Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Отчеты ВТО Диссертации Законы
Теория туризма
Философия туризма
Рекреация и курортология
Виды туризма
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспорт в туризме
Право и формальности в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
Информационные технологии в туризме
Агро- и экотуризм
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Крым, Черное и Азовское море
Туризм в России
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, страноведение и география туризма
Музееведение
Замки и крепости
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Экскурсионное дело
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

В’їзний туризм

Розділ ІІ. Міжнародне та державне регулювання в’їзного туризму

Членом яких міжнародних організацій є Україна?
Які міжнародні туристичні організації ви знаєте?
Що ви знаєте про Всесвітню туристичну організацію?
На які гілки поділяється влада в Україні?
Який головний законодавчий орган влади України?
Як називається головний виконавчий орган влади в Україні?
З функціонуванням яких галузей та сфер економіки пов'язаний туризм?

§2.1. Міжнародна співпраця та організації в туризмі

Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, з огляду на єдиний підхід, повинно регулювати міжнародне право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формують основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р., проголошує: "Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки". Стаття 12 "Міжнародного пакту про громадянські і політичні права", прийнятого 6 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно покидати будь-яку країну, враховуючи власну.

Із зростанням обсягів туризму і розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залучені регіональні організації, перш за все ті, що діють в Європі:

- Євро-Афро-Азіатська академія з туризму (АЄААТ);
- Європейська асоціація директорів готельних шкіл (ЄУХОФА);
- Європейська асоціація пішохідного туризму (ЄРА);
- Європейська асоціація рекреації й відпочинку (ЄЛРА);
- Європейська організація відпочинку (ЄЛО);
- Європейська організація з розвитку кінно-спортивного туризму (ОЄПТЕ);
- Європейська туристська комісія (ЄТК);
- Європейська федерація конгресних міст (ЄФКТ);
- Європейська федерація мотелів (ЄМФ);
- Європейські "супутники" (КЄ);
- Європейський інститут з вивчення та досліджень у сфері туризму (ІЄРЕТ);
- Європейський спілка працівників туризму (ЄУТО);
- Європейська спілка керівників асоціацій (АЄДА).

Важливо також враховувати взаємозв'язок міжнародних організацій в окремих технологічних циклах туристичної діяльності з відповідними регіональними (перевезення, розміщення, анімація тощо).

Наприклад, Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization - IKAO) є основним міжнародним органом, що здійснює багатостороннє регулювання світового повітряного транспорту на міждержавному рівні. У той же час, регіональні міжурядові організації цивільної авіації вирішують проблеми повітряного транспорту відповідних регіонів і координують діяльність відповідних держав, а також авіакомпаній і аеропортів у цих регіонах. Координацію діяльності цих організацій здійснює ІКАО. Основними регіональними організаціями Європи є:

- Європейська конференція цивільної авіації, ЄКАК (European Civil Aviation Conference, ECAC);
- Європейська організація по безпеці аеронавігації, Євро-контроль;
- Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА);
- Міжнародна морська організація (ІМО);
- Міжнародний клуб гідів (ІГК);
- Міжнародна дорожньо-транспортна спілка (ІРУ);
- Міжнародний комітет залізничного транспорту (СІТ);
- Міжнародна спілка залізниць (ЮІК);
- Міжнародна асоціація організаторів екскурсійних та туристичних програм (ІСТА);
- Міжнародна готельна асоціація (МГА).

Усього, як зазначають В. Д. Уваров і К. Г.Борисов, вже на початку 90-х років функціонувало близько 200 міжнародних і регіональних організацій [1] .

Розвиток міжнародного туризму стає усе актуальнішим. У таких умовах неминуче виникають проблеми і труднощі, пов'язані з перетинанням кордонів і виконанням прикордонних та інших туристичних формальностей. У цьому зв'язку особливо гостро постає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окремо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співтовариства взагалі. Значну частину цієї роботи проводить Всесвітня туристична організація (ВТО або ЮНВТО) як основна міжурядова організація в галузі туризму. ВТО представляє інтереси майже 150 країн - дійсних членів; 5 територій - асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися до цієї організації (членів Ділової Ради ВТО).

Датою "народження" ВТО вважають 2 січня 1975 р. (цього дня набули чинності її статутні норми і правила). ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного 1925 р. Міжнародного Союзу Офіційних Туристичних Організацій (МСОТО). Статут ВТО - це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристичні організації яких були членами МСОТО.

