<<< назад | зміст | вперед >>>

В’їзний туризм

Розділ ІІІ. Специфіка організації та технології в’їзного туризму

§3.6. Технологія і організація альтернативних видів туризму

Явищем, характерним для сучасного туризму, стала поява і бурхливий розвиток альтернативних (екологічних, сталих, м'яких) його видів. Під останніми розуміються види туризму, які базуються на принципах:

- дрібномасштабності;
- дружнього ставлення до природи;
- спрямованості на її охорону та збереження;
- підтриманні добробуту місцевого населення;
- дбанні про інтереси туристів [15].

Інколи під альтернативними розуміються види туризму, які протиставляються традиційним, масовим видам. Тож для кожної країни такі альтернативи свої. Так, в Україні до числа альтернативних можуть бути віднесені релігійний, спортивний, екстремальний (пригодницький), сільський, екологічний та інші. Запровадження в практику альтернативних видів туризму дає змогу урізноманітнити національний турпродукт, надати йому специфічних, лише йому притаманних рис, що є дуже цінним для розвитку в'їзного туризму. В цілому, ці види туризму можна визначити як спеціалізовані, де спеціалізація визначається програмою обслуговування.

Хоча організація альтернативних турів відбувається за загальною схемою і повинна відповідати загальним стандартам, їх програми обслуговування мають свою специфіку. В той же час, на складання програм певні обмеження накладають законодавство, нормативні акти тощо.

Одним із спеціальних видів туризму є релігійний. Релігійні тури розраховані, як мінімум, на три дні з відвідуванням святих місць: культових споруд, цілющих джерел, місць, пов'язаних з діяльністю відомих релігійних діячів, архітектурних пам'яток минулого тощо. В Україні це місця, що відносяться до таких релігій:

- православної - Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська лаври, собор св. Софії у Києві, Троїцький, Єлецький Успенський монастирі, Спасо-Преображенський та Борисо-Глібський собори Чернігова, Манявський скит, Данівський Георгіївський монастир, Святотроїцький монастир у Корці, Межиріцький монастир, Святобогоявленський монастир у Кременці, Святогірський Свято-Успенський монастир у Зимному, Крехівський Василіанський монастир, Святотроїцький монастир у Густині, Спасо-Преображенський Мгарський монастир, Свято-Володимирський Херсонеський собор, Топловський монастир у Сімферополі, православні храми Києва, Львова, Одеси, Володимир-Волинського, Путивля та багатьох інших населених пунктів;
- католицької - релігійний комплекс у Зарваниці, який є одним із 15 духовних світових Богородичних центрів, визнаних Вселенською Католицькою Церквою, Олександрівський костел у Києві, храми Львова, Жовкви, Білої Церкви, Бердичева, Полонного та інших міст, особливо, Західної України;
- іудейської - синагоги Києва, Львова, Жовкви; об'єктами прочанства представників однієї з гілок іудейства (хасидів) є Меджибіж, де працював і був похований засновник хасидизму Бел Шем Тов, могили Рабі Нахмана в Умані, Леві Іцхака в Бердичеві, Мордехая Тверського в Житомирі, Ієхіля Міхеля у Новоград-Волинському та ін.;
- ісламу - здебільшого, кримсько-татарські мечеті в Криму, серед яких мечеть Джума-Джамі та текіє (школа дервішів) у Євпаторії, мечеті, мавзолеї та медресе Бахчисарая, Старого Криму, Сімферополя;
- місцями поклоніння вірменських християн є храми Львова, Євпаторії, Феодосії, Старого Криму.

Тож потенційними іноземними споживачами вітчизняного турпродукту в релігійному туризмі є росіяни, білоруси, болгари, словаки, чехи, євреї, представники кримсько-татарської діаспори.

Зауважимо, що існує два різновиди релігійного туризму: паломницький туризм та релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості. У деяких випадках організовуються спеціалізовані тури, у яких поєднуються прочани й екскурсанти.

Сутність паломництва, полягає в поклонінні святим місцям. До паломництва людей спонукає багато різних мотивів:

- здійснення релігійного обряду (молитва, причастя, сповідання): релігійні таїнства являють собою саму головну внутрішню основу, зміст будь-якої релігії;
- духовне удосконалення;
- одержання благодаті, духовної поради і фізичного одужання;
- релігійна освіта або самоосвіта;
- вшанування святого місця, храму, мощів.

