<<< назад | зміст | вперед >>>

Одрехівський М.В. Валеологічні інноваційні центри: економічні проблеми створення і функціонування

Розділ 1. Методологічні основи формування національної мережі валеологічних інноваційних центрів

1.3. Методологічні принципи організації та інтеграції валеологічних інноваційних центрів у ринкову економіку

В умовах ентропійного середовища та конкурентної боротьби за виживання активне прагнення живих систем (до яких, звичайно, можна віднести й соціальні системи [29;96]) до самозбереження виявляється у формах стійкості та адаптованості (сюди ж відносяться і здатність до відтворення і вдосконалення як систем загалом, так і їх компонент) систем до різних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Під стійкістю живої системи розуміють її здатність з допомогою специфічних і неспецифічних механізмів протистояти дії збурюючих (дестабілізуючих) чинників і руйнуючих факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, збереження при цьому всіх своїх властивостей, передусім функціональних, у межах "норми реакції", де "норма реакції" - це межі, в рамках яких зміна властивостей живої системи не зумовлює незворотне зниження її здатності до самозбереження [86].

Під адаптаційною здатністю живої системи розуміємо її здатність з допомогою механізмів перебудови частини своїх структур і функцій пристосовуватись до умов внутрішнього і зовнішнього середовища, що змінюється, зберігаючи при цьому всі свої властивості, передусім основні (функціональні), у межах "норми реакції". Адаптованість живої системи до умов внутрішнього та зовнішнього середовища, які змінюються, її здатність протистояти дії несприятливих антропогенних чинників залежить не тільки від характеру зміни середовища і сили дестабілізуючих чинників, а й від того, як організована сама система, від якості її організації.

Беручи до уваги системні позиції, оптимальність організації соціуму, визначають якістю механізмів, що забезпечують йому адаптованість і стійкість до різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища і, в кінцевому підсумку, його виживання.

Адаптованість, стійкість і виживання соціуму зумовлене високою якістю його біологічної, соціальної та духовної організації [29]. Під біологічною організацією соціуму розуміють всю сукупність генетично детермінованих структурно-функціональних особливостей соціальної системи та компонент, зокрема, людей, які забезпечують її відтворення в певних умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Соціальна організація - це сукупність стійких, спонтанно і науково сформованих, а також генетично детермінованих зв'язків, що проявляються у стосунках між людьми. Духовна організація - сукупність гуманістичних відносин між людьми і навколишнім середовищем, які надають "людське забарвлення" біологічним та соціальним зв'язкам і закріплені у свідомості людей, релігії, культурі, законах, моралі, традиціях, інших сферах їх життєдіяльності. Ці відносини забезпечують відтворення людини та соціуму в певних умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Тобто, ВІЦ повинні бути організовані так, щоб забезпечити собі та співпрацівникам стійкість і адаптованість до змін у середовищі (виживання загалом). Тому організація Національної мережі ВІЦ, окремих ВІЦ, їх інтеграція в економіку суспільства повинні узгоджуватись з певними принципами, що випливають з сучасних наукових досягнень, зокрема, в галузі кібернетики, синергетики та синтелектики, з розвитку суспільства. До основних принципів оптимальної організації соціальних систем можна віднести [68]: принцип гуманізму (людяності), центрально-периферійного управління, демократичного вибору керівників, кількісної оптимізації груп (підрозділів ВІЦ і співпрацівників у них), територіально-виробничого управління, демократичного розподілу відрахувань і справедливого розподілу благ, розумної достатності управлінських функцій (їх розподілу між ієрархічними рівнями управління), надійності та стійкості (виживання), прогнозування і планування, вільного обміну інформацією, свободи, стабілізації, узгодженості. Зазначимо, що при організації ВІЦ та їх інтеграції в економіку країни реалізація того чи іншого принципу проводиться узгоджено з іншими принципами. Ці принципи повинні максимально доповнювати та підсилювати один одного, щоб Національна мережа ВІЦ стала прогресивною системою охоронно-оздоровчих заходів, засобів і технологій, які б сприяли зміцненню здоров'я людини, запобіганню її захворювань, забезпеченню активної життєдіяльності, здорового способу життя, високої працездатності. Тобто, основу функціонування установ ВІЦ повинні становити такі організаційно-господарські, рекреаційні, лікувальні та реабілітаційні процеси, що забезпечували б ефективне надання населенню України оздоровчих послуг, де під оздоровчою послугою розуміється система медичних заходів, засобів і технологій.

