, верхня межа яких проходить по ізогіпсі 1600-1700 м. У високогір'ї сформований субальпійський PC з характерним для нього криволіссям із сосни гірської та біогруп низькорослої смереки, а вище 2200 м - альпійський PC. На найвищих вершинах поширені типові для альпійської тундри угруповання осоки зігнутої (Caricetum curvulae), костриці стрункої і мінуарції очитковидної (Festuca gracilis-Minuartia sedoibes), аркто-альпійських верб (Salicetum reticulatae, S. herbaceae).

Завдяки специфічним геолого-геоморфологічним, кліматичним, літологічним та ґрунтовим умовам Бучеджські гори відзначаються значним флористичним багатством та фітоценотичною різноманітністю. Для вивчення флори ще в 1875 р. австрійський ботанік Лерхенфельд (Lerchenfeld) здійснив сюди спеціальну ботанічну експедицію. Згодом тут проводили дослідження інші зарубіжні вчені: І. А. Вайлант (Vailant), Дж. Пагет (Paget), Ф. Шур (Schur).

Флора і рослинність Бучеджських гір добре вивчена. Тут росте близько 1100 видів судинних рослин - третина флористичного багатства Румунії. Найбільш цікава флора високогір'я, в якій представлені центральноєвропейські, альпійські й арктичні елементи, а також види алтайські. і понтійські. Ряд карпатських ендемів, карпато-балканських і дакських елементів флори на території Румунії відомій лише з Бучеджських гір.

Багатий і різноманітний видовий склад фауни цього оригінального гірського масиву. У лісах водяться бурий ведмідь, вовк, олень, козуля, рись (рис. 32). В смерековому рідколіссі та криволіссі популяція глухарів (Tetrao urogallus) нараховує понад 200 особин. На скелях високогірних ландшафтів живе понад 150 особин сарни (Rupicapra rupicapra). Авіфауна високогір'я нараховує понад 50 видів, серед яких такі рідкісні види, як орел-беркут (Aquila chrysaetos, A. heliaca), гриф (Gyps fulvus fulvus) та ін. З рептилій поширені ящірки (Lacerta agillis, L. muralis, L. vivipara), віпера (Vipera berus). У гірських потоках до висоти 1500 м водиться форель (пструг) (Salmo trutta fario).

Ентомологами встановлено тут понад 200 видів твердокрилих і близько 800 - чешуєкрилих. У Європі популяція денних метеликів з роду еребія (Erebia) представлена найбільшою кількістю в цих горах. Тільки тут трапляються Erebia pharte romaniae і Е. ргорое.

Для охорони рідкісних видів флори і фауни, а також раритетних рослинних угруповань та оригінальних гірських ландшафтів організовано три резервати. їх природоохоронна характеристика подається за матеріалами колективної монографії Е. Pop, N. Saiageanu, Nature Reserves in Romania. Bucureşti, 1965.

Бучеджський резерват. Розташований на площі 4400 га між горами Синая та Шеауа Струнга. Для науково-дослідних робіт у ньому виділена спеціальна заповідна зона на площі 200 га. В резерваті вище межі бучин сформовані характерні для Східних та Південних Карпат ялицево-букові ліси дакського типу (Fagetum dacicum abietosum) з домішкою смереки й берези. В їх трав'яному покриві відмічені зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), нечуйвітер трансільванський (Hieracium transsilvanicum), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), медунка червона (Pulmonaria rubra), печіночниця трансільванська (Hepatica transsilvanica).

У пралісі на горі Синая вікові смереки сягають висоти понад 50 м. На горі Прахова у вигляді окремих біогруп зберігся тис ягідний (Taxus baccata). На схилах гір Жепія Марь і Жепія Мічь росте рідкісна бруслина широколиста (Euonymus latifolia), відома також у букових лісах Криму. На виходах вапняків ростуть такі теплолюбиві чагарники, як бузок звичайний (Syringa vulgaris), вовче лико Благаяна (Daphne blagayana), що відсутні в Східних та Західних Карпатах.

