Безсонова В.Б.
Туризм і культурну спадщину.
Міжвузівський збірник наукових праць. 2006. - Випуск 3. - С.287-295.

Туристський регіон: зміст і межі поняття (на прикладі аналізу туристської навчальної літератури)

На сьогоднішній день туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки. Темпи розвитку туризму в країнах і регіонах світу досягають 25-30%. Має місце парадоксально швидка зміна просторової картини туризму і спрямованістю туристських потоків.

Незважаючи на досить хорошу теоретико-методологічну розробленість понятійно-термінологічного апарату туризму, є певне коло понять і термінів, які недостатньо опрацьованих у вітчизняній та зарубіжній науці. До одного з таких понять відноситься і поняття "туристичний регіон".

Цього поняття була уготована роль центрального у одному з основних наукових напрямків - географії туризму. Більш того, всі статистичні дані, звіти та відомості про визначних місцях зводяться саме по туристським регіонам. Слід зауважити, що існує велика кількість авторських позицій щодо питань визначення та складу виділяються туристських регіонів.

Безумовно, основна роль у розробці вчення про туристських регіонах належить московської наукової школи, представленої провідними вченими Московського державного університету ім. М. в. Ломоносова, Інституту Географії РАН, Російської міжнародної академії туризму. Свою "частку" в розробку теоретичних і прикладних питань географії туристських регіонів світу вкладає санкт-петербурзька і смоленська школи, представлені відповідно Санкт-Петербурзьким державним університетом та університетом економіки і фінансів, Балтійським міжнародним інститутом туризму, НДІ Географії Санкт-Петербурзького держуніверситету, Смоленським гуманітарних університетом, НДІ регіональних досліджень Саратовського державного університету та іншими установами. Локальні наукові центри існують в Саратові, Владивостоці, Барнаулі, Калінінграді, Твері, Улан-Уде та інших містах.

Значний внесок у розвиток вчення про туристських регіонах внесли видні вітчизняні дослідники, серед яких відзначимо діяльність А. Ю. Александрової, Д. В. Ніколаєнко, А. В. Даринского, Ю. Д. Дмитревского, Н. С. Мироненко, А. М. Сазыкина, А. А. Романова, І. в. Зоріна, Т. А. Ірисовою та ін.

Почати наше дослідження слід з виділення і розгляду особливостей рекреаційного та туристичного районообразования і районування. Найбільш фундаментальною причиною районообразования є процес освоєння територій в соціокультурних утвореннях. Це явище носить фундаментальний характер і детермінує масу приватних проявів у просторі. Соціокультурне освоєння територій - першопричина формування будь-яких галузевих та інтегральних районів. З неї випливають більш конкретні наслідки, зокрема визначення саме тих спеціалізацій районів, які і знаходять місце в реальності¹.

Рекреаційне та туристичне районообразование - окремий випадок загального процесу районообразования. Воно також пов'язане з певним типом освоєння території, яка набуває рекреаційні функції і, отже, спеціалізацію в рамках загального поділу праці цілісного простору регіону або країни. Процеси районообразования носять досить довготривалий характер навіть в у разі визначення рекреаційної спеціалізації, яка, як правило, не грає особливо значної ролі у господарстві і не є домінуючою навіть в самих рекреаційних районах².

Процес рекреаційного і туристичного районообразования проходить чотири етапи. На першому етапі передбачається існування не освоєною, але стратегічно важливої території з потенційними рекреаційними і туристичними ресурсами. Другий етап передбачає швидке зростання нового рекреаційного або туристського району, супроводжується формуванням установки в масовій свідомості на унікальність туристських ресурсів даної території. Третій етап характеризується досягненням туристичним районом піку свого розвитку, за яким слідує зниження рекреаційної та туристичної популярності. В рамках четвертого етапу відбувається стабілізація і переорієнтація рекреаційного і туристичного району. Район стає поліфункціональним, і рекреація починає губити в ньому рекреацію. Тим не менш рекреаційна спеціалізація району не втрачається, вона лише трансформується і стає або доповнює по відношенню до інших, більш важливих галузей, або домінантною по відношенню до них.

