<<< назад | зміст | вперед >>>

Розвиток туристичного бізнесу регіону

РОЗДІЛ VI. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ НА БУКОВИНІ

§6.1. Історія виникнення і сучасний стан екологічного туризму

Гносеологічні першооснови екологічного туризму сягають корінням у часи античності. Організація подорожей із метою пізнання культури і природи інших народів та країн органічно існують вже у давньому світі. Так, в VI ст. до н.е. давні греки та римляни здійснювали подорожі до Єгипту, де їх приваблювала історія, культура, архітектура, своєрідні природні умови. Видатні мислителі та мандрівники Давньої Греції - Геродот, Аристотель, Демокріт - у трактах, присвячених вихованню, рекомендували пізнавати природу в безпосередньому спілкуванні з нею.

В епоху Просвітництва (XVII ст.) у працях Ж.-Ж. Руссо, Г.Лібіл вперше виокремлюється роль та значення туристичних походів як засобу патріотичного виховання, формується вчення "Про пізнання природи та прагнення до вироблення норм поведінки у природному середовищі". Зокрема, Ж.-Ж. Руссо вказав на важливість пішохідних подорожей для зміцнення здоров'я, обґрунтував теорію навчання та виховання молоді, де подорож є неодмінною складовою, розкрив мету та завдання подорожей і їх взаємозв'язок з іншими засобами формування особистості [28].

Визначною подією в контексті розвитку основ екологічного туризму є створення за ініціативою віденської газети "Arbeiterzeitung" туристського товариства "Die Naturfreunde" ("Друзі природи"). Його основним завданням було повернення робітникам права на відпочинок і вільний доступ до природи, оскільки до цього подорожувати могли лише аристократія та вищі верстви населення. Членами цього клубу й іншими добровольцями були збудовані спеціальні бараки, які давали притулок мандруючим пішки робітникам. Товариство "Друзі природи" стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків по всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття. Організаторами та учасниками перших природознавчих та народознавчих туристських маршрутів територією сучасної України були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький. У розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. пріоритетними напрямками були природознавчий та етнографічно-природознавчий туризм: здійснювалися численні туристсько-краєзнавчі пішохідні подорожі, збиралися етнографічні та фольклорні матеріали, вивчалося життя автохтонних мешканців Українських Карпат, проводилися археологічні дослідження. У 1883 році І.Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом у 1884 р. - "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю" при "Академічнім братстві". Активними учасниками численних туристських мандрівок були студенти університетів Львова, Відня, Кракова, Чернівців і члени різних туристських товариств.

З другої половини XIX ст. в Україні починається формування туристських регіонів: Крим перетворюється на елітний курортний регіон, значний осередок гірського туризму, один із провідних екскурсійних центрів тодішньої Російскої імперії. Наприкінці 80-х pp. в Ялті виник "Гурток шанувальників природи, гірського спорту і Кримських гір". А в 1890 р. в Одесі організовується Кримський гірський клуб, пізніше - Кримсько-Кавказкий гірський клуб, стратегічним спрямуванням якого весь час існування була популяризація природи та туризму в Криму, а згодом і Кавказу. Статутом Клубу визначалися такі основні цілі діяльності:

- наукові дослідження Таврійских (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей;
- заохочення до відвідування й дослідження цих гір;
- полегшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою;
- підтримка місцевих галузей сільського господарства та дрібної гірської промисловості;
- охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин [8].

Створення осередків туризму в Таврійскій губернії та Криму стимулювало розвиток туризму і в столичних містах Російської імперії: у 1895 р. в Петербурзі організовується Російский туринг-клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів із відділеннями в Києві, Харкові, Полтаві, Кам'янці-Подільському, Одесі; у 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство, що ставило перед собою мету - розвиток туризму в Російській імперії, пробудження інтересу до нього як у Росії, так і за кордоном.