Діяльність ВІЦ повинна грунтуватися надії законів ринку в системі охорони здоров'я, впливові останньої на основний чинник виробництва - робочу силу. Але оскільки охорона здоров'я як система державних, громадських та індивідуальних заходів і засобів не має чітко окреслених контурів, єдиного управління (тобто, на одному полюсі цієї системи знаходяться закони, які приймає держава про охорону здоров'я громадян, на іншому - поведінка самих громадян, від чого не меншою мірою залежить їх здоров'я), то оздоровча діяльність ВІЦ повинна формуватись, виходячи з національних традицій, ментальності нації, її природно-ресурсних, екологічних, соціально-економічних та історико-культурних можливостей. У ВІЦ вплив на здоров'я і відтворення робочої сили, як основного чинника виробництва повинен здійснюватися комплексно, а всі складові системи охорони здоров'я - діяти в нерозривному та постійному зв'язку.

Поняття ринкової економіки охоплює економічну систему, за якої процес прийняття рішень щодо виробництва грунтується на основі цін, створених шляхом добровільного обміну між виробниками, покупцями, робітниками і власниками, та інших чинників виробництва. Прийняття рішень в умовах економічних стосунків такого характеру проводиться децентралізовано. Ринкова система розглядає як рівноцінні поняття "товар" і "послуга". Вартість товару, як і вартість споживання послуг, рівною мірою є складовими валового національного продукту (ВНП) або валового національного доходу (ВИД) [17].

Якщо перенести закони обігу продукції та доходів в умовах ринку на систему оздоровчих послуг ВІЦ, то цей процес спрощено можна подати у вигляді схеми (див. на рис. 1.5), де ВІЦ надають оздоровчі послуги, що оплачуються посередницькими організаціями у вигляді страхових компаній (яким держава, підприємства чи громадяни передають свої кошти) або безпосередньо державою, підприємствами чи громадянами. Держава отримує доходи у вигляді податків, які вона збирає від підприємств і населення. Оподаткування ВІЦ може здійснюватися на пільговій основі. Доходи населення складаються із заробітної платні, яку платять підприємства і яким воно продає свою робочу силу, а також дивідендів, дотацій, пенсій тощо. Громадяни отримують послуги безпосередньо від ВІЦ або через посередницькі організації. Держава та підприємства постачають ВІЦ через відповідний ринок, де визначається їхня вартість. Економічні аспекти функціонування оздоровчих послуг в умовах ринку умовно можна розділити на три рівні: макро- (державний), мезо- (регіональний) та мікро- (пацієнт, працівник ВІЦ, оздоровча установа ВІЦ, ВІЦ).

На макрорівні визначається обсяг асигнувань, які держава має виділити на оздоровлення громадян, та їхня частка, що надходить на мезо- та мікрорівень. Тут також визначаються пільги і заохочення для залучення додаткових коштів промислових підприємств і фірм від окремих громадян, надаються інвестиції у розвиток чинників оздоровчих послуг, розробляється методологія та методика ціноутворення в системі оздоровчих послуг, встановлюються співвідношення чинників оздоровчих послуг, оцінюється з економічних позицій система надання оздоровчих послуг.

На мезорівні відпрацьовується політика оздоровлення населення регіону. До уваги береться захворюваність, смертність, екологічна та соціально-економічна ситуація в регіоні, його природно-ресурсні можливості. На цій основі формується мережа необхідних для регіону оздоровчих закладів - ВІЦ. Здійснюється організація виробництва належного медичного обладнання й оздоровчих засобів, орієнтованих на профілактично-відновлювальну оздоровчу діяльність.

На мікрорівні досліджуються процеси функціонування ринку оздоровчих послуг, економічні пропорції в межах медичного закладу, співвідношення факторів оздоровчих послуг, співвідношення заробітної платні та інших видатків на оздоровчу послугу, ціноутворення, зміни рівня попиту людей на оздоровчі послуги тощо. Основною метою на цьому рівні є задоволення оптимальної потреби в оздоровчій послузі залежно від суспільних можливостей, власних потреб, системи цінностей.