Стрімкому розвиткові паломницького туризму в нашій країні сприяє наявність безлічі православних святинь, невисока вартість таких програм і, зрозуміло, потреба сучасної людини в духовній підтримці. Окрім прочан-представників основних релігій, зростає кількість українців, так само як і вихідців із західних країн, що є послідовниками духовних учителів, різних шкіл і напрямків, відвідувачами семінарів і тренінгів, спрямованих на духовний розвиток і самопізнання людини. Це йога, цигун, різні медитативні практики та школи і т.д. Вони створили свої релігійні центри в багатьох містах України, їздять одне до одного, приймають своїх єдиновірців, організовують змагання, обряди тощо.

Паломництво має ряд властивих йому специфічних особливостей. По-перше, паломницькі тури переслідують не тільки пізнавальні цілі, але й несуть визначений віруванням зміст здійснення обряду. Прочани обов'язково відвідують богослужіння. По-друге, в програмі туру, як правило, істотно скорочений розважальний розділ, хоча оздоровче і пізнавальне навантаження зберігається. На відміну від світських екскурсій, у розповідях гідів та екскурсоводів історико-архітектурна частина тісно переплетена з розповідями про значення того або іншого місця для духовної культури. Паломницька поїздка дає прекрасну можливість познайомитися з історією, архітектурою, іконописом, ремісничими традиціями. По-третє, іноді для організації паломницьких турів необхідний дозвіл (благословення). По-четверте, здебільшого, організацією паломництв займаються паломницькі служби при великих храмах та монастирях, а паломницькі групи супроводжуються духовними особами. По-п'яте, паломницьким турам властива низька комфортабельність розміщення прочан. Прочани звичайно висувають набагато менше вимог до рівня і якості обслуговування, харчування, розміщення, ніж інші мандрівники. Вони зупиняються на ночівлю у келіях монастирів, на території храмів, у наметових містечках (під час хаджу, наприклад), можуть ночувати в храмах на підлозі, просто неба. В деяких релігіях це є необхідною умовою здійснення паломництва. Вибір страв звичайно невеликий і вони більш скромні. Побутові незручності почасти компенсуються низькою вартістю нічлігу та харчування. Організатори паломницьких поїздок повинні враховувати закономірності формування паломницьких груп: більшість паломників-християн складають жінки, в мусульманських та іудейських паломницьких групах переважають чоловіки. Більшість прочан - люди літнього і середнього віку. Рідше - молодь і діти.

В православ'ї, католицизмі та інших релігіях одержали розвиток піші паломництва, особливо по вже існуючих маршрутах.

Ще однієї важливою складовою паломницьких програм є благодійна діяльність. Практично всі паломницькі служби перед відвідуванням монастирів дізнаються про їхні конкретні потреби. Ця інформація повідомляється прочанам. Займається збором допомоги і сама служба. Приїжджаючи в монастир, прочани привозять туди необхідні речі і продукти, роблять грошові пожертви. Для багатьох обителей така підтримка, тим більше, здійснювана на регулярній основі, виявляється дуже істотною.

Організатори паломницьких турів повинні враховувати специфіку подібних поїздок і відповідним чином планувати програму, розумно сполучаючи екскурсію й участь прочан у богослужінні. У той же час, уже на стадії комплектування групи варто враховувати інтереси людей, інформувати їх про специфіку туру, ризикуючи в іншому випадку створити в одній групі конфлікт людей, що приїхали в одне місце, але переслідують різні цілі. Організація паломництва іноземних туристів не вимагає їх особливої підготовки щодо прийнятних норм поведінки: як правило, це люди, добре обізнані з нормами моралі своєї релігії.

Часто, невиправдано вважаючи, що паломництво переслідує тільки релігійні цілі, організатори цілком виключають шляхову інформацію й екскурсії. Це серйозно збіднює саме паломництво як подорож до святого місця, дотик до історичного минулого, культури і традицій благочестя. При організації паломницьких турів серед іноземних прочан варто враховувати інтелектуальні, національні і вікові особливості, емоційний стан учасників поїздки, випадки збігу паломницького туру з днями релігійних свят. Важливе, а іноді і визначальне значення для організації релігійно-екскурсійного туризму має взаємодія з єпархіальними управами, округами, настоятелями монастирів. При організації паломництва це один із ключових моментів.

