Розділ 3. Державне регулювання інноваційного розвитку
3.2. Державна підтримка та стимулювання інноваційних процесів
Розвиток науки у першій половині XX ст. характеризувалося посиленням регулюючих функцій держави шляхом створення відомчих наукових інститутів і лабораторій, збільшенням частки бюджетного фінансування. Різко зросла ступінь огосудар-ствления науки в період Другої світової війни та повоєнні роки. Міжнародні відносини визначалися "гонкою озброєнь", в основі якої лежали новітні науково-технічні розробки. Успіхи у впровадженні технологій подвійного призначення забезпечували високу конкурентоспроможність, кращі можливості для експортної експансії і отримання більш високих прибутків.
В даний час індустріально розвинені країни спрямовують зусилля на забезпечення довгострокового і сталого економічного зростання шляхом переходу на інноваційний шлях розвитку, який полягає в забезпеченні взаємодії науки, освіти, виробництва та фінансово-кредитної сфери. Особлива увага приділяється інформаційним технологіям, мікропроцесорної та енергозберігаючої техніки, нових матеріалів, нано - і біотехнологій - всіх стратегічних напрямках, які пов'язані з використанням високих технологій.
Розвинені країни почали використовувати науку як засіб виробництва багатств. Область інноваційної політики охопила структурні співвідношення в системі "наука - виробництво"; форми і способи включення науково-технічних результатів у господарський обіг; ресурсне забезпечення сфери нововведень (включаючи систему безперервної освіти); організаційно-правові та економічні форми інноваційної діяльності.
В розвинених країнах значну частину національних витрат на науку становлять кошти з державного бюджету. У 2004 р. участь держав у фінансуванні загальнонаціональних досліджень і розробок, за різними джерелами, становила (%) :
США - 31,0 Японія - 17,7 Німеччина - 30,4 Франція - 39,0 Великобританія
- 31,3 Республіка Корея - 23,9 Канада - 35,4 Росія - 60,6
У зв'язку з тим, що створення і впровадження нововведень вимагають об'єднаних зусиль різних економічних і соціальних
сфер, інноваційний шлях розвитку неможливий без здійснення державної підтримки. Для цього використовуються три схеми.
1. Пряме участь держави у реалізації спеціальних цільових програм і асигнування регіональних, місцевих органів влади; створення великих національних центрів (лабораторій), які знаходяться на бюджетному фінансуванні і безкоштовно надають отримані знання широкого кола потенційних користувачів.
2. Надання субсидій і грантів для здійснення конкретних проектів в області науки, культури, освіти.
Грант є підтримкою або стимулюванням державою наукових досліджень і розробок фінансами, власністю або послугами. Особливо часто грант використовується в тому випадку, якщо результати робіт невизначені або не можуть у найближчому майбутньому принести корисного результату.
Для придбання результатів досліджень і розробок, які можуть принести державі безпосередню вигоду, укладається державний контракт. Він дає право представнику держави контролювати і коректувати хід виконання розробок.
Державні субсидії надаються і на інших умовах. У деяких країнах вони виділяються з умовою відшкодування витрат держави лише у разі досягнення комерційного успіху або складають до 50 % вартості конкретних проектів. Безоплатні субсидії бувають при відмову автора від особливих прав на отримане знання - він регулярно звітує про хід досліджень, а всі отримані результати відкрито публікуються.
3. Забезпечення приватним підприємствам і особам сприятливих умов для науково-технологічних розробок. Приватному бізнесу, що вкладає кошти в наукові дослідження і придбання необхідного для цього обладнання, надаються різноманітні податкові пільги, державні кредити і гарантії, а також фінансування через участь держави в акціонерному капіталі.
У ряді випадків полягає кооперативне угода, яка не вимагає, як і грант, заздалегідь жорстко заданого і миттєво корисного результату. Від гранту це угода відрізняється тим, що це - форма спільного інвестування, а потім розділу отриманого результату між приватним і державним секторами. Угодою чітко визначаються вклади учасників угоди і права, в тому числі і право контролю з боку держави. Держава повинна зосередити свої зусилля та наявні вільні ресурси на розвиток перспективних для всієї національної економіки наукомістких галузей, тобто таких галузей, які активно впливають і сприяють розвитку інших секторів економіки. У зв'язку з цим державна підтримка стала
понад виборчої і концентрується на конкретних напрямах, насамперед мають важливе значення для підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку, розвитку малого та середнього бізнесу, вдосконалення інфраструктури науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Розвиток економіки, заснованої на знаннях, процес глобалізації товарного і фінансового ринків зачіпають і науково-технічну сферу, що створює для державного регулювання нові проблеми. За даними ОЕСР, найбільші фірми країн, що входять в цю організацію, близько 20 % своїх досліджень проводять за кордоном. Це викликано тим, що фірми приваблює висока кваліфікація іноземних працівників у поєднанні з дешевою робочою силою.
В умовах глобалізації держава змушена відмовитися від практики протекціонізму і створювати середовище, що стимулює інновації і ризик, приплив іноземного капіталу в інноваційну сферу при дотриманні загальних умов розвитку національного підприємництва.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