Наступною визначною подією в розвитку підґрунтя сучасного екологічного туризму стало виникнення на основі туристської практики систем патріотичного виховання молоді. Так, у 1907 році Баден Пауел організовує експериментальний скаутський табір на Темзі під Лондоном для 20 хлопчиків із різних соціальних прошарків. Результати цього експерименту сьогодні відомі у всьому світі як Всесвітній Скаутський Рух. Однією з фундаментальних основ екологічного туризму, що декларується в Конституції Всесвітньої Організації Скаутського Руху, є "Концепція цілісності природного світу", яка проголошує, що кожна людина задля досягнення своєї мети має використовувати природні ресурси так, щоб не порушувати стабільність та гармонію природного світу [5].

Відгуком на поширення скаутського руху стало виникнення в Західній Україні у 1910-11 pp. молодіжних товариств "Січ" та "Пласт", члени яких під час туристських походів на кшталт скаутів пізнавали природу та звичаї рідного краю, виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві [29].

До кінця XIX ст. мандрівки в місця дикої природи по всьому світі починають користуватися все більшою популярністю. Цьому сприяло і створення системи національних парків. Перший національний парк був заснований на території Північної Америки в 1872 році в місцевості Иеллоустон. Процес створення національних парків у світі різко активізувався після Другої світової війни: якщо у 1950 році в 39 країнах налічувалося біля 200 парків, то в 1982 році їх чисельність перевищила 1 тис. [45].

Основні завдання, які ставили перед собою національні парки США, Канади, Мексики, Аргентини, Нової Зеландії, Австралії, Індонезії, Південної Африки, - це охорона природи заради задоволення потреб людей у відпочинку. Парки активно рекламувалися, в них прокладалися пішохідні алеї, дороги для механічного транспорту, організовувалися місця відпочинку, оглядові площадки, будувалися готелі, пункти харчування, бази прокату туристського спорядження, підприємства зв'язку. Всі ці заходи сприяли зростанню інтересу до національних парків. Наприклад, щорічне відвідування Йеллоустонського національного парку збільшувалося так: в 1895 р. воно складало 5,5 тис. осіб, в 50-х pp. XX ст. зросло до 1,5 млн. осіб., в 60-х pp. перевищило 2 млн. осіб, в 70-х pp. досягло 3 млн. осіб. У наш час найбільші національні парки США, такі як Гранд-Титон, Йосеміте, Гранд-Каньон, приймають від 3 до 5 млн. відвідувачів у рік [43].

Зазначимо, що до середини XX ст. не існувало такого поняття як "масовий туризм": відвідувати дику природу могла собі дозволити тільки особлива категорія людей - це люди з величезною енергією, з бажанням подорожувати, з великою силою волі, та ще й до того забезпечені. Такі подорожі не могли сприяти значним соціально-економічним змінам у відвідуваних територіях, не могли забезпечити й притоку істотних фінансових засобів для збереження територій.

Двадцяте століття привносить кардинальні зміни як в направленість, так і в масштаби подорожей у природу. Особливо популярними вважалися мисливські сафарі в екзотичні країни з метою здобути найбільші мисливські "трофеї" - слонів, носорогів. У п'ятдесяті роки більш популярними стають вже фотосафарі.

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок із м. Станіслава створила товариство "Чорногора" з такими завданнями:

- пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр;
- збирання матеріалів про ці гори;
- агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи;
- співпраця з іншими туристськими товариствами.

