1.2. Педагогіка туризму предмет, функції (Скрипник М.І)
Педагогіка туризму - наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості у контексті гуманітарно-соціальних функцій туризму.
Кожна наука має свій предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках із іншими науками.
Предмет педагогіки туризму - особлива сфера суспільної свідомості з виховання (складовими частинами якої є освіта і навчання) людини під час перебування її в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях на іншій території та виховання професіонала для туризму.
Педагогіка туризму досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки особистості до життєтворчості в інокультурі, розкриває сутність, закономірності, тенденції та перспективи цієї підготовки, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.
Педагогіка туризму ґрунтується на загальній педагогіці, теорії виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина у будь-якому віці здійснює подорожі, стає туристом. У ході подорожей відбувається формування духовних і фізичних якостей. Істотним є розкриття детермінант, що формують особистість туриста, чинників, які впливають на розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконання, моральні почуття, риси характеру, потреби, інтереси, уподобання тощо.
Педагогіка туризму вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки ас пекти педагогічно спрямовані на туризм. Педагогіка туризму досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, основах галузевої педагогіки, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно
будувати виховний процес, освіту і навчання туристів різних вікових груп, підготовку кадрів в освітніх закладах, туристського спрямування.
Методологічні функції педагогіки туризму:
виховна - формування відчуття колективізму, моральних та етичних цінностей, розвиток умінь діалогічної взаємодії;
освітня - отримання, поповнення та закріплення знань з історії, культурології, рекреалогії, природознавства тощо;
оздоровча - дотримання оптимального режиму фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей.
Засоби туризму - один із провідних аспектів аксіологічного організованого простору, основна функція якого - впливати на розвиток особистості для розширення доступності соціокультурної сфери та об'єктів природного і культурного надбання. У даному контексті необхідно зосередитися на мультиплікативній ролі ту-ризму в розширенні організованого аксіопростору. Саме туристичні засоби, як частина соціальної інфраструктури, в той же час створюють нові організаційні можливості для доступності всіх елементів аксіопростору. Вони включають у соціальний оборот клуби, спортивні комплекси, будинки творчості, природні і культурні здобутки. Тому можна говорити про розвиток соціальної мультиплікативної функції педагогіки туризму.
Спеціальні функції педагогіки туризму: рекреаційна; адаптаційна; аксіологічна.
Спеціальними дослідженнями доведена провідна рекреаційна роль туризму. Саме у туризмі, як ні в жодній іншій діяльності, передбачається активна діяльність, яка дозволяє не тільки поновити, але й розвивати життєві сили людини - фізичні, інтелектуальні та емоційні. Розвиток рекреаційних функцій педагогіки - найважливіша задача, яку має розв'язати педагогіка туризму.
В останні роки вчені фіксують зниження рівня адаптації людини до змін природного і соціального середовища, а в деяких випадках і повний розрив адаптаційних здібностей. За цих умов важко переоцінити адаптивну роль туризму, що пропонує ефективні механізми і засоби фізичної, психологічної та інтелектуальної адаптації людини. У цьому полягає адаптаційна функція педагогіки туризму.
Важливим аспектом виховних можливостей педагогіки туризму є аксіологічна функція педагогіки туризму. Атрактивність (привабливість, цікавість) здатна не тільки оновити людину, але й оволодіти її інтересом. З цієї позиції можливості туризму й екскурсії щодо педагогіки не тільки невичерпні, а й не досліджені.
Розробка педагогіки туризму вимагає визначення чітких наукових засад, що виступають підґрунтям, врахування сучасних тенденцій розвитку цивілізаційних та державницьких настанов. Вихідною тезою розробки педагогіки туризму виступає положення, згідно з яким в основу досліджень має бути покладено психолого-педагогічні засади розвитку людини, а центром відрахунку в формулюванні основних категорій - вчення про цінність й сенс її буття.
Найважливішою цінністю європейської культури, до якої ми належимо, є самостійність людини, її свідоме ставлення до життя, індивідуальна своєрідність, особистісний спосіб буття. Через туризм особистості дарується зустріч з природою, культурою, іншими людьми, самою собою, формується здатність до самореалізації, вияву моральної за змістом і активної за формою позиції "Я - Світ".