У релігійному туризмі ексурсійно-пізнавальної спрямованості основною формою подачі матеріалу є екскурсія, а для його розвитку велике значення мають екскурсійні ресурси (пам'ятники культової архітектури і скульптури; релігійні свята, традиції, звичаї, обряди; виставки, музеї при монастирях) і інформаційні ресурси (дані Інтернету, літературних і художніх творів, наукова інформація, народний епос, міфи, перекази). Зробити їх доступними для іноземних туристів - завдання організаторів цих поїздок. Це досягається шляхом використання рідної мови іноземців при проведенні екскурсій, розповідей про цікаві пам'ятки, традиції та обряди, порівняння з обрядами, звичаями та традиціями вихідців з інших країн.

На задоволення пізнавальних інтересів туристів спрямовані екскурсійні послуги. До них відносяться розробка і впровадження програм екскурсійного обслуговування, організація і проведення екскурсій. У рамках пізнавальних турів релігійної спрямованості передбачається відвідування релігійних центрів, у яких туристи-екскурсанти зможуть побачити релігійні об'єкти - діючі культові і пам'ятні, побувати в музеях і на виставках. Туристи можуть відвідувати богослужіння, брати участь у хресних ходах, медитаціях, інших релігійних заходах. Варто мати на увазі, що туристи-екскурсанти, у тому числі, представники інших релігій, можуть потрапити не на всі заходи. Організатори пізнавальних турів релігійної спрямованості повинні пам'ятати, що підготовка їх проведення повинна включати ознайомлення туристів з правилами поведінки під час відвідування храмів. Часто своєю некоректною, іноді не усвідомлюваною поведінкою в храмі та зовнішнім виглядом туристи викликають невдоволення або й обурення вірян, яке може перерости у відкритий конфлікт. Обов'язок організатора поїздки - попередити екскурсантів про особливості поведінки та вимоги до зовнішнього вигляду в храмах різних конфесій. Іноземним туристам варто видати пам'ятки, надруковані їх рідною мовою щодо дій при заходженні в храм, можливості участі у релігійних відправах, місця знаходження та прийнятних дій, вимог до зовнішнього вигляду чоловіків та жінок тощо.

Пізнавальні тури релігійної спрямованості на відміну від паломницьких більш короткі, вони не приурочені до релігійних свят, і в них можуть брати участь як дорослі, так і діти. Релігійні об'єкти туристи відвідують і під час комбінованих турів, у яких екскурсійна складова є лише частиною програми.

У пізнавальних релігійних турах використовуються наявні елементи туристичної інфраструктури - готелі і т.д., розміщення більш комфортне, вартість турів - дорожча.

Туристи, що вирушають у поїздки святими місцями і до релігійних центрів, користуються послугами підприємств і установ громадського харчування. Це можуть бути: ресторани, кафе, закусочні і т.д., монастирські, храмові та інші їдальні і т.д., у яких готується їжа для відвідувачів. Асортимент страв тут відрізняється від пропонованого в кафе і ресторанах. У ряді випадків їжа може бути більш простою, пісною під час посту, вегетаріанською. Прочанам часто подається їжа у визначений час, часто також без можливості вибору страв. Про це необхідно попередити іноземних туристів, як мають специфічні харчові уподобання та режим харчування.

Туристи, що відправляються в паломницьку й екскурсійну поїздки, використовують різні засоби транспорту для досягнення пункту (пунктів) прибуття. Засобами використовуваного транспорту є: авіаційний, залізничний, автомобільний (автобусний), водний (річковий, морський) та інші його види. У паломницькому туризмі практикуються піші переміщення на визначеній частині маршруту, від одного пункту до іншого. Це, з одного боку, добровільно узяті на себе труднощі, з іншого боку, це пояснюється тим фактом, що багато об'єктів (вершини священних гір, печери) важкодоступні для більшості або всіх транспортних засобів.