На розвиток туристських районів істотно впливають багато факторів, наприклад: рівень економічного розвитку території; транспортна доступність території в межах СКС; наявність достатньої кількості трудових ресурсів; існування системи розселення. Це реальні фактори конкретного процесу розвитку району. З іншого боку, їх відсутність не грає настільки істотною ролі і не знімає завдання освоєння певного району в якості рекреаційного або туристського.

Туристське районування є видом приватного, галузевого районування, відображає тільки один аспект (туризм), який може бути адекватно описаний на фундаментальній основі. При цьому повинні дотримуватися загальногеографічні принципи районування: об'єктивність, багатоаспектність, ієрархічність і конструктивність.

Об'єктивність означає, що районообразующих ознаки повинні відображати конкретні характеристики. Багатоаспектність (комплексність оцінки) обумовлена різноманітністю видів туризму, що входять в туристичну галузь. Ієрархічність дозволяє ділити територію на зони, підзони, райони і підрайони, що знаходяться в чіткої взаємного зв'язку і підпорядкуванні. Конструктивність визначається чіткістю поставлених при районуванні завдань.

На відміну від традиційного економічного підходу, в якому розглядається тільки одна функція району - обслуговування туристів, у туристському районуванні район визначається як територія, однорідна за характером рекреаційного та туристського використання, отже, вона повинна відрізнятися комплексом ознак³.

В рекреаційному і туристичному районуванні як районообразующих ознак були обрані наступні: структура рекреаційних та туристських функцій в залежно від переважаючого використання туристично-рекреаційних ресурсів (лікувальна, туристська, спортивна і ін); ступінь туристично-рекреаційної освоєності території (розвинений, середньо - і слаборозвинений район); ступінь відкритості району; перспективність освоєння.

Ряд авторів визначають туристський район як територіальну сукупність економічно взаємопов'язаних туристських підприємств, які спеціалізуються на обслуговування туристів, що дозволяє найкращим чином задовольнити їх потреби, використовуючи існуючі природні і культурно-історичні комплекси території та її економічні умови⁴.

Туристські райони мають наступні характерні риси.

По-перше, туристичний район - соціальне за своїм характером і кінцевим продукту освіта. Його продукція - рекреаційні і туристські послуги, забезпечують розширене відтворення фізичних і духовних сил населення, відпочинок, розваги, а споживачі подібного роду послуг - люди.

По-друге, для туристських районів характерний процес четырехъединый суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. У туристських районах між виробництвом і споживанням, як правило, немає тимчасового розриву. Це відноситься до головної продукції - рекреаційним та туристським послуг, які не можуть відкладатися про запас.

По-третє, для розміщення рекреаційних та туристських районів, які виконують функції тривалого (щорічного) відпочинку, характерна яскраво виражена орієнтування на ресурси. На відміну від приміських туристсько-рекреаційних районів, туристські райони державного і міжнародного значення виникають на базі унікальних поєднань туристсько-рекреаційних ресурсів, поширених обмежено.

По-четверте, багатьом туристичним районам властива сезонність функціонування, обумовлена як природною ритмікою, так і рядом аспектів організації суспільного життя.

Вперше рекреаційне районування в СРСР було здійснене школою професора В. С. Преображенського (Інститут географії Академії наук СРСР) в 1973 р. і уточнено в 1980 році. Тоді вся територія СРСР по ступені розвиненості була розділена на 4 зони і 20 районів. Через 5 років, велику деталізацію в рекреаційне районування вніс В. В. Зорін, розбивши територію СРСР на 5 зон і 31 район.

У зв'язку з новою політичною ситуацією, яка призвела до розвалу СРСР, ученими Російської міжнародної академії туризму було проведено туристське районування тільки для країн СНД, в результаті якого була територія розділена на 4 зони і 20 районів, 15 з яких знаходилися в межах Росії.