Підчас національно-культурного відродження у 1923-1933 pp. в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа, яку підтримували відомі вчені, історики, археологи, етнографи, краєзнавці: М.Грушевський, В.Щербина, В. Артоболевський, Д.Щербаківський, М.Біляшівський, С.Русова, В.Дроздов та багато інших, які намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, сприяти національному духовному розвитку. У жовтні 1924 р. у Львові засноване краєзнавчо-туристське товариство "Плай". Статут "Плаю" передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопілського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося "дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів". Важливим внеском у розвиток основ екологічного туризму в контексті пізнання та збереження природи рідного краю стала видавнича діяльність товариства. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети "Новий час" вийшов перший номер "Туристики і краєзнавства", редактором якого став І. Крип'якевич. Часопис вміщував матеріали природознавчого, археологічного й етнографічного характеру, звіти про діяльність товариства, хроніку краєзнавчого життя, публікував матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму та краєзнавства. Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок Другої світової війни припинив діяльність туристських товариств на західноукраїнських землях.

Після Другої світової війни туристична індустрія розповсюджується по всьому світу. Технічна революція в транспорті і комунікаціях зробила доступними для масового туризму найвіддаленіші природні куточки. В 70-ті роки активно починає подорожувати населення із середнім і навіть невисоким достатком, розвивається молодіжний туризм - пішохідні й кінні прогулянки, гірськолижний спорт, сплави річками.

Все це привело до того, що в туристичній індустрії почав концентруватися значний капітал. Бурхливий розвиток індустрії туризму зумовило концентрацію виробництва - виникають готельні ланцюги, починається будівництво туристичних центрів.

Вкладаючи значні кошти в розвиток туризму, великий капітал вимагав максимального прибутку за найкоротші терміни. Природний ландшафт і місцеве населення сприймалися лише як засоби для досягнення мети. Не дивно, що результатом росту масового нерегульованого відвідування видатних природних комплексів став надзвичайно негативний вплив на них, а також на місцеве соціокультурне середовище: знищувалися рідкісні рослини, вирубувалися дерева, забруднювалися водойми, витоптувалися грунти, зникали чи значно скорочувалися популяції багатьох видів тварин. Під загрозою опинилась як дика первозданність унікальних природних куточків, так і місцеві економіки, і культурні цінності приймаючих сторін.

Такий односторонньо орієнтований розвиток туризму, що отримав назву "жорсткого туризму", мав місце в останні десятиліття в багатьох країнах [43].

За даними міжнародних експертів, за останні 35 років із надр Землі було видобуто мінеральної сировини більше, ніж за всю попередню історію людства, а по нафті й газу ці показники склали 80-85%. Демографія й логіка розвитку говорять, що до 2050 року на Землі буде проживати 8 млрд. людей. Більше двох третіх жителів, що народжуються сьогодні, будуть зростати у двадцяти найбідніших країнах. Через 30 років населення Китаю збільшиться на 360 млн. осіб, Індії-на 600 млн. і на 100 млн. в Нігерії, Бангладеші й Пакистані. Той мільярд, що населяє "перший світ", споживає 75% ресурсів і викидає в навколишнє середовище 75% відходів. Решта 4 млрд. споживають і викидають в три рази менше, тобто один бідняк робить навантаження на Землю в середньому в 10 разів менше, ніж житель Заходу.

Швидке зростання людства, інтенсифікація його діяльності ведуть до стрімкої зміни співвідношення глобальної екосистеми планети й господарської підсистеми, що визначається людською діяльністю (табл. 6.1) [3].

Таблиця 6.1

Зміна господарської підсистеми глобальної екосистеми планети

Показники	Початок XX ст.	Кінець XX ст.
Валовий світовий продукт, млрд.дол.	60	20000
Потужність світового господарства, ТВт	1	10
Чисельність населення, млрд.осіб	1	5
Споживання прісної води, км3	360	4000
Споживання чистої первинної продукції біоти, %	1	40
Площа територій, вкритих лісом, млн. км2	57,49	50,07
Ріст площі пустель, млн.га	-	+156
Скорочення кількості видів, %	-	-20
Площа, порушена господарською діяльністю на суші, %	20	60

Статистика ВТО демонструє, що за останній час міжнародні подорожі й доходи від них зросли у всіх регіонах світу (табл. 6.2) [44].