У релігійному туризмі дуже важлива концепція реклами. Відвідування тих або інших релігійних центрів, святих місць сполучено з глибокими щиросердечними почуттями і переживаннями людей, у першу чергу, прочан. Тому важливі етичні стандарти в рекламі турів релігійної тематики. Інформація повинна бути представлена в коректній формі і благопристойних виразах, жодним чином не ображати почуттів віруючих. Вона повинна міститися в авторитетних виданнях з гарною моральною репутацією.

Важливою складовою в Україні є вид туризму, який отримав назву спортивного. Спортивний туризм можна розглядати як вид спорту, який передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді і т. ін. Іншою частиною цього виду спорту є проведення і участь у змаганнях з окремих підвидів спортивного туризму: гірського, пішохідного, велосипедного, лижного, водного, спелео- тощо. З іншого боку, спортивний туризм - вид туризму, і це підтверджується Законом України "Про туризм" [3]. Інколи на його позначення використовується термін спортивно-оздоровчий туризм з активними засобами пересування.

В деяких джерелах спортивним туризмом вважається також відвідування спортивних заходів. Цей різновид є досить важливою частиною туристичного ринку і значно покращує економіку країн/регіонів-організаторів [16]. Створюються робочі місця, покращується туристична інфраструктура, транспортна система, спортивні споруди, заклади розміщення і харчування, платіжний баланс регіону [17]. Невідомі іноземцям міста часто стають популярними завдяки проведенню в них масових спортивних заходів. Тож їх підтримка має бути пріоритетною для створення іміджу туристичної місцевості. На теренах України буде відбуватися чемпіонат Європи з футболу "EURO-2012", який може принести значні прибутки організаторам.

За формою проведення туристських заходів і характером їх організації в спортивному туризмі можна виділити: організований - плановий і самодіяльний або клубно-секційний туризм, що розвивається під егідою різних туристичних організацій (в Україні це Федерація спортивного туризму України - ФСТУ). Хоча, найбільш популярним можна вважати неорганізований, аматорський, так званий "дикий" туризм.

Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів та подорожей туристськими установами, організаціями і підприємствами різних форм власності (турбазами, туристськими таборами і т. ін.) переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й промаркованими маршрутами під керівництвом інструкторів, які, як правило, проходять через турбази, або притулки, агрооселі тощо. Учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках - транспортом і т. ін. Маршрути пролягають через наймальовничіші куточки і включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, літературно-меморіальні та історичні місця. В більшості своїй ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки. Участь в них можуть приймати і іноземні туристи.

Самодіяльні туристські походи і подорожі організують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, туристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, установ, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спортивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо. Самодіяльні туристи самі визначають склад групи, район подорожі і маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються відповідними маршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК), а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами). Саме ці походи і можна вважати власне спортивними, оскільки вони передбачають отримання спортивних розрядів і звань. Для оформлення маршруту складається маршрутний лист або книжка, дані з якої розглядає МКК. Маршрутна книжка є основним документом на маршруті. При організації походу на території іншої країни мають бути оформлені відповідні в'їзні документи та попереджені рятувальні служби.

До спортивного туризму можна віднести і такі екзотичні і рідкісні його види, в яких маршрути долаються верхи на тваринах: конях, верблюдах, віслюках, ламах, слонах, оленях, на собачих упряжках, на повітряних кулях, на вітрильних суднах, за допомогою пірнання з аквалангом тощо. Ці види, в силу своєї унікальності, не мають значного поширення і, як правило, існують у вигляді індивідуального спорту чи тривалого катання екскурсантів на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних кулях і т. ін. Але вони можуть бути цікавими для іноземців через використання для пересування екзотичних тварин та транспортних засобів, яких немає в країні їх проживання.

Окремим видом може вважатись спелеотуризм - один із найбільш технічно і психологічно складних видів туризму. Він наближений до пошукових, дослідницьких видів діяльності, і масовим назвати його важко (на окремих ділянках печер доцільніше організовувати екскурсійні маршрути для екскурсантів і звичайних відпочиваючих).

