<<< назад | зміст | вперед >>>

Легендарні села України

Олика

Олика - селище міського типу в Киверцовському районі Волинської області. Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі.

За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Він мав свій торговий посад на місці злиття рік Путилівки та Осенища 3 часом міське життя поступово перемістилося саме до сучасної Олики. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік

Литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода трокський, староста луцький зводить у 1460 році Петропавлівський костьол, найдавніший на теренах сучасної Волинської області. По його смерті Олика відійшла до доньки - Ганни Монтигердовичовій, а потім - до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим, таким чином місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивілів.

У середині XVI ст. Оликою володів Ян Микола Чорний. У 1547 р. він отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сігізмундом-Августом.

У 1564 р. місто отримало Магдебурзьке право. Вибори урядовців урочисто проходили в ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костьолу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язненні. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були й допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, а також майстер справедливості (кат). Відмітимо, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто, адже майстрів заплічних справ вчили лише у Львові.

Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костьолу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав (1595-1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира, литовського польного гетьмана - та вже аж АО XIX ст. утворила єдину цілість із несвізьким майоратом.

З 1638 р. в Олиці активно діяла колегіата св. Трійці, філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук. У 1702 році місто спалили шведи.

Останнім прямим нащадком князя Миколи Чорного був Домінік Радзивіл (1786-1813), полковник наполеонівської армії. За участь у антиросійській військовій кампанії всі його маєтки було «секвестровано», держава заборонила князю користуватися приватним майном. Інший магнат, Адам Чарторийський, добивається у 1814 р. у царя Олександра І ліквідації секвестру. Олику отримує Антон Радзівіл (1775-1832), представник клецького майорату.

У 1803 та 1823 pp. Олику спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь - і використовували аж до 1837 р. Замок, позбавлений дбайливих господарів, почав занепадати та руйнуватися. Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії, а в 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.

Януш Радзивіл, останній ординатор міста та захисник інтересів міщан у польському сенаті, заарештований у 1939 p., після Другої світової війни повернувся з таборів до рідної Польщі.

<<< назад | зміст | вперед >>>