Таблиця 6.2

Динаміка показників розвитку міжнародного туризму

Рік	Кількість туристів, млн. осіб	Зміни, %	Валютні надходження від міжнародного туризму, млрд. дол.	Зміни, %
1958	55,3	-	5,5	-
1970	168	203,8	17,4	216,4
1981	290	72,6	106	509,2
1992	476	64,1	279	163,2
1995	576	21,0	372	33,3
1998	635	10,2	440	18,3
1999	650	2,4	455	3,4
2000	698	7,4	475,9	4,4
2001	689	-1,3	463,6	-2,7
2002	702,6	1,9	474	2,2

Тобто за 44 роки кількість прибуттів туристів зросла в 12,7 разу, а доходи від туризму збільшились у 86,1 разу.

Таблиця 6.3

Динаміка росту міжнародних прибуттів на світовому екотуристичному ринку (млн.осіб)

Показники	1988	1994	Зміни, %
Загальна кількість прибуттів	393	528,4	34,5
Прибуття в екотуристичні дестинації	157	211	34,4
Прибуття туристів, орієнтованих на дику природу	79	106	34,2
Частка туристів, що відвідують екотуристичні дестинаці в загальній кількості прибуттів	39,9	39,9	-

Таблиця 6.4

Динаміка росту доходів від екотуризму (млрд.дол.США)
[37 з доповненнями]

Показники	1988	1994	Зміни, %
Доходи від загальної кількості прибуттів	388	416	7,2
Доходи від прибуттів в екотуристичні дестинації	93	166	78,5
Доходи відтуристів, орієнтованих на дику природу	47	83	76,6

Приклади негативних наслідків, що супроводжують надлишкове відвідування туристами рекреаційних природних територій, відомі на сьогодні у великій кількості. Як найбільш переконливий приклад можна навести факти деградації природи низки найбільших національних парків США, Долини Гейзерів на Камчатці, рекреаційних територій в Альпах, накопичення сміття на Евересті в Непалі та на Тропі Інків у Південній Америці. Рекреаційна деградація природних територій викликала необхідність впровадження в туристичну практику системи заходів захисту природи, тобто впровадження технологій екологічного менеджменту в практику рекреаційного природокористування.

Величезний внесок в екологізацію світової свідомості зробили вчені й громадські діячі. Першими ластівками стали доповіді Римського клубу - міжнародної неурядової організації, створеної в 1968 році віце-президентом компанії FIAT Ауреліо Печчеі з метою обговорення й розробки перспектив світового розвитку на глобальному рівні. Найбільш відомою доповіддю Римського клубу стала праця Д. Медоуза та його колег "Межі росту" (1972), яка викликала світовий резонанс і набула статусу класичної роботи у сфері концепцій світового розвитку. Дослідження йшло за п'ятьма глобальними напрямками світової динаміки: зростаюча індустріалізація, швидке зростання населення, наростання голоду, вичерпання невідновних ресурсів, погіршення стану навколишнього середовища. Розглянуті в дослідженні різноманітні варіанти моделі світової динаміки показували, що внаслідок вичерпання природних ресурсів, росту забруднення навколишнього середовища до середини XXI століття на Землі повинна розвинутися криза: голод, скорочення чисельності населення, епідемії і т.д. Від цього може врятувати тільки один варіант - "нульовий ріст". У відповідності з концепцією "нульвого росту" людство повинно стабілізувати чисельність населення, припинити промислове зростання, інвестувати й розвивати сільське господарство для збільшення виробництва продуктів харчування і сфери послуг, а в промисловості відшкодовувати тільки знос фондів [4].

Після першої праці дослідників на чолі з Денісом Медоузом до теми глобальної проблематики й подальшого майбутнього людства почало звертатися дедалі більше вчених різних наук.