Практично всі регіони України мають можливості для організації нескладних спортивних походів:

- водний туризм: Азовське та Чорне моря, Карпатські ріки (Біла Тиса, Чорна Тиса, Тересва, Теребля, Путила, Бистриця Надвірнянська, Білий Черемош, Чорний Черемош, Прут, Серет), Дніпро і притоки (Десна, Сейм, Псел, Сула, Рось), Дніпровські водосховища (Київське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Каховське), Печенізьке і Краснооскольське водосховища, каньйон Дністра - сплав на човнах, байдарках, каное, рафтах плотах, яхтах;
- спелеотуризм: лабіринти подільських печер "Попелюшка" поблизу с. Подвірне протяжністю понад 90 км, "Буковинка" поблизу с. Стальнівці, протяжністю 3700 м, "Довбуша", "Дучі" та інших. Кримські печери: Кизил-Коба (Червона печера - 13,7 км., 6 поверхів), Данильча-Коба, Киїк-Коба, Скельська, Мармурова та багато ін.
- Пішохідний гірський, гірськолижний - Карпатські та Кримські гори, де можлива організація піших і гірських, лижних та спелео- походів різних категорій складності.

Гірськолижний туризм має давні традиції розвитку в Україні, де зараз діє досить багато гірськолижних курортів, які кожного року пропонують нові свої послуги. Карпатські гірськолижні курорти пропонують все і на будь-який смак. Гірськолижний туризм розвивається у Рахівському та Міжгірському районах Закарпаття, Сколівському районі Львівщини, Верховинському районі Івано-Франківщини, Вижницькому районі Чернівеччини. Найпопулярнішими лижними маршрутами є: "Чорногорою", "Свидовцем , "Уздовж Тиси" (з відвіданням Центру Європи), "Зимова Гуцульщина", "Лісистими Карпатами", лижні походи на г.Говерлу, г.Тростян, г.Явірник, г.Парашку й інші гірські вершини.

Гірський пішохідний туризм активніше розвивається в Криму. Найбільш відвідуваними є Кримські каньйони: Великий, Бельбекський, Чорноріченський; г. Роман-Кош (найвища вершина Кримських гір - 1545 м.); Демерджі-яйла (Долина Привидів та руїни фортеці "Фуна"); Карабі-яйла, Чатирдаг; Карадаг; Кучук-Койський кам'яний хаос; вулканічна сопка Джуатепе; водоспади: Учан-Су, Джур-Джур.

У світі розвивається досить багато різновидностей, близьких до спортивного туризму, які отримали загальну назву - екстремальний (пригодницький) туризм. В Україні останніми роками з'являються туристичні організації, які спеціалізуються саме на екстремальних турах або використовують їх елементи в анімаційних програмах. Екстремальна компонента в українських в'їзних спортивних турах може формуватися за рахунок специфіки природних умов в місцях проведення походів (наявність диких звірів, важкодоступних місць в горах, лісах та на болотах, наявність стрімких потоків), а також використання різних видів активності туристів (гребля, сплав, наведення переправ, стрибки з парашутом).

Організація екстремальних в'їзних турів вимагає постійного супроводу туристів досвідченим інструктором, гідом-перекладачем, медичним працівником та кухарем. До послуг, що включаються до таких турів, включаються також проживання на базах, притулках, користування необхідним спорядженням, трансфери за маршрутом, оформлення відповідних дозволів на рибалку, полювання, відвідування заповідних місць, за необхідності, оформлення віз.

Розробляючи тур, організатори повинні враховувати ступінь фізичного навантаження, який повинен бути під силу туристам, його дозування впродовж маршруту, безпечність для життя та здоров'я, врахувати місцеві умови, тривалість туру (складні маршрути менш тривалі), достатність часу на відпочинок та сон, можливість дострокового вивозу туриста з маршруту. Маршрути повинні мати можливості для зміни в залежності від погодних умов, фізичної підготовки туристів, кількості людей в групі тощо.

Реалізуючи екстремальний тур, агенти повинні проінформувати туристів про можливі труднощі та небезпеки, вимоги до фізичної підготовки туристів, подбати про наявність страховки. Іноді для уникнення конфліктних ситуацій туристи підписують спеціальні угоди, які включають додаткові положення, пов'язані з небезпекою, та інформаційні листи, з якими вони ознайомлюються перед поїздкою.

В Україні є можливості для організації екстремальних турів, деякі з них вже успішно реалізуються. Серед них альпіністські, пішохідні, походи на байдарках, сплави на плотах, тури з метою полювання, рибного лову, поїздки на природу в заповідники для спостереження за тваринами, фотополювання.