Однак наступні роки показали ілюзорність надій на збереження єдиного рекреаційного простору єдиної рекреаційної мережі в рамках СНД, а почалися національні конфлікти на Кавказі змінили підхід до оцінки перспективності туристських територій. На перший план вийшла політична стабільність на тій чи іншій території. У результаті В 1996 р. в Російській міжнародній академії туризму була розроблена нова схема туристсько-рекреаційного районування в Росії⁵.

Особливу увагу слід приділити аналізу поглядів науковців Російської міжнародної академії туризму на зміст поняття "туристичний регіон". В зокрема, дані аспекти досить детально розглядали у своїх роботах В. Ст. Зорін і Ст. А. Квартальнов⁶.

Згідно з їх точкою зору, об'єкт туризму включає в себе три основні складові - туристський регіон (місце), туристську організацію і туристське підприємство. Турист користується комплексом послуг, які надаються йому певному місці (чи регіоні), де відбувається туристський захід. Це місце через своїх привабливих чинників стає центром туризму. Туристські місця відрізняються причинами, за якими в них затримується турист.

Коли турист вибирає мету своєї подорожі, він порівнює між собою різні місця і ті послуги, які там є, і вибирає з них те, що йому краще підходить. Той продукт, що турист замовляє і купує, складається з послуг, пропонованих в даному місці (туристському регіоні). Територія, де пропонується комплекс послуг, не завжди має чітко виражені межі. Це може бути і частину регіону, і туристський центр, де є вся необхідна матеріальна база для організації відпочинку та розміщення туристів. Така територія може охоплювати будь-яку область, країну і навіть групу країн, які турист вибирає як мету своєї подорожі.

Є кілька підходів до визначення туристського регіону, пов'язаних з відповіддю на наступні питання: як визначити територію, яку вибрав турист для подорожі, і який розмір території сприймається різними ринковими сегментами як мета подорожі?

СОТ визначає туристський регіон як територію, яка має великий мережею спеціальних споруд і послуг, необхідних для організації відпочинку або оздоровлення. З даного визначення випливає висновок про те, що туристський регіон, для того щоб вважатися самостійним, повинен мати всі необхідні споруди для перебування в ньому туристів, туристський регіон визначається як місце, що має туристськими спорудами та послугами, які вибирає турист або група туристів і які продаються виробником послуг.

Таким чином, туристський регіон - мета подорожі і туристський продукт. При це необхідно мати на увазі наступне.

1. Дане визначення має виходити з інтересів споживача: вирішальним моментом є те, що географічна територія, обрана туристом, має приносити користь. Досить часто такі території порушують історично сформовані політичні кордони.
2. Те, що туристський регіон є для певного туриста, залежить від його потреб.
3. Регіон як "місце з набором атракціонів і пристосованими під них туристськими спорудами та послугами" представляє для туриста продукт, що складається з комплексу послуг. В такому ж вигляді туристський регіон є одиницею конкуренції в'їзного туризму.

Туристський регіон можна розглядати, враховуючи вимоги самих відпочиваючих. При такий моделі виділяються чотири параметра, виходячи з яких відпочиваючий, прибувши одного разу в місце відпочинку, хоче здійснити свої туристські мотиви ще раз. В залежно від досвіду, мотиву поїздки і віддаленість від місця проживання відпочиваючий виділяє наступні параметри: житло, місце, ландшафт та екскурсії.

Туристський регіон має свій цикл розвитку, що включає 4 етапи:

