Марина Кордюмова

Хорватія. Шибеницька рив’єра

Від краси паморочиться голова. Мало не щохвилини відкриваються дивовижні пейзажі з крутих віражів. Знайомтесь – хорватська рив’єра! Порівняно молода щодо популярності проти своїх знаменитих сестер, але від того не менш гарна несамовитою красою природи і мініатюрними бісквітно-марципановими містечками поблизу Шибеника.

Трогір – місто-казка

Це справжній міні-скарб серед туристичних мандрів з населенням усього 12 000 мешканців. Примостився він між Шибеником і Сплітом (80 км від Шибеника і 27 до Спліта). З 1997 р. Трогір поповнює хорватський список світової культурної спадщини ЮНЕСКО і водночас хорватську традицію – єднання старих і нових міст.

Ступивши на один з місточків, які з’єднують нове місто-материк зі старим містом на острові Чіово, пірнаєш в атмосферу давнього Трагуріона. Так звалося місто за часів греків, які заснували його ще IV–III ст. до н. е., щоб контролювати дві затоки зі сходу і заходу острова. Потім воно було ласим шматком для римлян, венеціанців, угорців, австрійців і Югославії. Такий коктейль зробив його справді схожим на казку, оздоблену знаменитою далматинською різьбою по каменю Кафедрального собору Святого Ловро, XIII–XVI ст. Це найвідоміша споруда Трогіра, яка прикрашає головний середньовічний майдан. Її споруджено на фундаменті стародавньої базиліки, яку зруйнували сарацини ще 1123 р. Своєрідний пам’ятник далматинській різьбі по каменю – західний портал собору. Справжній витвір мистецтва майстра Радована, 1240 р.

Особливо ефектні фігури Адама і Єви в оточенні левів. Це одна з найцінніших робіт у романо-готичному стилі у всій Хорватії!

Потрапивши до собору, вражає капела Івана Урсіні (1461–1497 рр.) епохи Відродження архітектора Ніколи Флорентинця, а під ногами – численні меморіальні плити на похованнях визначних осіб середньовіччя. Здається, кроку немає, де ступити. А потім – одразу до небес. Та на дзвіницю собору! Це ж справжній мікс: романо-готично-ренесансний стиль. А ще місто примітне цікавою Ратушею, XV ст., Лоджією, невеликим монастирем Святого Домініка, церквою Святого Себастьяна – усе як на долоні.

З висоти Трогір особливо скидається на іграшкове містечко. А якщо в котрійсь із вузеньких вуличок натрапиш на шарманку, то ця казка на яву.

Місто так добре збереглося і таке гарне, що здається несправжнім на тлі сучасного порту, великих кораблів і бурхливого життя сонячної набережної. Саме тут можна зробити перерву на каву, щось перекусити у численних кав’ярнях-ресторанчиках.

Особливо цікаво вранці, коли, посьорбуючи каву, спостерігаєш, як кожна яхта чи катер «прокидається», «метушиться» і, «причепурившись», залишає гостинний Трогір. Місто має чималу марину (спеціальну стоянку для яхт та катерів, де вони швартуються) «Aci Trogir»: 200 стоянок в морі, 50 на землі.

На набережній можна помилуватися палацом Промінця та дзвіницею святого Михайла. А дещо віддалік – за густою пальмовою алеєю – венеціанською фортецею із зубчатими стінами і баштою Камерленго, XIII–XIV ст.

Неподалік неї – самотньо-мирно височіє між стадіоном і каналом колись бойовита башта Святого Марка. Усе це слугувало, очевидно, форпостом на випадок появи непроханої флотилії з боку моря. А сьогодні ці споруди круто змінили орієнтацію – вони живуть мистецьким життям. Організатори театралізованих і музичних дійств спритно монтують глядацькі ряди поміж стін, що дихають нез’ясованою витонченістю, властивою давно минулій епосі.

Саме цей антураж змушує відступати практичність на задній план, зупинятися і купувати сувеніри не в новому місті за містком, де є цілий сувенірний базар, а просто на вуличках старого Трогіра. М-м-м-м... Якісь вони «смачніші», так само, як і музика у середньовічних стінах.

Вот із йо нейм? Маріна

Так зветься малюсіньке містечко-селище за 12 км від Трогіра у бік Шибеника. Уперше згадується в ХІІІ ст. під назвою Босоляма, а в XVI ст. воно мало не стало замком.