Карпатські гори - чудове місце не тільки для рафтингу але і для каякингу, де проводяться змагання з цих видів спорту. А взагалі місць для рафтингу і каякингу дуже багато. Майже всі гірські і деякі рівнинні ріки придатні для цього. Яхтинг розвивається на Чорному і Азовському морях, Дніпровських водосховищах.

Непогано розвинена інфраструктура шкіл дайвингу, у яких можна за тиждень освоїти цей вид спорту. Найкращі з них - на Чорноморському узбережжі. За бажанням туристів, на пам'ять можуть бути зроблені підводні фотографії. Береги цікаві для занурення новачків і професіоналів. Рельєфи і ландшафти морського дна, наслідки тектонічних розломів і виверження вулканів, велика кількість яшми, онікса, агату, предметів побуту, які відносяться до різних історичних епох, ефектні розломи затонулих літаків, суден, вік яких налічує від декілька десятків до декілька тисяч років - все це знаходиться в порівняно доступних місцях морського дна. Цікавий і різноманітний підводними об'єктами район Південно-Східного Криму - від мису Лукулл до мису Сарич.

Певним попитом користуються і такі екзотичні тури, як поїздка в Чорнобиль. В Україні можна розвивати і такі тури пригодницького туризму як тури на місця людських трагедій та тури з метою пошуку скарбів.

У світі, у тому числі, в Україні, популярними стають подорожі у сільську місцевість, які реалізуються формі сільського туризму. Сільський туризм - це стаціонарний відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання місцевих рекреаційних ресурсів з метою проведення різноманітних циклів рекреаційних занять [18]. В сільському туризмі можуть поєднуватися наступні цикли рекреаційних занять: пішохідні прогулянки, пікніки, збиральництво, рибальство, огляд визначних пам'яток, відвідування історичних і культурних місць та фестивалів, кінний спорт, участь у традиційних ремеслах і обрядах, задоволення гастрономічних потреб. На відміну від рекреаційних циклів, що можна проводити і умовах міста (пляжний відпочинок, прогулянки, плавання і т.д.), "сільські" відрізняються більшою пасивністю, ностальгією, традиційністю, низькою технологічністю, можливістю отримати більш повний відпочинок. Сільський зелений туризм тяжіє до форм пасивного (а не активного) відпочинку, за ступенем своєї організованості він є самодіяльним (не плановим), за метою - скоріше соціальним, а не суто комерційним.

Потенційними іноземними споживачами вітчизняного турпродукту в сільському туризмі можуть бути представники української діаспори, котрі хочуть удосконалити власні навички володіння мовою предків, приторкнутися до витоків власного народу, а також мешканці великих міст, котрих приваблює українська екзотика.

Однією з найпоширеніших форм сільського зеленого туризму є агрорекреаційний туризм.

Агрорекреаційний туризм - це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти чи активного залучення до традиційних форм господарювання [18].

В Європі особливою популярністю серед туристів користуються екоагросадиби, які знаходяться у чистому середовищі і пропонують екологічно чистий продукт. В Україні теж запроваджується практика екологічного маркування сільських садиб. Такі садиби мають відповідати наступним критеріям.

1. Сільськогосподарська діяльність власника садиби, фермера має відбуватись відповідною до екологічних критеріїв. Туристи повинні мати можливість брати участь у цій діяльності.
2. Харчування туристів має відбуватися з використанням екологічно чистих продуктів.
3. Повинні використовуватися екологічні технології збереження та очистки води, утилізації сміття, системи енергозбереження.
4. Усі будівлі садиби повинні бути збудованими з екологічних матеріалів, а садиба має гармоніювати з навколишнім ландшафтом.
5. Туристи повинні мати можливість контакту з природою та отримання знань з охорони навколишнього середовища.

