Зорін І.В, Каверіна Т.П., Квартальнов В.А. Туризм як вид діяльності
Розділ 1. Туризм, як багатогранне явище сучасного світу
Існують принаймні чотири погляди на туризм як явище сучасного світу. Найчастіше ці погляди постають перед нами у вигляді усталених штампів, відмінності між якими важко помітити.
Туризм як галузь господарства - це найбільш поширене твердження про туризм, особливо керівників регіонів, економістів.
Серед небагатьох не згодних з цим поглядом на туризм найбільш поширена думка, що туризм - це міжгалузевий комплекс або ринок, де панує туроператор, який з продукції різних галузей формує туристичний продукт.
Між тим самі туристи твердо впевнені, що туризм - це їх (туристів) діяльність під час відпочинку.
Це означає, що в сучасному світі туризм виступає як складне соціальне явище, яке має багато граней, оскільки жодна з існуючих наук не може повністю вичерпним чином охарактеризувати його як об'єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв'язати комплекс його проблем.
Розглянемо ці аспекти докладніше.
1.1. Туризм як галузь економіки
Статистична комісія ООН у передмові до третього варіанту Міжнародної стандартної галузевої класифікації (МСОК) дає наступне визначення галузі: галузь економіки сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однаковий чи подібний вид виробничої діяльності.
Галузь характеризується насамперед як сукупність однорідних виробничих одиниць. Останні виступають в економіці в якості об'єктів галузевого управління, а суб'єктами управління є галузеві міністерства. Всі країни світу мають міністерства. Але далеко не всі з них мають міністерства туризму. «Міністерський» період в історії російського туризму, коли їм керувало Міністерство культури і туризму. У підпорядкуванні даного міністерства недовгий час перебували не тільки туристські підприємства, але насамперед численні музеї, театри, кіноконцертні зали і т. п. Це був далеко не найкращий період вітчизняного туризму. Саме в цей час стався розвал колишньої суспільної структури туризму, оскільки керівництво міністерства мимоволі розглядав туризм тільки як фінансова підмога для підтримки іншої швидко розвалюється системи - культури, позбавленої бюджетного фінансування. Безумовно, туризм пов'язаний з культурою, оскільки саме диференціація культурних цінностей, так само як територіальні відмінності в природі, здатна підтримувати інтерес до пізнання світу і подорожей. Проте чинні міжнародні галузеві класифікатори не об'єднують туризм і культуру в одну галузь господарства.
З I січня 1976 р. у нашій країні діє Єдиний класифікатор «Галузі народного господарства», який був розроблений Держкомітетом СРСР по статистиці, Держпланом СРСР і Держкомітетом СРСР по стандартах. З урахуванням змін, внесених Держстандартом СРСР (№ 1-17), а також Держстандартом Російської Федерації (№ 18/95, 18/96, 20/97, 21/97), цей класифікатор придбав сучасний вигляд і отримав офіційну назву Загальноросійський класифікатор «Галузі народного господарства» 1.75.018. (ЗКГНГ).
ЗКГНГ являє групування видів діяльності за галузями, відрізняється характером функцій. Відомо, що в ході суспільного поділу праці складаються однород- ві галузеві угруповання, які, зі свого боку, характеризують рівень процесу розширеного відтворення. В цьому плані ЗКГНГ допомагає аналізувати структуру народного господарства.
ЗКГНГ - складова частина Єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної інформації, що використовується в автоматизованих системах управління в народному господарстві. ЗКГНГ призначається для забезпечення машинної обробки інформації і використовується для розв'язання задач АСУ різних рівнів управління і забезпечення їх інформаційної сумісності. Одна з найважливіших завдань ЗКГНГ-забезпечити порівнянність показників при аналізі економічної ефективності суспільного виробництва. За допомогою ЗКГНГ відбувається ув'язка звітних показників і характеризується рівень розвитку економіки і культури окремих регіонів і країн.