Центральне місце в теорії ринкової економіки посідає механізм балансування попиту і пропозиції. Ціна товару (фактора виробництва) виконує функцію регулятора цього механізму, який орієнтує споживача, підприємство, суспільство загалом на досягнення оптимальної економічної діяльності. Попит перебуває в обернено пропорційній залежності від ціни: чим вища ціна, тим менша кількість попиту і навпаки. Пропозиція перебуває в прямо пропорційній залежності від ціни: чим нижча ціна товару, тим менша кількість товарів пропонується; вища ціна зумовлює вищий рівень пропозиції.

Стосовно оздоровчих послуг ВІЦ закони попиту та пропозиції матимуть певні специфічні особливості: на відміну від попиту товарів, обсяг яких теоретично не має меж, попит на оздоровчу послугу обмежений рівнем здоров'я пацієнта. Суттєву роль, як і в споживанні

товарів, відіграє характер особистих потреб, які в свою чергу залежать від соціальних, національних, культурних та інших умов, системи суспільних цінностей. Припустимо, пацієнт прагне повністю задовольнити потребу в оздоровчій послузі. Тоді попит на цю послугу буде обернено пропорційний її якості, ефективності або тій же ціні (вища якість та ефективність передбачає і вищу ціну). Чим вища якість та ефективність оздоровчої послуги, тим менший попит на неї для оздоровлення пацієнта. Водночас пропозиція буде прямо пропорційна ціні. Чим вона вища, тим ширший діапазон послуг може запропонувати ВІЦ, тим вища якість і ефективність цих послуг. Цей діапазон та якість будуть обмежені величиною асигнувань, що їх може виділити ВІЦ на оздоровчу послугу.

Ціна як регулятор попиту та пропозиції оздоровчих послуг, має тенденцію невпинного зростання, оскільки оздоровчі послуги розвиваються у напрямі допомоги складнішим хворобам і зростаючого пересічного віку пацієнтів. В умовах підвищення продуктивності праці це вимагає чималих витрат [17]. Досвід багатьох країн з ринковою економікою, передусім США, засвідчив, що прагнення прибутку в охороні здоров'я призводить до нестримного зростання цін і загальних витрат на охорону здоров'я. Це зростання перевищує темп збільшення ВНП і рано чи пізно лягає максимальним тягарем на економіку країни. Зокрема, в США, де зареєстрована найвища частка витрат на охорону здоров'я, вона перевищила 13% ВНП [11; 17]. Тому мета ВІЦ - досягнення найвищої ефективності та якості оздоровчих послуг при найменших затратах.

Основою закону попиту є принцип максимального задоволення погреб споживача. Чим вищий рівень асигнувань на оздоровчу послугу, тим ширші можливості задоволення потреб пацієнта. При цьому кожна медична послуга знижує потребу в наступній тим більше, чим вона якісніша й ефективніша. Особливо це стосується профілактично-відновлювальних послуг, на яких і доцільно зосередити основну діяльність ВІЦ.

Прагнення здобути вищий прибуток, окрім кон'юнктури ринку, реалізується переважно, через зменшення витрат виробництва. Це -аксіома ринку, яка й має стати основним шляхом у досягненні максимальної якості та ефективності оздоровчих послуг у діяльності ВІЦ. Витрати виробництва умовно поділяють на постійні та змінні. До постійних витрат у системі оздоровлення відносять: приміщення, амортизацію, страхові внески. Обсяг постійних витрат на пересічну оздоровчу послугу повинен мати тенденцію до скорочення залежно від зростання їхньої кількості. Змінні витрати ВІЦ виникають у процесі використання таких змінних чинників оздоровлення, як працівники (заробітна платня, премії), обладнання, медикаменти, оздоровчі технології, електроенергія, паливо, транспорт, зв'язок, інші комунікації, а також сервісні, банківські, бухгалтерські види послуг тощо.