Формуванням турпродукту в сільському туризмі здебільшого займаються господарі агроосель. Відповідно до власних уподобань і можливостей, окрім основних послуг, до яких відносяться розміщення, харчування та перевезення, вони можуть організовувати екскурсії, залучати туристів до участі в народних обрядах і дійствах, а також сільськогосподарських роботах, навчати народним промислам тощо. Проте, при організації обслуговування іноземних туристів господарі агроосель можуть зіткнутися з певними труднощами. Основна з них пов'язана з мовними проблемами. Якщо українському господареві неважко порозумітися з гостями з Росії, Білорусії, Польщі, Болгарії, то спілкування з німцями, італійцями, англійцями, шведами без перекладача видається більш проблематичним. Інша проблема пов'язана з поширенням за кордоном інформації про послуги, що надаються господарями, та місцевість, де відбувається обслуговування, організація рекламної компанії. Реклама в зарубіжних ЗМІ занадто дорога для українських господарів. До того ж, в Україні досі немає єдиних чітко сформульованих вимог до стандартів послуг в сільському туризмі та не проведена категоризація сільських садиб, що дало б іноземцям змогу більш чітко розуміти, який рівень сервісу на нього очікує в чужій країні.

Технологія сервісного обслуговування іноземного гостя в сільському туризмі має свої особливості. Більш складно може відбуватися етап попереднього замовлення та підтвердження бронювання, що пов'язано з вартістю міжнародних телефонних переговорів та мовними проблемами. Цю місію повинні взяти на себе турагентства, з якими при організації в'їзних сільських турів повинні співробітничати сільські господарі. По-перше, вони на більш високому рівні можуть організувати рекламні заходи. По-друге, замовляючи тур в агентстві, турист матиме додаткові гарантії якісного відпочинку. По-третє, турагентствам легше виступати в ролі посередників та вирішувати додаткові питання, пов'язані з замовленням та оформленням туру, візовою підтримкою, підтвердженням бронювання. Зустріч іноземних гостей теж вимагає більш відповідального ставлення. Задача господарів - виправдати очікування туристів і навіть перевершити їх, вразити гостинністю та ґречним ставленням. При поселенні гостей необхідно враховувати високі стандарти, до яких вони звикли, але й не забувати про місцевий колорит. Водночас, господарі повинні пам'ятати, що як приймаюча сторона вони несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування на території і виїзд з України після закінчення визначеного терміну їх перебування.

Конкретна туристична та анімаційна програма повинна враховувати уподобання іноземних гостей, бути інформативною і змістовною, різноманітною і передбачати можливості варіювання. Господар повинен володіти або знати, де дістати усе необхідне для задоволення рекреаційних запитів гостей. При організації харчування іноземців необхідно з розумінням ставитися до їх харчових звичок, уподобань, коректно за бажанням туристів знайомити з особливостями національної кухні.

Ще одним з альтернативних видів в'їзного туризму, що можна розвивати в Україні, є екотуризм.

Екотуризм - це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (мало змінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу [18].

Або це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню"[18].

За умовами надання послуг з екотуризму вирізняють його "м'яку" та "жорстку" версії. Перша передбачає усамітнений відпочинок в комфортабельних умовах на лоні мальовничих природних ландшафтів. Ця версія близька до сільського зеленого туризму, коли в якості житлової бази туристів виступають агросадиби та агрооселі. Друга передбачає відмову від звичних благ цивілізації та проживання туристів в наметах, мисливських будиночках, куренях. Більші вимоги ставляться і до недоторканості природи. В Україні майже не залишилось куточків з недоторканою дикою природою: майже всюди вона змінена діяльністю людини. Але її територія багата різноманітними мальовничими ландшафтами, тому "м'яку" версію екотуризму можна розвивати повсюдно. Розвиток "жорсткої" версії екотуризму можливий в Карпатах, Кримських горах, на Поліссі, а також в межах відповідних функціональних зон об'єктів природо-заповідного фонду.

В програму екотурів може входити дослідження живої природи (спостереження за життям тварин, рослин, збирання колекцій та гербаріїв), екскурсії до цікавих природних об'єктів, збирання грибів, ягід, лікарських трав, рибальство, волонтерська діяльність по догляду за територією та її благоустрою, купання в природних водоймах тощо. Організаторам таких турів треба мати на увазі, що такі тури або індивідуальні, або дрібномасштабні (максимальна кількість туристів в групі - 10-12 осіб). Туристів повинні супроводжувати гід, перекладач, лікар та кухар. Тури відбуваються на спеціально обладнаних екотрасах, які мають місця для стоянок з туалетами, літніми душами, урнами для сміття, запасом дров, джерелами питної води, інформаційними табло і т.ін. На відміну від екстремальних турів, в екотурах виключаються великі фізичні навантаження та небезпечні фактори. Слід продумати і анімаційну програму таких турів. Вона може включати різноманітні конкурси, свята, тематичні вечори. Велика увага приділяється екологічній освіті та вихованню туристів.

