Туристическая библиотека
  Главная Книги Методички Отчеты ВТО Диссертации Законы Каталог
Теорія туризму
Філософія туризму
Рекреація та курортологія
Види туризму
Економіка туризму
Менеджмент в туризмі
Маркетинг в туризмі
Інновації в туризмі
Транспорт в туризмі
Право і формальності в туризмі
Державне регулювання в туризмі
Туристичні кластери
Інформаційні технології в туризмі
Агро - і екотуризм
Туризм в Україні
Карпати, Західна Україна
Крим, Чорне та Азовське море
Туризм в Росії
Туризм в Білорусі
Міжнародний туризм
Туризм в Європі
Туризм в Азії
Туризм в Африці
Туризм в Америці
Туризм в Австралії
Краєзнавство, країнознавство і географія туризму
Музеєзнавство
Замки і фортеці
Історія туризму
Курортна нерухомість
Готельний сервіс
Ресторанний бізнес
Екскурсійна справа
Автостоп
Поради туристам
Туристське освіта
Менеджмент
Маркетинг
Економіка
Інші

Ахмад Номир Салех
Культура народів Причорномор'я. - 2009. - №172. - С.14-17.

Організаційно-економічні стратегії розвитку немасових видів туризму в Українському Причорномор'ї

Азовское море Актуальність. Україна та її узбережжя Азово-Чорноморського регіону володіє багатим рекреаційним і природно-ресурсним потенціалом, ємності якого вона не поступається визнаним курортним регіонам загальносвітового значення. Основну роль в курортному багатство України грає курортно-рекреаційний природно-ресурсний потенціал приморських регіонів Азово-Чорноморського басейну. При екологічно допустимому освоєнні основних видів курортних ресурсів цих регіонів (лікувальних грязей, мінеральних підземних вод, пляжів та ін) тут можна щорічно оздоровлювати більше 40 млн. рекреантів, що залучаються місцевою екзотикою і пам'ятками історії та культури в активно освоєних ще з часів античної культури приморських регіонах Азово-Чорноморського басейну, а також при створенні і розвитку установ ділового, наукового, релігійного, екзотичного і інших перспективних видів туризму, вільних економічних зон курортного, туристичного та інших видів оздоровчого призначення.

Постановка проблеми. В якості "проблемних місць" у функціонуванні сфери морського курортно-рекреаційного господарства і туризму у приморських регіонах України виявлено наступні: застаріла матеріально-технічна база; відсутність розвиненої інфраструктури даної сфери; низька освоєння рекреаційного природно-ресурсного потенціалу та відсутність належної виробничої бази з видобутку і використання рекреаційних ресурсів; відсутність належної охорони природних, в тому числі рекреаційних ресурсів; недостатній розвиток допоміжних, обслуговуючих та взаємопов'язаних з рекреаційною сферою галузей господарства.

Аналіз досліджень і публікацій. Головна проблема, на нашу думку, це відсутність комплексних інноваційних підходів у сфері туризму, одним з яких має стати розвиток немасових видів туризму, менеджменту яких приділяється достатньо уваги [1], в роботах Рутинского М.Й., Зінько Ю.В. [8], достатню увагу темі приділено в роботах Коберниченко Т., Васильєва Ст., Горишевского П. [3], проте, цілісної стратеги немасових видів туризму поки що не вироблено, що й зумовлює постановку цілі цієї роботи.

Недослідженими частинами проблеми стратегії немасових видів туризму є методологічні та методичні підходи до оцінки їх інтегрального ресурсу, пріоритетів та механізмів розвитку зеленого туризму.

Метою даної роботи є визначення пріоритетних напрямів у розвитку немасових видів туризму в українському Причорномор'ї.

Обговорення результатів дослідження. Туризм - глибоке соціальне явище в житті світової спільноти, що ґрунтується на гуманістичних цілях і принципах. В туризмі, при розгляді його як суспільного явища в цілому, слід розрізняти (а) мотиви і цілі споживача, тобто туриста, і (б) мотиви і цілі організаторів туризму місця відправлення та дестинації, тобто місцевості (туристського центру, регіону, країни) прийому. У число організаторів туризму входить і держава, також можуть входить недержавні структури, наприклад, релігійні, спортивні та інші. Слід мати у вигляді, що учасником туризму в разі прийому є прямо або опосередковано також і місцеве населення дестинації. Кожен з учасників має свої інтереси і прагне отримати вигоди чи інші позитивні види ефектів, або навпаки захистити свою культуру, звичаї, релігію, ресурси та інше надбання від чужинців. Саме тому в методах туризму визначено неодмінна виховання і навчання як власне туристів, так і підготовка місцевого населення до прийому таких [2].