Основною метою ЗКГНГ є групування підприємств і організацій по галузях для виявлення міжгалузевих зв'язків і наукового аналізу оптимальних пропорцій у розвитку народного господарства.
ЗКГНГ виділяє ієрархію галузей. Усередині великих галузей народного господарства (як результат суспільного поділу праці) виділяються більш дробові галузі - сукупності підприємств, що виробляють однорідну продукцію або виконують однорідні суспільні функції. Підприємство, установа, організація, що складаються на самостійному балансі, є класифікаційними одиницями галузі, оскільки кожне з них належить до певної галузі народного господарства. Саме від їх злиття і утворюються галузі, підгалузі, види, групи і підгрупи, які і утворюють ієрархічну структуру ЗКГНГ.
Галузі народного господарства з точки зору характеру суспільної праці і участі у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу поділяються на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.
До сфери матеріального виробництва належать галузі, які об'єднують підприємства, що створюють матеріальні блага у формі продуктів, енергії, переміщення вантажів, зберігання продуктів, їх сортування, пакування та інших функцій, які є продовженням виробництва в сфері обігу. До цій сфері згідно з ЗКГНГ відносять:
- промисловість; - сільське господарство; - лісове господарство; - рибне господарство; - транспорт і зв'язок; - будівництво; - торгівлю і громадське харчування; - матеріально-технічне постачання; - заготовки; - інформаційно-обчислювальне обслуговування; - операції з нерухомістю та майном; - загальну комерційну діяльність по забезпеченню функціонування ринку; - геологію і розвідку надр, геодезичну і гідрометеорологічна служби; інші види діяльності матеріального виробництва.
Окремо в цьому переліку галузей туризм не називається, хоча неважко припустити, що багато підприємств, які обслуговують потреби туристів, що будуть входити в такі галузі, як транспорт і зв'язок, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, інформаційно-обчислювальне обслуговування та ін.
До невиробничої сфери належать підприємства, установи та організації, які не створюють матеріальних благ у процесі своєї економічної діяльності: - житлово-комунальне господарство; - невиробничі види побутового обслуговування;
- охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення; - освіту; - культура і мистецтво; - наука і наукове обслуговування; - фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення; - управління; - громадські об'єднання.
І в цьому переліку галузей туризм не представлений, хоча очевидно, що підприємства практично всіх названих вище галузей невиробничої сфери беруть участь у формуванні туристичного продукту.
Представлена вище класифікація галузей народного господарства має певний сенс. Вона необхідна для правильного визначення обсягів суспільного продукту і на- національного доходу і зіставлення цих даних з результатами, отриманими в інших країнах світу. Наведена вище класифікація має уніфікований вигляд і використовується практично всіма державами для вимірювання національного доходу, його перерозподілу і визначення ефективності суспільного виробництва.
Верхній рівень галузевої ієрархії не виділяє туризм в особливу галузь народного господарства. Це означає, що туризм не розглядається як самостійна галузь народного господарства. Проте класифікація ЗКГНГ дозволяє точно ідентифікувати місце туризму в ієрархічній галузевої класифікації. Всього виокремлюється п'ять розрядів ЗКГНГ: галузі складаються з підгалузей, ті, в свою чергу, діляться на види, види - на групи, а групи - на підгрупи.
Таким чином, повний код позначається пятизначным числом. Перша цифра коду позначає номер галузі народного господарства. Галузі народного господарства, відносяться до виробничої сфери, отримують значення від 1 до 8. Галузі невиробничої сфери зібрані під цифрою 9. Для їх позначення використовується наступна форма (табл. 1.1).