Контрольні запитання і практичні завдання:

1. Розкрийте сутність поняття "турпродукт" та його специфіку у в'їзному туризмі.
2. Охарактеризуйте особливості проектування туристичної подорожі, туристичного походу та екскурсії у в'їзному туризмі.
3. Яким чином можна охарактеризувати в'їзний турпродукт України в цілому та за її окремими регіонами?
4. Проаналізуйте можливості вітчизняних в'їзних туроператорів щодо оформлення договірних відносин з закордонними виїзними операторами та туристичними агентами.
5. Охарактеризуйте договірні відносини між в'їзними туристичними операторами та підприємствами розміщення.
6. Проаналізуйте транспортні засоби та можливості договірних відносин туроператорів з транспортними підприємствами.
7. Якими нормативними актами регулюється безпека в туризмі?
8. Що таке гостьовий цикл, з яких етапів він складається?
9. Розкрийте особливості роботи представників різних секторів туріндустрії з іноземними відвідувачами.
10. Які альтернативні види туризму можна розвивати в Україні? Розкрийте специфіку їх організації у в'їзному туризмі.

Рекомендована література:

1. Менеджмент туризма. Туризм как вид деятельности: Учебник [Текст]. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 288 c.
2. Гуляев В.Г. Организация туристских перевозок [Текст] / В.Г.Гуляев. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 512с.
3. Закон України "Про туризм" вiд 15.09.1995 № 324/95-ВР в редакцiї вiд 01.01.2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=324/
4. Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджений наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України №111/55 від 11.09.2007 [Текст] // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
5. Межгосударственный стандарт ГОСТ 28681.1-95 "Туристско-экскурсионное обслуживание. Туристские услуги: Проектирование туристских услуг" [Текст] // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 565-575.
6. Межгосударственный стандарт ГОСТ 28681.2-95 "Туристско-экскурсионное обслуживание. Туристские услуги: Общие требования" [Текст] // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 576-578.
7. Межгосударственный стандарт ГОСТ 28681.3-95 "Туристско-экскурсионное обслуживание. Туристские услуги: Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов"" [Текст] // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 597-584
8. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) [Текст] / О.О.Любіцева. - К.: "Альтерпрес", 2003. - 436 с.
9. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие [Текст]. - М.: МарТ; Ростов н/Д: МарТ, 2007. - 352 с.
10. Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес: теорія і практика. Навч. пос. [Текст] / М.П.Мальська, В.В.Худо. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 424 с.
11. Архипов В.В., Иванникова Е.И. Особенности культуры и традиций питания народов мира. Курс лекций. [Текст] / В.В.Архипов, Е.И. Иванникова. - К.: Аттика, 2005. - 216с.
12. Филипповский Е.Е., Шмарова Л.В. Экономика и организация гостиничного хозяйства [Текст] / Е.Е.Филипповский, Л.В.Шмарова. - М: Финансы и статистика, 2006. - 176 с.
13. Правила обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання, затверджені наказом Держстандарту України від 27 січня 1999 р. № 37 (у редакції наказу Держспоживстандарту України від 03.09.2007 № 207).
14. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 р.
15. Кравченко Н.О. Рекреаційне господарство Полісся: сучасний стан та перспективи розвитку [Текст] / Н.О.Кравченко. - Ніжин: МІЛАНІК, 2007. - 172с.
16. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник [Текст] / Т.Г. Сокол; заг. ред. В.Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264с.
17. Галкин В.В. Экономика и управление физической культурой и спортом: Учебное пособие для вузов [Текст] / В.В. Галкин - Ростов н/Д: Феникс, 2006. - 448с.
18. Рутинський М. Сільський туризм [Текст] / М.Рутинський. - К.: Знання, 2006. - 271 с.

<<< назад | зміст | вперед >>>