На виходах вапнякових скель та сонячних схилах ростуть сеслерія жорстка (Sesleria rigida), костриця скельна (Festuca rupicola), жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum), гвоздика гостролиста (Dianthus spiculifolius), стожильник (Cnidium sildifolium) та ін.

Характерна риса нижньої частини субальпійського PC - наявність на сонячних схилах і скельних едатопах біогруп реліктової модрини європейської (Larix decidua). Вище типовими є зарості сосни гірської та душекії зеленої. Серед криволісся поодиноко трапляється рідкісний для Румунії чагарник - жимолость голуба (Lonicera coerulea), яка зростає в Українських Карпатах на горі П'єтрос, а далі в Західних Карпатах відсутня. В цьому ж PC на скелястих схилах гори Жепія Мічь зберігся поруч з модриною гляціальний релікт - сосна кедрова. У нижній частині альпійського PC ростуть аконіт (Aconitum lasianthum), пирій двоквітковий (Agropyrum biflorum), перстач турінгійський (Potentilla thuringiaca), на тіньових схилах поширені угруповання костриці карпатської (Festuca carpatica), трищетинника війчастого (Trisetum ciliare).

На північному та західному схилах альпійського PC значну площу займає рододендрон східнокарпатський (Rhododendron kotschyi), який асоціюється з такими монтанними і аркто-альпійськими видами, як наскельниця лежача (Loiseleuria procumbens), дзвоники альпійські (Campanula alpina), костриця лежача (Festuca supina), сольданелла велика (Soldanella major).

Для альпійських лук характерні угруповання сеслерії гайнальдійської та осоки вічнозеленої (Sesleria haynaldiana - Carex sempervirens), костриці скельної (Festuca saxatilis) та різнокольорової (F. versicolor), тонконогу фіолетового (Роа violacea). Зрідка трапляються тут рідкісні орхідні - нігритела червона й чорна (Nigritella rubra, N. nigra), бромус барценський (Bromus barcensis var. ro-manicus), герань голуба (Geranium coeruleum var. caroli principis), ласкавець жовтецевий (Bupleurum ranunculoides), одкасник безстебловий (Garlina acaulis). На широких скельних карнизах поширена популяція костриці аметистової (Festuca amethystina). До більш оліготрофних належать угруповання сеслерії голубої (Sesleria coerulea) та осоки вічнозеленої (Carex sempervirens var. pumila).

У фітосозологічному відношенні цікава флора скельних відслонень на сонячних схилах, що включає рідкісні в тому числі й ендемічні види рослин. На них ростуть переломник волосистий (Androsace villosa), поширений теж у Криму, полин скельний (Artemisia petrosa), айстра альпійська (Aster alpinus), келерія трансильванська (Koeleria transsilvanica), еспарцет трансильванський (Onobrychis transsilvanica), тонконіг Моллінера (Роа mollineri), ломикамінь жовто-зелений (Saxifraga luteoviridis), сеслерія гайналдійська (Sesleria hainaldiana). На північних схилах на таких відслоненнях ростуть деревій Шура (Achillea schurii), відомий також з вершин Піп Іван Чорногірський, Туркул, Близниця в Українських Карпатах, крупка Кочі (Draba kotchyi), ллойдія пізня (Lloidia serotina) жовтець альпійський (Ranunculus alpestns), ломикамінь (Saxifraga demissa, S. aizoides, S. moschata). У вологих скельних ущелинах сформована рідкісна для Карпат асоціація осики (Populus tremula) з сугайником карпатським (Doronicum carpaticum) та кортузою Маттіолі (Corthusa matthioli).

Рис. 32. Козуля європейська (Capreolus capreolus L.) - численний представник копитних Карпат.