Наведений вище класифікатор під кодом 91620 виділяє «Туризм» в окрему галузеву підгрупу. Однак і багато хто інші з наведених вище галузевих підгруп об'єднують підприємства, установи і організації, що виробляють послуги, необхідні для обслуговування туристів і екскурсантів. Узагальнюючи розглянутий інформацію про класифікаторі ЗКГНГ, можна зробити висновок, що останній під терміном «туризм» виділяє далеко не повний перелік підприємств, чия діяльність необхідна для задоволення туристських потреб. Це і дає право критикам «галузевої» концепції відстоювати концепцію міжгалузевого комплексного характеру туризму.
1.2. Туризм як економічна діяльність
Після того як у нашій країні був прийнятий Федеральний закон «Про основи туристської діяльності», противники «галузевої» концепції тріумфували майже так само бурхливо, як і прихильники терміна «туристський» перед прихильниками транскрипції «туристичний». Ще б. Їх концепція і точка зору офіційно підтверджувалися федеральним законом.
Можливості використання терміна «туристська діяльність» чітко визначені цим Законом наступною дефініцією: туристська діяльність - це туроператорська та турагентська діяльність, а також інша діяльність з організації подорожей.
Закон однозначно трактує туроператорську діяльність як діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснюється на підставі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем. Турагентську діяльність той же Закон визначає як діяльність по просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснюється на підставі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем. Аналіз наведених вище офіційних визначень дозволяє зробити цілком однозначні висновки:
- туристська діяльність - це підприємницька діяльність; - організація подорожей не є (за визначенням) продуктом діяльності турагентів і туроператорів, оскільки діяльність останніх припускає своїм об'єктом туристський продукт; з цього випливає, що організація подорожей це інша діяльність, тобто діяльність турагентів і туроператорів.
Остання обставина змушує нас звернутися до фундаментального визначення терміна «діяльність».
У туристської літературі термін «діяльність» розкривається в кількох аспектах.
По-перше, як філософська категорія - специфічна людська форма ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна в інтересах людей; умова існування суспільства. Згідно з цим визначенням діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Зіставляючи дане визначення з дефініцією туристської діяльності, даної в Законі, доводиться констатувати, що остання не розкриває її мети, засобів вказує тільки на туроператорів і турагентів, результатом бачить тільки подорожі, а процес взагалі залишається поза рамками визначення. Таке, м'яко кажучи, ігнорування общеметодологической концепції діяльності і породило серйозну критику «законного визначення», а що ще гірше-його невизначеність.
По-друге, як системна категорія - структура, що пов'язує суб'єкта з середовищем. Тобто діяльність несе в собі ознаки як суб'єкта, так і середовища і тому може тлумачитися з цілісних позицій: як всепроникна характеристика абсолютного духу (Гегель), то як цілісне матеріалістичне пояснення всієї соціальної історії (Маркс К.), то як узагальнююча характеристика особистості (С. Киркегор, А. Лосєв), то як протистоїть розуму воля (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше), то як символічна, знакова структура (Е. Кассиро), нарешті, як самодостатня біхевіористська компонента (Дж. Уотсон, К. Халл). У цьому ряду вкрай важлива концепція діяльності, запропонована Е. Р. Юдіним, і не тільки тому, що саме вона розкриває її системну сутність, але і завдяки тому, що саме в туризмі вона вперше була реалізована як пояснювальний принцип за безпосередньої участі її автора.
Неважко помітити, що і системно-структурні принципи аналізу діяльності також не взято до уваги розробниками Закону «Про основи туристської діяльності».
Можливо, трохи більшу визначеність поняття «туристська діяльність» дасть звернення до терміну «подорож» як родового поняття порівняно з видовим поняттям «туристичний продукт». Але і це поняття розкривається як специфічна діяльність аж ніяк не організаторів відпочинку, а туристів. Подорож - пересування по будь-якій території, акваторії для їх вивчення, а також із загальноосвітніми, пізнавальними, спортивними та іншими цілями.