Розглянемо один з найбільш показових видів немасового туризму - сільський туризм.

На сьогодні в Україні туризм поступово перетворюється на стабільний і сформований сектор. Туристи вимагають кращого вибору та якості продукту, одночасно, сільський туризм несе довгострокову відповідальність перед навколишнім середовищем. Цього можна досягти лише шляхом ефективного планування та менеджменту [1].

Мета менеджменту сільського зеленого туризму полягає у довготерміновій підтримці цього туристичного сектора шляхом захисту місцевої культури та навколишнього середовища з використанням механізмів продукування специфічних суспільних благ (послуг) та підтримання їх конкурентоспроможності [9].

За різними оцінками експертів, в Україні від 500 тис. до 1 млн. сільських садиб мають вільні кімнати для розміщення туристів. У той же час, реально використовується з цією метою не більше 10 000, головним чином, у курортних зонах.

З іншого боку, кількість міських жителів, які хотіли б відпочити у селі, постійно зростає, і більшість з них не знаходить такої можливості через відсутність доступних пропозицій, адже на доступних міському жителеві носіях поки що рекламується лише кілька сотень садиб [3].

Стратегія сільського зеленого туризму в кожній окремо взятій місцевості, залежно від її рекреаційного потенціалу, потребує визначення пріоритетів. Ці стратегічні наміри повинні переглядатися періодично, шляхом спеціальної партнерської співпраці між власниками садиб, громадськими спілками сприяння розвитку сільського зеленого туризму та сільськими туроператорами.

Важливим механізмом менеджменту сільського зеленого туризму є діалог і партнерство між бізнесом, об'єднаннями власників і громадськими інститутами. Це необхідно з огляду на потреби перебудови сільської економіки. Сільський туризм є специфічною частиною економічної діяльності на будь-якій території завдяки сильному впливу громадської сфери і конкурентному тиску споживачів. Основними чинниками підвищеної складності управління сільським туризмом виступають: суттєва невизначеність ринкової ситуації, сезонна нестабільність попиту на туристичні послуги, високий ступінь конкурентності на регіональному ринку туристичних послуг із закладами інших організаційних форм масової рекреації, обмеженість фінансових ресурсів, мінливість попиту споживачів туристичних послуг [5].

До сільського туризму тісно примикає готельний бізнес. Він використовує принципово іншу базу розміщення, але конкурує із сільським туризмом фактично за ту ж саму категорію споживачів. Завдяки несформованість і недосконалість української законодавчої бази, готельний бізнес нерідко ховається під вивіскою сільського туризму, користуючись пільгами та підтримкою, які надаються сільському туризму державою. Очевидно, поділяючи ці два види обслуговування туристів, офіційну межу між ними слід проводити таким чином, щоб відокремити ті послуги, які дійсно заслуговують на підтримку. Переважна більшість європейських країн має таку межу, визначену законодавчо. Наприклад, у Польщі це 5 кімнат, в Швеції - 10 ліжок, тощо [10] Таким чином, підтримка надається найбільш дрібним постачальникам послуг, створюючи сприятливі умови для залучення до цієї діяльності нових учасників [11].

Ресурсні стратегії. Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму - це сукупність природних, етнокультурних, селитебні та суспільно-демографічних ресурсів, а також наявної господарської та комунікаційної інфраструктури території, які служать або можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму. Рекреаційний потенціал території - це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з цих аспектів відноситься до туристичних ресурсів території, інша - до факторів, що впливає на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні. Рекреаційний потенціал території складається з низки складових:

Екологічний пропускний потенціал - це граничний рівень відвідуваності об'єкта або місцевості, перевищення якого призводить до неприйнятних неповернених екологічних наслідків у результаті дій (або природних процесів життєдіяльності) самих туристів, або внаслідок функціонування обслуговує сільський туризм інфраструктури. Туристичний соціальний пропускний потенціал - це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи экоагрорекреационной місцевості, перевищення якого психологічно надає погіршення враження від поїздки [2].