Граничні витрати ВІЦ на оздоровчу послугу збільшуються зі зростанням цих послуг пропорційно вартості кожної з них, оскільки граничні витрати обернено пропорційні граничній продуктивності змінних чинників оздоровлення (кадри, обладнання, технології тощо). Гранична продуктивність у свою чергу зменшується зі зростанням послуг, оскільки останнє вимагає введення додаткових змінних чинників. Підвищення якості та ефективності оздоровлення у ВІЦ передбачає передусім максимальне використання всіх факторів виробництва та сервісу, проведення заходів, спрямованих на мінімізацію витрат на кожному етапі технології оздоровлення і на кожному рівні управління процесами оздоровлення. На рівні медичного працівника - це пошуки оптимального мінімуму оздоровчих послуг для кожного пацієнта, відповідність науково обгрунтованим стандартам, на рівні оздоровчих установ ВІЦ-досягнення раціонального співвідношення змінних чинників оздоровчої послуги, передусім медичних працівників, медичного обладнання і технологій, забезпечення обгрунтованої тактики й стратегії менеджменту, організація оздоровчих технологій. На рівні ВІЦ як системи оздоровчих послуг - це оптимальна її організація, забезпечення продуктивних науково-технологічних досліджень, рекреації, лікування, реабілітації, сервісу та виробництва на основі нововведень, які б сприяли постійному підвищенню якості та ефективності оздоровлення, розвитку ВІЦ. Підвищення продуктивності чинників оздоровчих послуг передбачає мотивацію праці медичних кадрів, модернізацію обладнання, розробку, вибір і впровадження нових технологій, тобто належне забезпечення інноваційних процесів у всіх сферах діяльності ВІЦ. Спектр мотиваційних заходів може бути достатньо широким: варіабельність рівня заробітної платні, надання різноманітних пільг, виплата премій за вищу якість та ефективність послуги тощо.

Модернізація обладнання, розробка і впровадження нових технологій має грунтуватися на використанні найновіших досягнень науки і техніки. Рівень технологій ВІЦ повинен задовольняти високий рівень розвитку окремих стадій оздоровчого процесу та сучасний розвиток усіх оздоровчих послуг.

Отже, дія ринкового механізму в системі надання оздоровчих послуг ВІЦ має наступний характер: пацієнти, прагнучи максимально задовольнити свою потребу в оздоровчій послузі й враховуючи власні чи надані їм кошти, досягають певного співвідношення між якістю й ефективністю послуги і рівнем свого граничного задоволення нею. Діяльність ВІЦ зумовлена наявними коштами та факторами оздоровчої послуги. Необхідність досягнення максимальної ефективності оздоровчої послуги спонукає до певного перерозподілу факторів сервісу та виробництва ВІЦ, внаслідок чого зберігається пропорція між граничною вартістю фактора і його ціною. Таким чином діапазон і обсяг оздоровчих послуг ВІЦ стають збалансованими як за рахунок потреб пацієнта, так і завдяки обмеженості виділених на оздоровчу послугу коштів. Якщо ці кошти зростають, тоді зростає пропозиція за рахунок діапазону та обсягу послуг і їхньої якості. Вища якість та ефективність послуг зменшує потребу в них. Підвищення пропозиції вимагає залучення додаткових факторів оздоровчих послуг, що призводить до зростання граничних витрат, поки вони не стають збалансованими із ціною (якістю) послуг. ВІЦ повинен прагнути забезпечити таку структуру факторів оздоровлення, при якій забезпечується максимальна ефективність при найменших затратах.