"Рятуйте Альпи! Сад на даху Європи в небезпеці", - так назвав свою книгу, опубліковану у Відні в 1983 році, відомий австрійский журналіст Л.Люкшандерль. Дійсно, до кінця 1970-х pp. господарське, і в першу чергу рекреаційне, навантаження на ландшафти Альп досягло надзвичайних масштабів. Тоді здавалося, що рятувати вже нічого і неможливо зупинити експансію могутніх туристичних монополій, які прагнуть максимізації прибутків. Однак в ці ж роки вчені й прогресивні представники туристичного бізнесу альпійських країн (перш за все, це класики туристики Й. Кріппендорф та Р. Юнк) розробили й почали втілювати в життя концепцію "м'якого" туризму, протиставляючи її туризму "жорсткому", що приносить спочатку колосальні прибутки, а потім підриває і саму основу свого існування, і соціально-економічне благополуччя альпійських регіонів. Термін "м'який туризм" був введений 1980 р. німецьким футурологом Р. Юнком [49].

Таблиця 6.5

Характерні риси жорсткого і м'якого туризму

Жорсткий туризм	М'який туризм
Масовість	Індивідуальні й сімейні тури, подорожі в колі друзів
Короткотермінові подорожі	Довготермінові подорожі
Швидкі засоби пересування	Повільні й середньошвидкісні засоби пересування
Заздалегідь узгоджена програма	Спонтанні рішення
Імпорт стилю життя	Стиль життя за зразком країни перебування
„Видатні місця"	„Враження"
Комфорт і пасивність	Активність і різноманітність
Попередня інформаційна підготовка до подорожі невелика	Країна - мета подорожі вивчається заздалегідь
Турист не володіє мовою країни і не намагається її пізнати	Мова країни вивчається заздалегідь, хоч би й на елементарному рівні
Турист приїжджає в країну з відчуттям господаря, якого „обслуговують"	Мандрівник пізнає нову культуру
Покупки утилітарні чи стандартні	Покупки - це пам'ятні подарунки
Після поїздки залишаються тільки стандартні сувеніри	Після поїздки залишаються нові знання, емоції і згадки
Турист купує листівки з видами	Мандрівник малює з натури чи фотографує сам
Допитливість	Тактичність
Гучність	Спокійна тональність

У ці самі роки п'ять альпійских країн прийняли Альпійську конвенцію, що визначила довгострокову стратегію розвитку цього регіону, й механізми управління розвитком, що забезпечували б дотримання екологічного імперативу, пріоритети збереження природного й культурного багатства альпійских регіонів. Одним із компонентів цієї конвенції став протокол про м'який розвиток альпійського туризму. Так народилася й почала розвиватися західноєвропейська модель м'якого - природно-орієнтованого, екологічно і соціально відповідального туризму.

Екотуризм в різних регіонах світі трактують по-різному, на це сильно впливає стан природних ресурсів регіону, тому в світі традиційно прийнято розрізняти дві моделі екологічного туризму: західноєвропейську та австралійську.

До представників західноєвропейської моделі відносять країни Західної Європи (Італія, Іспанія, Франція, Німеччина). Політика цих країн протягом тривалого часу спрямована на створення максимального комфорту для життя людини: будівництво житла, вирубка лісів, розвиток транспорту і т.д. Проте, з іншого боку, це привело до зміни природного ландшафту, високого ступеня урбанізованості, забруднення повітря й води, - все це спричинює серйозні порушення природного балансу. Саме тому Західноєвропейська модель екотуризму робить акцент на стійкість туризму, на збереження тих природних ресурсів, які ще існують.

До представників Австралійської моделі можна віднести Австралію і США. Основою цієї моделі виступає концепція, розроблена природоохоронними організаціями Австралії. Для Австралії характерні досить великі лісові масиви, різноманітна флора й фауна. Тому австралійське визначення більше зорієнтоване на пізнання природи, ознайомлення з її особливостями, відпочинок на природі з естетичними, емоційними цілями. Такої самої політики дотримується й США, основною метою яких є збереження і підтримка природних умов.