Агрорекреационные ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) - це об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму в сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час за допомогою наявних матеріальних можливостей. Рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність [11].

Природні агрорекреационные ресурси - це навколишнє середовище з мережею сільських поселень, наявними природними об'єктами, що володіють рекреаційними властивостями, і ареалами малозмінених людиною природних екосистем [6].

Маркетингові стратегії туризму. В сільському туризмі головним виробником товару, який пропонується на ринок, як правило, є власник особистого селянського господарства - господар, а точніше - його сім'я, таким чином, сільська сім'я виступає в якості фірми-виробника. І хоча, згідно з законодавством України, така сім'я не зобов'язана бути суб'єктом підприємницької діяльності, але з виходом на ринок, вона підпадає під дію всіх об'єктивних ринкових законів [6].

Аналізуючи свої можливості, доцільно застосувати метод порівняльного аналізу сильних і слабких сторін, який має назву SWOT-Аналіз (таблиця 1).

Таблиця 1.

SWOT-Аналіз організаційно-економічних стратегій для немасових видів туризму [9].
Можливості Загрози Сильні сторони Слабкі боку
Зростання попиту на послуги сільського туризму;
Сприяння зростанню обсягів виробництва і прибутковості;
Можливий приплив іноземних інвестицій;
Взаємодія з Союзом розвитку сільського зеленого туризму в Україні;
Співпраця з туроператорами.
Високі комісійні фірм-посередників при реалізації турів через агентства;
Значна роль у коливанні попиту грає сезонна складова;
Посилення конкурентної боротьби;
Високі процентні ставки на кредитні ресурси;
Низький рівень протекціоністської політики, значна зовнішня конкуренція, труднощі з виходом на іноземні ринки.
Постійне оновлення матеріальної бази, проведення ремонтів, поліпшення умов розміщення;
Житлова площа дозволяє збільшити кількість людино-місць;
Можливість підвищення впливу реклами;
Високий ступінь вмотивованості роботи господарів садиби;
Активна екологічна діяльність;
Наявність можливостей розвитку нетрадиційних видів послуг;
Унікальність природних умов Причорномор'я.
Відсутність відомої "торгової марки";
Відсутність досвіду;
Низький рівень інтенсивності виробництва;
Зростання собівартості за рахунок зростання вартості ресурсів;
Відсутність кола постійних клієнтів;
Відсутність комплексного підходу до формування послуг;
Відсутність доступу до мережі Інтернет.

Ділове партнерство. В українському сільському туризмі традиційно склалася така практика, коли власники садиб самі шукають клієнтів і безпосередньо з ними домовляються про обслуговування. Безперечними позитивними рисами такої схеми є те, що початкова ціна (встановлена виробником послуг) залишається одночасно і кінцевою, а також те, що умови надання послуг обговорюються клієнтом безпосередньо з їх виробником, значно знижуючи ризик недостовірної інформації [11].

У розвинених країнах, де поширений професійний підхід і для вирішення проблеми прийнято запрошувати професіоналів, функцію забезпечення зв'язку між виробниками послуг сільського туризму та їх споживачами здійснюють туристичні агентства або подібні їм структури. Такий досвід існує вже і в Україні. Як правило, туристичне агентство бере на себе розробку рекламного продукту і його розміщення, створення бренду і його просування на ринку, контакти з клієнтами і забезпечення гарантій якості. При цьому оплачують цю роботу не господарі садиби, а туристи. Туристичне агентство безпосередньо зацікавлене у збільшенні кількості туристів, яка об'єднує її інтереси з інтересами господарів садиби, створюючи умови для взаємовигідного партнерства.

Кластерний підхід. Кластери - це мережа співпраці комерсантів освітніх, дослідницьких та інших пов'язаних інституцій, які:

- працюють у певному регіоні, галузі народного господарства або пов'язаних між собою галузях;
- використовують споріднені технології та робочі ресурси схожого профілю;
- складаються з юридично незалежних підприємств, які між собою конкурують і одночасно реалізують спільну співпрацю.