Впровадження ринкового механізму в систему медичного обслуговування населення у ВІЦ вимагає детального вивченння та відпрацювання основ інтеграції ВІЦ у ринкову економіку, організації ефективних взаємозв'язків і взаємовідносин (рис. 1.6) з державними органами та суспільно-політичними організаціями, Національною системою охорони здоров'я, науково-дослідними й освітніми установами, громадськістю, підприємствами, організаціями, фінансовою системою (банками, біржами, торговими домами тощо), страховою системою (обов'язкового і добровільного страхування), системою аудиту та контролю, інформаційними мережами, ринком оздоровчих послуг, товарів і технологій, іншими структурами, які в сукупності становлять зовнішнє середовище ВІЦ у вигляді споживачів оздоровчих послуг, І конкурентів, урядових закладів, постачальників, фінансових o організацій і джерел трудових ресурсів, релевантних щодо технологій : ВІЦ. Тобто, зовнішнє середовище чинитиме на ВІЦ впливи постачальників, споживачів і нових технологій, соціально-культурні, законодавчі та політичні впливи, впливи економіки й конкуренції. Тому вже на етапі формування ВІЦ необхідно з'ясовувати основні принципи і засади організації цих взаємовідносин. При створенні ВІЦ актуальною є організація ефективної взаємодії: ВІЦ - страхова система, ВІЦ- підприємства та організації, ВІЦ- громадськість, ВІЦ -державні органи охорони здоров'я та ВІЦ - медичні асоціації чи лікарські товариства (рис. 1.7).

На наш погляд, за державними органами охорони здоров'я доцільно залишити методичні, консультативні та контрольні функції; за медичною асоціацією чи лікарським товариством - ініціативу і функції щодо створення ВІЦ, а при відсутності останніх варто організовувати ініціативні групи створення ВІЦ.

Страхова система повинна здійснювати організацію обов'язкового та добровільного страхування громадян з подальшою оплатою їм оздоровчих послуг [53, 80], але в окремих випадках громадяни можуть самі оплачувати надані їм у ВІЦ додаткові до страхових оздоровчі послуги безпосередньо у ВІЦ (або ці послуги їм можуть оплачувати підприємства й організації). Хоча відомо, що створенння системи соціального медичного страхування має перевагу над іншими напрямами перебудови системи охорони здоров'я [11; 36; 95; 101]. На керівництво ВІЦ доцільно покласти координаційні та загальні управлінські функції, на заклади та установи ВІЦ - функції з організації й управління безпосередньо технологіями і технологічними процесами, а також виконавчі функції з реалізації технологічних операцій.

Організацію фінансової взаємодії ВІЦ з державними органами та установами, підприємствами й організаціями, населенням, страховими компаніями та фінансовою системою можна здійснювати через банки, що могли б існувати як окремі торгові, посередницькі та кредитні підприємства ВІЦ, як агенти біржі [3].

Створення ВІЦ, на наш погляд, доцільно здійснювати шляхом реорганізації курортів у курортополіси, а рекрополіси, рекропарки та рекреаційні зони - у вигляді акціонерних товариств, асоціацій акціонерних товариств чи холдингових компаній з можливим подальшим переходом їх у вільні економічні зони. В основу цих перетворень можна покласти корпоратизацію в умовах курортів профспілкових і відомчих санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, спортивно-оздоровчих таборів, туристичних баз, готелів та інфраструктури курортів загалом.

Тобто, Національна система охорони здоров'я може мати вигляд, поданий на рис. 1.8, де ВІЦ можуть бути компонентами будь-якої з названих систем охорони здоров'я, хоча окремі оздоровчі установи, розташовані на території ВІЦ, можуть входити у муніципальну чи державну системи охорони здоров'я, а окремі - в приватну. Такий підхід до створення ВІЦ повинен сприяти здоровій конкуренції між оздоровчими установами ВІЦ та системами охорони здоров'я. Він може бути покладений в основу реформування існуючої системи охорони здоров'я, інтеграції її в ринкову економіку. Оскільки ВІЦ можуть бути перспективними та рентабельними оздоровчими структурами, а їх доходи від рекреаційної компоненти оздоровчого процесу покриватимуть витрати на лікувальну компоненту, то проблема реформування санаторно-курортної галузі надзвичайно актуальна і потребує наукового підходу до її розв'язання.

Створення санаторно-курортної галузі в нашій країні грунтувалось на інших принципах порівняно із західними країнами. Курортні заклади у нас за своїм фінансовим статусом прирівнювалися до лікувально-профілактичних закладів, де населенню надавалась безкоштовна медична допомога. Звідти - й дотації держави на функціонування курортних закладів.