Для альпійської тундри характерні такі види, як смілка безстеблова (Silene acaulis), мінуарції (Minuartia sedoides, M. recurva, т. ре rerun;, армерія альпійська іАrmeriа alpina, дзвоники оучеджські (Campanula alpina var. bucegiensis). Лише в Бучеджському масиві, Фагарашських горах та Піренеях зустрічається низькоросла реліктова костриця гляціальна (Festuca glacialis).

На північному та північно-західному схилах, де затримується потужний сніговий покрив, значну площу займають угруповання верби сітчастої (Salicetum reticulatae, Salix reticulata-Dryas octopetala). У малих депресіях між гірськими сідловинами, куди зтікають снігові води, поширене угруповання верби трав'яної (Salicetum herbaceae) з участю таких альпійських видів: кульбаба альпійська сольданелла дрібна (Soldanella pusilla), діходон роговиковий (Dichodon cerastioides).

Для навітряних гребенів, з яких зимою здувається сніг, характерна асоціація еліни (Elynetum myosuroides), компонентами якої є переломник (Androsace chamaejasme), мінуарція Жерарда (Minuartia gerardii), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala).

Резерват Пещера Яломица (225 га) розташований вздовж берегів одноіменної ріки на схилах гір Кокора і Батрина. Він включає пралісові масиви Кокори, Хоробейську долину, частково субальпійські ландшафти Батрини та ряд інших цікавих у флористичному відношенні урочищ. На території резервату розташована оригінальна карстова печера Яломица. Найбільшу його площу займають хвойні ліси із добре збереженою природною верхньою межею. У високогір'ї на сонячних схилах юрських вапняків сформована рідкісна асоціація сеслерії та костриці скельної (Seslerieto-Festucetum saxatilis) з характерними компонентами: жовтушник трансильванський (Erysimum transsilvanicum), смовдь австрійська (Peucedanum austriacum), мінуарція банатська (Minuartia banatica), стожильник (Cnidium silaifolium). Такі рідкісні середземноморсько-балканські елементи, як костриця апенінська (Festuca appenina), трищетинник довговолосий (Trisetum macrotrichum) (згадується для Українських Карпат на межі з Румунією), півники дакійські (Iris dacicum), жито гірське (Secale montanum), вечорниці (Hesperis moliniformis), що ростуть у резерваті, відомі в Румунії лише з Бучеджських і Домугледських гір.

Резерват Заноага (150 га) розташований на південному та східному схилі однойменної гори та її правої вершини Маре. Він цікавий як в екологічному, так і у фітогеографічному відношеннях, оскільки являє собою острівний локалітет термофільної флори й рослинності. У підніжжі Заноаги на сонячних карнизах юрських вапняків ростуть такі рідкісні для флори Румунії південно-європейські, субсередземноморські та балканські види, як горобина кретська (Sorbus cretica), півники дакійські (Iris dacica), жито гірське (Secale montanum), астрагал стиснутий (Astragalus depressus), атаманта угорська (Athamanta hungarica), будяк (Carduus candicans).

На вершині Заноаги збереглись смерекові праліси, на кам'янистих схилах Яломиці - угруповання гляціального релікта - сосни кедрової (Pinus cembra), а на схилах Маре - зарості жимолості голубої (Lonicera coerulea).

Крім охарактеризованих трьох більших резерватів, у Бучеджських горах ще є чотири невеликих ботанічних резервати, в яких охороняються локалітети верб чорничної (Salix myrtilloides) та двоколірної (S. bicolor).

Багата та різноманітна флора й рослинність Бучеджських гір, на території яких збереглись рідкісні реліктові й ендемічні види та угруповання, свідчить про їх істотне фітоісторичне і ботаніко-географічне значення не лише для Південних Карпат, але і для всієї Карпатської гірської системи. Створена мережа природних резерватів виконує важливу екологічну функцію збереження генофонду і фітоценофонду.

<<< назад | зміст | вперед >>>