У 1984 році Генеральна Ассамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла рішення про створення міжнародної комісії з навколишнього середовища й розвитку. Ця комісія вчених і громадських діячів із різних країн під головуванням Г.Х.Брунтланд (Норвегія) підготувала доповідь "Наше загальне майбутнє", де вперше була висунута концепція стійкого соціально-економічного розвитку в рівновазі з навколишнім середовищем (suistainable development). її основна суть зводиться до такого висновку: людське суспільство шляхом виробництва, демографічних процесів та інших сил створює надзвичайно сильний тиск на екосферу нашої планети, що призводить до її деградації; лише перехід на шлях стійкого розвитку дозволить задовольнити існуючі потреби, забезпечивши при цьому майбутнім поколінням таку саму можливість.

Стійкий розвиток - такий шлях цивілізації, коли, з одного боку, забезпечується безперервний прогрес суспільства, а з іншого - не перевищуються ті порогові значення господарської ємності біосфери, які визначені законами її власної еволюції. Іншими словами, стійкий розвиток - це стабільний соціально-економічний розвиток, який не руйнує своєї природної основи й забезпечує безперервний прогрес суспільства. В економічному розумінні йдеться про те, що людство повинно жити на відсотки природного капіталу, не зменшуючи його, тобто стійкий розвиток не виключає подальший розвиток цивілізації, але обмежує його ємністю біосфери.

Реалізація концепції стійкого розвитку тісно пов'язана з розвитком туризму, зорієнтованого на раціональне природокористування, тобто з екологічним туризмом. Економічна модель стійкого розвитку туризму - це модель розвитку, при якій забезпечується необхідна якість життя як нинішнього, такі і майбутніх поколінь. При цьому стійкий розвиток туризму забезпечує єдність трьох складових:

1) екологічну стійкість, яка полягає в узгодженні розвитку туризму і рекреації з основними екологічними процесами;
2) економічну стійкість, яка забезпечується завдяки ролі туризму як ефективного засобу розвитку місцевої економіки через збалансоване управління ресурсами;
3) соціально-культурну стійкість, яка дозволить підвищити зайнятість і доходи населення регіонів, зберегти історико-культурні пам'ятки, зміцнювати місцеву самобутність і устрій життя.

Концепція "стійкого розвитку туризму" базується на плануванні економічних показників розвитку туризму з урахуванням економічного, екологічного, соціального й культурного аспектів.

Під стійкістю в цьому випадку розуміють позитивний загальний баланс екологічних, соціально-культурних і економічних наслідків туризму, а також позитивний вплив відвідувачів один на одного. Принципи концепції "стійкого розвитку туризму" сформульовані так:

1) туристична діяльність повинна сприяти поліпшенню захисту навколишнього середовища з допомогою просвітницької роботи, зміні відношення місцевих жителів, урядових і неурядових організацій, суспільства в цілому до екологічних проблем;
2) туристична діяльність має сприяти розповсюдженню відповідальної поведінки по відношенню до природних об'єктів і об'єктів культурної спадщини з боку всіх учасників туристичної діяльності;
3) туристична діяльність повинна бути вигідною для місцевого населення, в цьому разі вона буде підтримуватися місцевим населенням.

У 1992 році Д.Медоуз та його помічники випустили ще одну книгу, надзвичайно вдало названу, - "За межами росту", де в стару модель були введені дані за останні 20 років. І з'ясувалось, що основні висновки першої доповіді не змінились, а екологічна ситуація на Землі стала ще більш критичною.