Курорти Західної Європи за своїми завданнями, та організацією суттєво відрізняються від наших курортів. В основі їхньої діяльності та розвитку містяться ті ж принципи, що й у будь-якому капіталістичному підприємстві. Безпосередній або побічний прибуток - основний стимул їх розвитку [82]. За характером функціонування санаторій (від лат. sanare - лікувати, виліковувати) - це лікувально-профілактичний заклад, який мало чим відрізняється від лікарні. В зв'язку з цим у санаторій повинні прибувати на лікування ті, кому необхідна реабілітаційна допомога. Однак такі хворі в санаторіях карпатського регіону та й країни загалом становлять 5-7%. Інші пацієнти - це хронічні хворі та практично здорові люди, котрі ведуть активне трудове життя, працюють, а приїхавши у санаторій, стають шпитальними хворими, тільки з відносно вільним режимом. На кожного хворого в санаторії заповнюються історії хвороби, проводяться лабораторні аналізи, інші дослідження, інколи зовсім не потрібні. Надзвичайно збільшені показники для санаторного лікування. Вони поширюються на 80-90% працюючих різних підприємств, оскільки в них є ті чи інші хронічні захворювання. Але можливості для санаторно-курортного лікування обмежені. Щорічно в санаторіях можуть розміститися в середньому 2-5% осіб, які потребують санаторного лікування, тобто при рівному розподілі путівку в санаторій можна отримати раз за 15-20 років.

У зв'язку з тим, що в санаторіях оздоровлюється велика кількість практично здорових, працездатних людей, склалась і відповідна матеріальна та лікувально-діагностична база. Майже кожен санаторій має свої діагностичні та лікувальні відділення, клуби, кінотеатри, спортивні об'єкти, танцмайданчики. При цьому ефективність їх використання змінюється від 15 до 50-70% - не більше. Об'єкти відпочинку та розваг, наприклад, функціонують переважно 1,5-2 год на день при їх вартості в мільйони карбованців; а харчування в їдальні обмежене кількістю осіб, що перебувають на оздоровленні в санаторії. Не з повним навантаженням працюють рентгенкабінет, інші діагностичні та лабораторні служби. При такому використанні приміщень, діагностичного та іншого лабораторного обладнання говорити сьогодні про рентабельність курортних закладів не має сенсу. А якщо домагатися рентабельності при існуючій організації санаторно-курортної справи, вартість оздоровчої послуги зростатиме і може стати взагалі недоступною для більшості населення.

Низька ефективність окремих служб курортних закладів позначається на заробітній платні працівників, їх ставленню до роботи, настрою. До негативної тенденції варто віднести і перекос у використанні методів терапії. Тепер переважають "пасивні" методи оздоровлення: бальнео-і фізіотерапевтичні процедури, психо- і голкорефлексотерапія, масаж. Обсяг використання природних чинників, лікувальної фізкультури, процедур загартовування значно занижений. У деяких оздоровницях організованими формами лікувальної фізкультури охоплено тільки 10-30% відпочиваючих і хворих. У наших санаторіях лікуючі лікарі (терапевти, невропатологи, урологи, кардіологи та ін.) становлять близько 70%, лікарі діагностичних служб - 20%, а лікарі-фізіотерапевти, лікарі лікувальної фізкультури - 10%. Водночас, наприклад, у приморських курортних закладах Франції чільне місце посідають лікарі-реабілітологи і кінезітерапевти, після них - спортивні лікарі, лікарі-ревматологи і терапевти загального профілю. Так, у центрі функціональної терапії в Гранвілі працює дев'ять лікарів, 40 кінезітерапевтів і 15 медичних сестер. Серед лікарів - відповідальний або головний лікар, шість лікарів реабілітологів і кінезітерапевтів, спортивний лікар і ревматолог. Необхідно також зазначити високу раціональність в організації та функціонуванні курортних закладів Італії й Франції, спрямовування їх на активне використання передусім природних лікувальних факторів, талесотерапії. Деякий їхній досвід доцільно використовувати при створенні ВІЦ, зокрема щодо забезпечення їх рентабельності, господарської самостійності, активного використання природних профілактично-відновлювальних засобів.