1 етап - відкриття та первинне освоєння. Ця стадія характеризується повільним зростанням числа відвідувачів, слабким контактом з місць-ним населенням, відсутністю засобів обслуговування і дуже слабким навантаженням на навколишнє середовище і ресурси. Тут ефективно може розвиватися так званий "дикий" (на Заході він тільки входить в моду) і спортивний туризм, але для цього необхідно наявність красивих ландшафтів, не сильно змінених людською діяльністю, і мінімальна присутність соціально-економічних туристських ресурсів;
2 етап - розвиток. Він відрізняється швидким зростанням числа відвідувачів, виникненням спеціальних організацій і засобів обслуговування ту-ризм і відпочинку (готелі, бари, стоянки тощо), посиленням контактів з місцевим населенням, для якого обслуговування туристів стає важливим джерелом доходу. Вплив на навколишнє середовище різко зростає і може придбати негативний характер;
3 етап - зрілість або застій. Тут досягається межа ємності території, стан довкілля стає неудовлетворитель-вим, місцеве населення починає ставитися до туристів негативно, зростання числа туристів сповільнюється, а потім і припиняється;
4 етап - занепад або оновлення. Ця стадія виникає залежно від того, будуть виявлені нові ресурси для розваги і рекреації чи ні.

Під туристським районування розуміється процес членування території, при якому райони ідентифікуються за наявності у них особливих ознак рекреаційних і виділяються туристські райони, що відрізняються один від одного по набору і ступеня вираженості ознак⁷.

СОТ виділяє 6 великих туристських регіонів світу: Європи, Америки, Південно-Східну Азію і Океанію, Африку, Близький і Середній Схід, Південну Азію.

Туристське районування території є досить важливим завданням, так як рішення дозволяє з найбільшою ефективністю, і при мінімальному впливі на природу використовувати певні території для відпочинку людей і розвитку їх культури. Розробка наукових принципів туристського районування та подальше їх розвиток дозволяють виявляти нові рекреаційні ресурси та інші передумови для розвитку туризму в ще неосвоєних місцях; виділяти та створювати нові туристські райони різного порядку; правильно визначати їх туристську спеціалізацію, переносити досвід розвитку туризму з одних районів в інші з аналогічними умовами; диференційовано ставитись до різноманітних за умовами туристським районах.

Туристське районування - завдання складне. Складність її полягає у наступному:

- розглядається територія всього світу, тобто дуже різні, не схожі один з одним області;
- районування повинно охопити такі місця, де туризму практично немає або він слабо розвинений, але для нього є певні передумови.

Туристське районування за кордоном спирається на наступний системно-структурний підхід - за найбільшу територіальну одиницю береться регіон, т. е. наступні географічні зони розвитку: Західна Європа, Східна Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Західна Азія (Близький Схід), Південна Азія, Південно-Східна Азія, Центральна і Східна Азія, Африка, Австралія та Океанія. Одиницею туристського районування є також країна. Розгляд кожної країни окремо абсолютно необхідно, так як розглядається питання міжнародного туризму, тобто обміну туристами між окремими країнами. Крім того, весь статистичний облік проводиться в міжнародному туризм саме по країнах. Слід зазначити і те, що вплив туризму на економіку розглядається також по країнах. В силу цих факторів країна виступає як найважливіша таксономічна одиниця при районуванні в міжнародному туризмі⁸.

Досить часто до найрозвиненіших у туристичному відношенні і багатих рекреаційними ресурсами країнах виділяють туристські зони. Даний термін використовується для тих районів, де добре розвинений туризм, тобто більша частина території інтенсивно відвідується туристами.

На думку А.Ю. Александрової, найбільш уніфіковані вимоги, які пред'являються до місця відпочинку, а також безпосереднім чином впливають на розвиток цієї галузі, у будь-якому міжнародному районі туризму такі:
1) природно-кліматична привабливість;
2) культурно-історичні ресурси;
3) якісний стандарт готелів і засобів розміщення туристів, організація харчування та всієї сфери послуг, відповідність світовим стандартам наявної в районі туристської інфраструктури, наявність екскурсійних та культурно-розважальних програм;
4) оперативна транспортна та інформаційна доступність;
5) політична стабільність в регіоні і гарантія особистої безпеки;
6) міжнародна популярність і престиж місця (імідж території). В даний час склалася певна ієрархія туристських районів: туристично-рекреаційна зона, туристичний макрорайон, туристський мезорайон, туристський мікрорайон, туристський об'єкт.