Туризм надає можливість особистості навчитися свідомому й відповідальному ставленню до життя, реалізовувати свій біологічний, психологічний потенціал, розвивати своє "Я". На жаль, проблема розвитку особистості засобами туризму не була предметом спеціальної уваги традиційної педагогічної науки. Ігнорувались виховна, освітня, оздоровча функція туризму, рекреаційні, адаптаційні та аксіологічні можливості туризму для розвитку особистості, суб'єктивної активності людини. Зазначене нівелювало проблему саморозвитку особистості як таку. Наслідком цього є те, що з переліку основних чинників розвитку особистості випадала творча активна діяльність, що розгортається, змінюється з віком, набуває нових якісних характеристик, відіграє важливу роль в особистісному зростанні.
Оскільки сучасні пріоритети орієнтовано на розвиток особистості як суб'єкта власного життя, то особливого значення й посиленої уваги потребують питання впливу соціальних систем, серед яких і туризм, на формування особистості. У контексті означеного набувають особливого значення ідеї та категорії педагогіки туризму.
Основними категоріями, що належить освоїти вченим і практикам педагогіки туризму, є такі:
1. Категорія "виховання" є провідною в розробці методологічних засад, розкриває сенс туристської діяльності, професійної підготовки фахівців для туризму, привертає увагу теоретиків і практиків до виховних моделей у туризмі. Оперуючи поняттям "виховання", дослідник має на увазі багатофакторний процес, що залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних чинників. Якщо об'єктивними чинниками є соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, система освіти, то до суб'єктивних факторів відносять особистісні якості організаторів виховного процесу, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу.
2. Категорія "буття" привертає дослідників туризму до об'єктивної реальності, до характеру, специфіки, насиченості, продуктивності та конструктивності існування людини як носія своїх фізичних, психічних та соціальних сил, тобто акцентує увагу на дослідженні проблеми "буття-в-іншому світі". У контексті означеної категорії особливого значення набувають поняття види і форми туризму, які засвідчують різну міру наповнюваності та міру припустимої складності "буття-в-туризмі" різних особистостей. Важливу роль у ви-хованні особистості в туризмі відіграє поняття "привабливість туристичного продукту", яке засвідчує ймовірність часткової, далекої від оптимальної міри реалізації мотиваційних детермінант особистості.
3. Категорія "свідомість" у вихованні в туризмі фіксує значення особистості в небезсторонньому освоєнні ним дійсності, здатності людини давати собі самій звіт щодо свого ставлення до іншого світу, людей, власного "Я". Особистість у туризмі має відповідати за задумане і вчинене, визначати цілі своєї діяльності.
4. Категорія "діяльність" актуалізує проблему творчої активності, здатності особистості взаємодіяти з інокультурою, цілеспрямовано впливати на неї, задовольняючи свої біологічні та соціальні потреби. Важливу роль у розрізі педагогіки туризму відіграє культуротворча діяльність особистості. Визнання пріоритету культуротворчих форм діяльності для різних вікових груп орієнтує дослідників туризму на розробку різноманітних соціальних туристських програм.
5. Категорія "цінність" займає в розробці теоретико-практичних засад педагогіки туризму одне з провідних місць, оскільки морально-ціннісна площина розвитку особистості засобами туризму визнана Глобальним етичним кодексом туризму, міжнародними правовими актами з туризму. Це означає, що теоретики і практики мають більш, аніж традиційно, приділяти увагу проблемі особистісних виборів, переваг, ціннісних орієнтацій, прихильних та неприхильних ставлень туриста до системи: природа - культура - інша людина.
6. Категорія "мета" та "результат" у розрізі педагогіки туризму актуалізують необхідність узгодження того, до чого прагнуть організатори туризму, з тим, що розглядається ними як критерії оцінки кінцевого підсумку. Мета - гармонійно та різнобічно розвинена особистість, здатна ціннісно ставитися до природи, культури, оточуючих людей, виявляти активну за формою та моральну за змістом позицію в інокультурі результат - особистісне становлення особистості, система ціннісних ставлень до світу. Базуючись на узагальненнях психолого-педагогічної науки, необхідно обґрунтувати зазначені категорії у розрізі педагогіки туризму. Важливо, щоб сенс педагогіки туризму не пов'язувався
лише з соціалізацією різних вікових груп засобами туризму, а полягав у вихованні і навчанні конкретної особистості з її індивідуальними особливостями.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