Аналізуючи досвід роботи наших санаторіїв і курортів, а також діяльність курортних закладів зарубіжжя, наприклад, Італії та Франції, доходимо висновку, що санаторно-курортна галузь України потребує докорінної перебудови [82; 102]. Тому зміни в санаторно-курортній справі неминучі, у тому числі й у діяльності закладів відпочинку та лікування на курорті, спеціалізації оздоровниць, діяльності органів системи управління, науково-дослідних та освітніх установ з підготовки і перепідготовки курортологічних кадрів, оскільки підготовка останніх в Україні відсутня.

На наш погляд, раціональним з погляду ринкової економіки, потреб охорони здоров'я і моралі може бути реорганізація курортів у курортополіси, реакрополіси, реакропарки та рекреаційні зони, профільність яких зумовлюється природно-ресурсними можливостями та ймовірністю захворювань у тому чи іншому регіоні та Україні загалом. Беручи до уваги існуючу інфраструктуру, доцільно розвертати у ВІЦ рекреаційні, лікувально-профілактичні та реабілітаційні технології оздоровлення на основі постійної розробки і впровадження нових та ефективних медичних технологій. В організацію цих технологій доцільно закладати різну вартість лікувальних, реабілітаційних чи рекреаційних послуг, враховуючи формулу, що здоровий працює на хворого. Тобто, різниця у вартості й собівартості

рекреаційних послуг повинна значно перевищувати таку ж різницю для лікувальних чи реабілітаційних послуг. Це забезпечуватиме відповідність попиту і пропозиції в оздоровчих послугах ВІЦ, їх постійну ефективність і тим самим дасть змогу ефективно інтегруватись в Національну систему охорони здоров'я та ринкову економіку на засадах самостійних лікувально-оздоровчих і господарських комплексів. Знову ж таки необхідно чітко враховувати наукове обгрунтування і визначення обсягів природних ресурсів, зокрема мінеральних вод, удосконалення техніки їх використання з лікувальною метою. В умовах Трускавця, наприклад, є можливості допомогти значно більшій кількості людей, котрі потребують лікування саме на цьому курорті. Адже тут успішно лікують хворих з хронічними патологіями печінки, жовчних шляхів, нирок і сечовиділення, порушенням обмінних процесів; проводять реабілітацію - відновне лікування після гострого перебігу захворювань, у тому числі оперативного видалення жовчних або сечових каменів, перенесеного вірусного гепатиту, радіаційного навантаження; здійснюють оздоровлення практично здорових людей, але тих, котрі перебували у групі ризику (схильність до повноти, утворення каменів і накопичення піску в жовчевивідних і сечовивідних шляхах, розладу процесів травлення тощо). Тому Трускавець став одним із найпотужніших регіонів індустрії здоров'я України. Сюди щорічно приїжджають на лікування й оздоровлення сотні тисяч людей. Так, якщо у 1913 р. на курорті побувало декілька тисяч осіб, то 1965 р.- 150 тис, 1975 р.-210 тис, 1985-1990 pp. щорічно-понад 350 тис. осіб.

Прогнози розвитку курорту на довготермінову перспективу (10 років) з урахуванням санаторно-курортної бази та її подальшим розвитком і рекреаційного потенціалу лікувальних мінеральних вод, зокрема води "Нафтуся" (472 куб. м/добу), засвідчують, що місто-курорт щорічно може приймати на лікування й оздоровлення до 430 тис. осіб, а з урахуванням природно-рекреаційного потенціалу курортної місцевості, тобто нормативів допустимих рекреаційних навантажень на ландшафт, з умовою екологічних обмежень - 340 тис. осіб щорічно.

Як показують розрахунки оцінки природно-ресурсного потенціалу (в його вартісному виразі), у випадку його максимального використання, курорт Трускавець на перспективу міг би щорічно мати понад 200 млн доларів США надходжень коштів від курортної діяльності, повністю покривав би витрати і мав би до 20-25 млн доларів США чистого прибутку. Тому тут є, очевидно, необхідність орієнтації як наших вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів на реальну вигоду вкладання коштів у подальший розвиток міста-курорту. Все це сприяло б поліпшенню якості лікування, оздоровлення та обслуговування курортників на рівні міжнародних стандартів, підвищенню економічної ефективності курорту, отже, його інтеграції в ринкову економіку України та Національну систему охорони здоров'я.

<<< назад | зміст | вперед >>>