У сучасній географії розвивається і концепція формування туристсько-рекреаційних систем. Як зазначає Є.Ю. Колбовский, власне проектування туристсько-рекреаційних систем у регіонах базується на виділенні різних композиційних, функціональних і планувальних елементів. Серед таких елементів представляється доцільним виділити композиційні типи:

- Ареали - регіони зосередження туристично-рекреаційних та санаторно-курортних ресурсів.
Ядра функціонально-економічні та містобудівні центри районів і зон.
- Осі - ландшафтно-маршрутні коридори, що зв'язують між собою ареали і ядра єдиний територіальний каркас.
- Локуси - точкові елементи функціонально-планувальної структури, пов'язані з окремими пам'ятками, турбазами, будинками відпочинку, поселеннями.

У різних районах земної кулі, в різних країнах формуються потенційно-туристичні райони з різним ступенем аттрактивности. При цьому аттрактивность може бути обумовлена різними факторами: природними, культурно-історичними, соціально-економічними, етноконфесійними. Частіше всього аттрактивность обумовлюється всім комплексом факторів, і в цьому випадку такі комплексно-атрактивні райони особливо привабливі для туристів і туристичного бізнесу.

Таким чином, туристичний район - це територія, що володіє певними ознаками аттрактивности і забезпечена туристської інфраструктурою та системою організації туризму. Туристські райони відрізняються наступними основними ознаками: часом виникнення, історичними особливостями формування; природними, історико-культурними, соціально-економічними і населенческими передумовами формування; рівнем розвитку туристської інфраструктури; туристської специализацей. На підставі цих ознак будується і класифікація туристських районів.

Існує тісний зв'язок туристських районів різного рангу з туристично-рекреаційними комплексами, під якими розуміється складне господарство, куди входять лікувальні і оздоровчі установи, що обслуговують підприємства і супутні галузі (підприємства торгівлі та громадського харчування, побутові, культурні і спортивні установи, екскурсійні об'єкти, дорожньо-транспортна мережа, сувенірне виробництво та ін).

Слід зазначити, що всі туристські райони поділяються на райони і широкої вузької спеціалізації⁹.

У туристської галузі увагу організаторів і посередників туристських заходів сконцентрована в основному на організації відпочинку в сезон відпусток. Туристські регіони широкої спеціалізації важливі також для ділового туризму. До таким туристичним місцям відносяться транспорт-ві, освітні та промислово-адміністративні центри. Освітні центри - це місця, пристосовані для проведення конгресів, а також установи дослідницького та освітнього характеру.

Туристські регіони вузької спеціалізації відрізняються від регіонів широкої спеціалізації тим, що основна причина їх відвідування - жела-ние дослідити дані місця. Туристські місця вузької спеціалізації підрозділяються на місця відпочинку і місця, які мають туристськими визначними пам'ятками.

Таким чином, туристські регіони розрізняються за такою ознакою мотивації туристів, як користування туристичними послугами. Якщо відвідування певного місця є засобом досягнення мети, тоді говорять про туристському регіоні широкої спеціалізації; якщо ж відвідування стає самоціллю, то відвідуване місце називається туристським регіоном вузької спеціалізації.

Література

1. Див.: Ніколаєнко Д. В. Рекреаційна географія. М., 2004. С.47.
2. Див.: Рекреаційна географія / Під ред. А. С. Кускова. М., 2005. С.85.
3. Див.: Александрова А. Ю. Міжнародний туризм. М., 2003. С.114.
4. Див.: Мироненко Н. С., Твердохлєбов І. Т. Рекреаційна географія. М., 1981. С.94.
5. Див.: Ирисова Т. А. Географія туристських центрів. М., 1998. С. 209.
6. Див.: Зорін В. В., Квартальнов Ст. А. Туризм і галузеві системи. М., 2003. С.133.
7. Див.: Дмитрівська Ю. Д. Туристські райони світу. М., 2000. С.75.
8. Див.: Романов А.А., Саакянц Р. Р. Географія туризму. М., 2004. С.51.
9. Див.: Кабушкин Н. В. Менеджмент туризму. Мінськ, 2003. С.33.