Річ у тім, що між Трогіром і Сплітом у часи середньовіччя було побудовано сім різних замків. Каштель Сучурац, Каштель Гоміліца, Каштель Камбеловач, Каштель Лукшич, Каштель Стари, Каштель Нови і Каштель Штафіліч (тож і рив’єра тут має назву Каштелянська). А сучасна Маріна мало не стала восьмим. Єпископ Трогіра у 1500 р. мав будувати тут замок, який би охороняв його власність від турків-османів. Чотирикутна могутня башта (сьогодні зручний готель і ресторан) – усе, що залишилося від єпископської ідеї.

Та ще «культові» назви вулиць «Кардинала Алозія Степінка», приміром. Також містечко має пару церков -Святого Йохана та Святого Лукаса. У наші дні ця бухта повна сонця,.. елітних вілл та літніх резиденцій. Вона настільки маленька, що з траси її можна охопити одним поглядом. До того ж майже всю Маріну – даруйте за каламбур – займає марина (певно, через те так і назвали містечко, щоб довго не мудрувати).

Марина «Agana» має 140 стоянок в морі й 100 на землі. Протягом року тут можна взяти на прокат яхту чи катер («Rent a boat...» мало не на кожному кроці), за потреби відремонтувати їх.

А ще просто зробити черговий привал у таких популярних останнім часом подорожах на яхтах: переночувати на березі, прийняти душ, випрати, перекусити. Адже недаремно стверджують, кращих просторів для ходіння під вітрилами, ніж хорватська Адріатика – годі й шукати.

Прімоштен - рибний день

Просто неймовірний вигляд відкривається на місто з гірської траси. На що схоже? Правильно – на рибу. Малесенький півострів з’єднаний із сушею вузькою дамбою. На ньому й розмістився старий марципановий Прімоштен, а новий, як і годиться, далі розростається на материку з традиційними тенісними кортами, боулінгами, яхт-клубами, дискотеками. Пройшовши повз химерний пам’ятник і крізь барокову арку, опиняємося у старому місті-рибі. Вогняно-червоні дахи хаток весело ваблять до себе ще з XVI ст., коли на острові з’явилися перші поселенці-рибалки. У ті часи Прімоштен з’єднував із сушею міст (дамбу для зручності насипали згодом). Звідси й назва: від хорватського «primostiti» – буквально «знаходиться за мостом».

Над Прімоштеном гострим шпилем здіймається собор Святого Георгія, XV ст. – crkva Sveti Juraj (отут тільки можна збагнути мелодійність української: «церква» замість «crkva»). В соборі зберігається свята ікона Богородиці.

А саме місто повне такого шарму, який не дає можливості йому протистояти. Це суміш і з розплесканих мало не до землі старих халуп, критих сланцем і нових охайних будиночків, що зневажливо поглядають на старих з висоти своїх двох-трьох поверхів.

Щедра природа і працьовиті люди перетворили Прімоштен на справжнісінький Адріатичний рай. Тож 2007 р. місто стало власником золотої нагороди європейської туристичної топ-премії «Золота квітка Європи». Її присуджує «Європейська асоціація квітів і ландшафтів» у Брюсселі наймальовничішим селам і містечкам Європи.

Загальна кількість кандидатів становила 26 000, з них відібрано – 5600, зрештою, перший приз виборов дивовижний хорватський Прімоштен (та й срібло хорвати не віддали нікому – його взяв Біоград).

А ще славиться місто фольклорно-етнографічним фестивалем «Прімоштенске ужанце». Гостей тут частують славетним колючим омаром La Primosten і знаменитим червоним вином «Бабіч».

А риба? Обов’язково! Поласуйте рибним делікатесом в конобі на березі або придбайте як сувенір. Рибних символів у Прімоштені годі полічити: керамічні, залізні, дерев’яні, порцелянові, з дроту і тканини (середня ціна 30 кун). І один неодмінно треба забрати із собою. Так, щоб залишити гарну картинку міста на згадку.

Прогулянка вздовж шибеницького узбережжя, попри згадувані міста, – суцільна насолода. Тож не побачити хорватську рив’єру просто злочин для туриста.

І що немаловажливо – це значно дешевше, ніж французька чи італійська. Яскравий доказ – чимало італійців, які вирушають на відпочинок зі свого берега Адріатики на протилежний. Хочете відчути дух рив’єри? Почніть з хорватської.

Джерело: http://turpoisk.org.ua/articles/1037/