Поступово почали складатися форми організації екотуризму Спочатку виникали ініціативні групи мандрівників-любителів природи. Вони створювалися переважно в природоохоронних організаціях і різноманітних клубах. У США значну роль у розвитку екотуристичного руху зіграв відомий "Сьєрра-Клаб". В Австрії, Німеччині й Швейцарії великий внесок робили і продовжують робити Альпійські Союзи цих держав. їм традиційно належить розгалужена мережа гірських притулків, невеликих кафе і ресторанів, що збудовані й функціонують у відповідності до екологічних вимог. Вони підтримують також мережу туристських стежок і забезпечують безпеку туристів у пішохідних, кінських, велосипедних та інших гірських подорожах. Окрім того, ці союзи готують професійних гідів, видають велику кількість інформаційних матеріалів еколого-туристичної орієнтації, фінансують школи з підготовки інструкторів гірського туризму і просто туристів.

Пізніше почали формуватися власне еколого-туристичні та "пригодницькі" союзи й товариства. В різних формах вони існують й досі. Це Міжнародне товариство екотуризму та Товариство пригодницького туризму (США). Обидва щорічно проводять світові екотуристичні конгреси.

Незабаром з'явилися й спеціалізовані туроператори. Так, один із найбільших австралійських туроператорів "Australian Eco Adventures" пропонує 75 класичних екотурів по всій країні.

Під впливом ідей і практики екологічного туризму в туристичній індустрії почали розповсюджуватись екологічні технології. Виникло, наприклад, об'єднання готелів, що дотримуються таких технологій та їх розвивають. Багато великих універсальних туроператорів почали спеціально пропонувати своїм клієнтам додаткові екотуристичні програми та екологізувати свою діяльність. Лідером у цій справі в наш час є світовий туроператор "ТUI".

У деяких країнах екотуризм перетворився в один із найпріоритетніших напрямків державної туристичної і природоохоронної політики. Наприклад, в Австралії на початку 1990-х pp. було створено спеціальне урядове відомство в ранзі міністерства. У Бразилії в 1997 р. під час міжнародного екотуристичного конгресу сенатори визначили межі національного екотуристичного законодавства. У 1990 році екологічному туризму було присвоєно офіційний статус, з отриманням якого він має право на скликання власного щорічного міжнародного симпозіуму "Annual World Congress on Adventure Travel & Ecotorism" і створення власних некомерційних організацій. Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП) та Всесвітня туристична організація (ВТО) оголосили 2002 рік роком екологічного туризму і провели 19-22 травня 2002 р. у Квебеці (Канада) перший світовий Саміт з екотуризму. В ньому взяли участь більше тисячі делегатів зі 132 країн світу. Була прийнята Квебекська декларація з екотуризму -документ, який узагальнив підсумки й результати дискусій на саміті. Визнано, що туризм пов'язаний зі значним і складним впливом соціального, економічного й екологічного характеру, який може як приносити вигоду, так і завдавати збитки навколишньому середовищу і місцевим співтовариствам. Багато рекреаційних територій є місцем проживання людей, що займаються сільським господарством, часто живуть у бідності і не мають адекватного медичного обслуговування, а також відчувають нестачу навчальних закладів, комунікацій та іншої інфраструктури, необхідної для повноцінного розвитку. Екотуризм може являти собою великі економічні можливості для місцевого населення та його культури, для охорони природи з розрахунком на майбутні покоління. Було підкреслено, що, якщо туризм на природних і сільських територіях планується, розвивається й управляється неправильно, він веде до деградації природних ландшафтів, являє собою загрозу дикій природі і біологічній різноманітності, а також веде до забруднення морських і прибережних зон, погіршення якості водних ресурсів, вимушених переміщень місцевих співтовариств і розмивання культурних традицій. Учасники Всесвітнього саміту розробили низку рекомендацій для розгляду урядами, приватними секторами, неурядовими установами, громадськими асоціаціями, навчальними закладами щодо екотуристичної політики і стратегії розвитку екотуристичного процесу.

Згідно з оцінками ВТО, частка екологічного туризму в загальному обсязі світової туристичної індустрії складає 2-4%. За даними ООН та ВТО, у 2000 році доход від міжнародного екотуризму склав 154 млн. дол. За даними експертних оцінок, для потреб екологічного туризму щорічно виробляється товарів і послуг на суму 55 млрд.дол. Приріст екотуризму досягає 30% в рік [45]. Такий високий процент приросту пояснюється переведенням традиційного рекреаційного природокористування на нові форми організації і проведення туристичних маршрутів і програм.