У 1977 р. ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітництво, причому, як випливає з тексту договору, "ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв'язання проблем у сфері туризму" [1] .

Співробітництво ООН і ВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики.

Згідно з п.1 ст.3 Статуту основна мета ВТО - "сприяти розвиткові туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії" [1] .

Напрями діяльності ВТО:

- співробітництво з метою розвитку туризму - ВТО надає рекомендації і допомогу урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, включаючи генеральні плани і техніко-економічні обґрунтування, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетингу і просування туризму;
- розвиток людських ресурсів - ВТО має базову структуру для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширену мережу центрів освіти і професійної підготовки;
- збереження довкілля - ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологічних проблем;
- забезпечення якості розвитку туризму - ВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристичними послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;
- збір статистики, здійснення економічного аналізу і дослідження ринку - ВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму у понад 180 країнах і територіях, постійно спостерігає й аналізує тенденції розвитку туризму у світі;
- забезпечення комунікацій і ведення документації - відділ ВТО із зв'язків із пресою і комунікаціям діє як видавничий підрозділ, у центрі документації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації і різноманітних даних у галузі туризму.

Важливими напрямами діяльності ВТО також є спрощення туристичних обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, у тому числі, у разі виникнення надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).

ВТО - єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристичного сектору (приватних турфірм). У її документах зазначено, що "ВТО діє як важливий форум для зустрічей представників урядів і туристичної індустрії з метою обговорення і вирішення питань, що представляють взаємний інтерес".

Отже, ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має, однак, чинні угоди з цією найавторитетнішою міжнародною організацією і низкою її спеціалізованих установ. В її рамках було прийнято низку важливих документів стосовно розвитку міжнародного туризму. Так, перша сесія Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації схвалила у 1985 р. Хартію туризму.

Хартія туризму - це програмний документ, що виражає політичні і соціальні вимоги туристів. Хартія туризму включає Кодекс туриста - сукупність правил і норм поводження туриста під час туристичної поїздки 2 . Хартія туризму урочисто проголосила право кожної людини на відпочинок і дозвілля, щорічну оплачувану відпустку і свободу подорожувати без обмежень. Як наслідок гарантування цього права, держави повинні розробити і проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо усіх, хто ними користається (ст.2 Хартії туризму) [2]. З цією метою державам варто розширювати співробітництво в області туризму як на двосторонній, так і на багатосторонній основі, використовуючи можливості Всесвітньої туристичної організації; приділяти особливу увагу молодіжному туризму, туризму людей похилого віку й осіб з фізичними вадами; захищати в інтересах дійсних і майбутніх поколінь туристичне середовище, що, включаючи людину, природу, суспільні відносини і культуру, є надбанням усього людства; сприяти доступу іноземних туристів до суспільних надбань відвідуваних місць, застосовуючи положення існуючих документів по спрощенню формальностей з урахуванням постійного зниження обмежень на подорожі (ст. 3 та 4 Хартії туризму) [2] .

Кодекс туриста закріпив права й обов'язки іноземного туриста в країні відвідування.

Права туриста. При підготовці туриста до подорожі і під час її здійснення, включаючи транзит, турист має право на:

- необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду в країну (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, релігійні обряди, святині, пам'ятники природи, історії, культури й інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища;
- свободу пересування, вільний доступ до туристичних ресурсів з урахуванням прийнятих у країні (місці) тимчасового перебування обмежувальних заходів;
- забезпечення особистої безпеки, споживчих прав і цілості свого майна, безперешкодне одержання невідкладної медичної допомоги;
- відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди у випадку невиконання умов договору, роздрібної купівлі-продажу туристичного продукту туроператором чи турагентом у порядку, установленому законодавством;
- сприяння органів влади (органів місцевого самоврядування) країни (місця) тимчасового перебування в одержанні правової та інших видів допомоги;
- безперешкодний доступ до засобів зв'язку.

Обов'язки туриста. Під час здійснення подорожі, включаючи транзит, турист зобов'язаний:

- дотримуватися законів країни (місця) тимчасового перебування, поважати її (його) соціальний устрій, звичаї, традиції, релігійні вірування;
- зберігати навколишнє природне середовище, дбайливо ставитися до пам'ятників природи, історії і культури в країні (місці) тимчасового перебування;
- дотримуватися правил в'їзду в країну (місце) тимчасового перебування, виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, а також у країнах транзитного проїзду;
- дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки.

<<< назад | зміст | вперед >>>




Все о туризме - Туристическая библиотека
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.