Комплексність та різноплановість послуг сільського туризму є однією з його визначальних характеристик і запорукою ринкового успіху. Для більш повного задоволення потреб туристів, власники агротуристичних садиб змушені у своїй діяльності кооперуватися з цілим рядом партнерів і суміжників, утворюючи мережу виробників послуг і товарів, які обслуговують бажаючих відпочити в селі. Таким чином, створюється чимала прошарок місцевого населення, втягнутого в обслуговування туристів. У таких випадках кажуть, що приймає туристів не господар садиби, а громада, а атмосфера гостинності та доброзичливості з садиби поширюється на все село, надаючи на гостей надзвичайно приємне враження. Такі громади, об'єднані спільною ідеєю, називають кластерами [9].

Соціальне партнерство. Сільський туризм - це суспільно корисний вид діяльності, і це його якість можна використовуватися для пошуків соціальних, тобто не комерційно орієнтованих партнерів. В першу чергу такими партнерами можуть стати громадські організації, які орієнтовані на різні сторони розвитку суспільства. Завдяки специфічним особливостям сільського туризму, він знаходиться у сфері інтересів цілої низки різноспрямованих громадських організацій. Всі вони в своїй діяльності переслідують завдання, які на певному етапі збігаються з напрямками розвитку сільського туризму, що створює сприятливі умови для успішної співпраці. Така співпраця громадських організацій можливе як з юридичними, так і з фізичними особами. Потрібно зауважити, що в Україні переважна більшість об'єднань і асоціацій виробників послуг сільського туризму також є громадськими організаціями [11].

Висновки. Забезпечення організаційно-економічних стратегій розвитку немасових видів туризму в Українському Причорномор'ї пов'язується нами з:

1. Необхідністю наявності чіткої системи оцінки туристичного ресурсу відповідного типу: екологічного пропускного потенціалу, агрорекреационных ресурсів (ресурсів сільського зеленого туризму); природних агрорекреационных ресурсів; історико-етнокультурних агрорекреационных ресурсів; соціально-економічних агрорекреационных ресурсів; інформаційних агрорекреационных ресурсів.
2. Слід розробити відповідні маркетингові стратегії з урахуванням факторів зростання попиту на послуги сільського туризму; сприяння зростанню обсягів виробництва і прибутковості; співпраці з туроператорами.
3. Серед базових стратегій розвитку немасових видів туризму в Українському Причорномор'ї слід відвести достатню місце впровадження механізмів соціального партнерства, включаючи ділове партнерство і перспективи створення бізнес - туристичних кластерів. Інформаційна підтримка також є потужним інструментом розвитку стратегій немасового туризму.

Джерела та література

1. Аграрний екологічний туризм в країнах Центральної та Східної Європи: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. - Стрий, 2004. - 132 с.
2. Горішевський П.А., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003. - 144 с.
3. Коберніченко Т., Васильєв Ст., Зінько Ю., Горішевський П. Методичний посібник з сільського туризму. - К., 2005. -84 с.
4. Липчук В.В., Липчук Н.В Агротуризм: організаційно-економічні засади розвитку. - Львів: СПО-ЛОМ, 2008. - 160 с.
5. Маркетинг у сільському туризмі: методичний посібник Випуск 4, «Центр розвитку та правової підтримки села».- Одеса, 2009. - 56 с.
6. Менеджмент сільського туризму: методичний посібник Випуск 5, «Центр розвитку та правової підтримки села».- Одеса, 2009. - 56 с.
7. Розвиток сталого сільського туризму: Тематичний довідник. - Ужгород, 2007. - 146 с.
8. Рутинський М.Й., Зінько. Ю.В. Сільський туризм. Навч. посібник - К: Знання, 2006. - 271 с.
9. Створення кластерів - грунт для формування малого і середнього бізнесу // http://www.mbm.ru/
10. Туризм сільський зелений. - Ж. - №4 (жовтень-грудень) 2005 р. - 30 с.
11. Чеботар С.І., Ларіна Я.С, Шевчик М.Г. Основи маркетингу. - К.: Наш час, 2006. - 240с.






Все о туризме - Туристическая библиотека
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.