У країнах з особливо видатними природними ресурсами туризм часто виступає головною причиною створення національних парків. Коста-Рика, наприклад, оголосила 30% своєї території природоохоронною зоною. Туризм у країні є провідним джерелом доходу і досягає 650 млн.дол. у рік. У ПАР екологічний туризм займає за доходністю друге місце після видобування алмазів, на Алясці - друге місце після видобутку нафти. Щорічний доход Кенії від використання національних парків досягає 450 млн.дол., Еквадор, відповідно, отримує від екотуризму на Галапагоських островах більше 180 млн.дол. У національному парку вулканів Руанди туристи, що приїжджають подивитися на гірських горил, залишають біля 1 млн. дол. як вхідну плату і від 2 до 3 млн. дол. - як інші витрати [29].

Основний потік екотуристів у світі складають жителі промислово розвинених країн, що цікавляться природою і побутом, збереженим у незайманих куточках планети. Особливий інтерес являють екзотична природа й культура країн Африки, Азії, Центральної Америки. Цілеспрямована політика приймаючих країн сприяє формуванню великого потоку екотуристів у Кенію, Танзанію, Коста-Рику, ПАР, Китай, Таїланд, Еквадор, Нову Зеландію, Австралію та ін. [48].

Таблиця 6.6

Рівень відвідувань природоорієнтованих дестинацій

Країна	1990	2000	Темп приросту, %	Середньорічний темп приросту,%
ПАР	1 029 000	6 026 000	486	19,3
Коста-Рика	435 000	1 027 000	136	9,0
Індонезія	2 178 000	4 700 000	116	8,0
Беліз	88 000	157 000	78	6,0
Еквадор	362 000	509 000	41	3,5
Ботсвана	543 000	740 000	36	3,1

Отже, екологічний туризм - це не окремий вид, це напрямок розвитку індустрії туризму, який ґрунтується на принципах стійкого розвитку. Такий туризм задовольняє всі існуючі потреби екологоорієнтованого попиту, але при цьому розвивається, щоб забезпечити такими самими можливостями прийдешні покоління.

Підсумовуючи вищесказане, можемо говорити про те, що виникненню поняття "екотуризм" сприяло кілька тенденцій:

1. Туризм став однією з найбільш глобальних економічних активностей. Кількість відвідувачів заповідних територій по всьому світі настільки зросла, що потенційні збитки, які вони могли завдати природним комплексам, почали викликати серйозну стурбованість. Водночас, стало очевидно, що при раціональній організації туризм може забезпечити реальну фінансову підтримку охороні природи і підвищити значення тих природних ділянок, які повинні зберігатися в первозданному вигляді. Спеціалісти в гулузі навколишнього середовища почали присвячувати чимало досліджень тому, щоб змусити туризм "працювати" на охорону природи.

2. Стало очевидним, що успіх природоохоронних дій немислимий на основі лише "заборонних" заходів, особливо якщо вони спрямовані проти інтересів місцевого населення. Необхідно, щоб місцеві жителі стали партнерами в цій діяльності і щоб бережливе ставлення до природи було для них економічно вигідним.

3. Відбулася зміна пріоритетів у прагненнях туристів. Дедалі більше людей, особливо в індустріально розвинених країнах, почали прямувати з міст у куточки відносно непорушеної природи. На противагу традиційному "пляжно-курортному" відпочинку, виник попит на тури активно-пізнавальної спрямованості.

Так, на зіткненні важливих природоохоронних, економічних і соціальних проблем сучасності виникла концепція екологічного туризму як одного з найважливіших засобів стійкого розвитку природних територій.

<<< назад | зміст | вперед >>>