Звернемося до останньої із застосовуваних у визначенні поняття «туристська діяльність» категорії - «туристський продукт», хоча і вона, як випливає з самого визначення, не має відношення до всієї туристської діяльності. Згідно із Законом туристський продукт - це право на тур, призначене для реалізації туристу». Виходить, що діяльність турагентів і туроператорів - це формування, просування і реалізація деяких прав туристів.
Більш широко використовувана в туризмі дефініція трактує туристський продукт як споживчий комплекс, що включає: тур, туристсько-екскурсійні послуги і спеціальні туристські товари, тобто як сукупність речових і нематеріальних споживчих вартостей, використаних туристом.
Саме такий, економічний, підхід до діяльності ми знаходимо в деяких найважливіших міжнародних стандартах і класифікаторах. Так, Статистична комісія ООН дає таке уніфіковане визначення економічної діяльності - поєднання дій, що приводить до отримання певного переліку продукції, що досягається в тому випадку, коли об'єднуються ресурси і виробничий процес для створення конкретних товарів і послуг.
Дане визначення економічної діяльності, до речі, дозволяє конкретизувати поняття галузі як сукупності виробничих одиниць, які здійснюють подібний вид виробничої діяльності.
Отже, зробимо загальний висновок, що в Законі «Про основи туристської діяльності», по суті, йдеться про виробничу туристської діяльності або, точніше, про економічну туристської діяльності, хоча визначення їм дані, зовсім не відповідають уніфікованим міжнародним стандартам, а це вносить більшу плутанину в не таку вже й складну проблему розгляду туристської діяльності як економічної. Для цього достатньо було використовувати діючі міжнародні стандарти економічної діяльності.
Вичерпну ясність у цю проблему вносить введений в Російській Федерації з 1 липня 1997 р. Загальноросійський класифікатор видів економічної діяльності, продукції і послуг (ОКДП), який, у свою чергу, входить до складу Єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації Російської Федерації (ЕСКК).
ОКДП являє собою систематизований звід класифікаційних угруповань видів економічної діяльності, в основу якого покладено Міжнародна стандартна галузева класифікація МСОК / ISIC) і Міжнародна класифікація основних продуктів (МКОП / СРС). Цей стандарт здатний систематизувати підприємства за видами їх економічної діяльності, а також виробленої продукції і наданих послуг як кінцевого результату цієї діяльності.
Принципи ОКДП максимально відповідають завданням галузевого управління в умовах ринку, особливо в період «галузевого переділу», коли галузі як суб'єкти управління швидко змінюють організаційні структури управління та форми взаємодії з підприємствами. У цьому випадку необхідно передати більшу самостійність в управлінні самим підприємствам. За державою залишаються правові й економічні важелі управління макроекономічного рівня.
ОКДП використовує семиразрядный код, в якому об'єднано три об'єкта класифікації:
- види економічної діяльності; - види продукції; - види послуг.
Структура коду ОКДП при класифікації видів економічної діяльності передбачає виділення наступних ієрархій:
- розділів економічної діяльності (кодується великими літерами латинського алфавіту від А до Q);
- підрозділів економічної діяльності (цей підрозділ і наступні за рангом ієрархії кодуються цифрами);
- груп економічної діяльності; - підгруп економічної діяльності;
- угруповань економічної діяльності.
У коді ОКДП 4 розряду вищих використовуються для класифікації виду економічної діяльності, а 3 нижчих - продукції та послуг.
Туристська виробнича діяльність у класифікаторі ОКДП зустрічається багато разів у різних його розділах. Зокрема, цілий розділ «Н 55» названо «Готелі та ресторани». Цей розділ включає наступні підрозділи, що відносяться до туристської економічної діяльності: Н 551 - діяльність готелів, мотелів, майданчиків для кемпінгів та інших місць короткотермінового проживання; Н 552 - діяльність ресторанів, барів та їдалень.
Розділ «I» - «Транспорт, складське господарство, зв'язок» -включає кілька груп економічної діяльності, у рамках яких здійснюється туристське обслуговування: 16011 - діяльність магістрального залізничного транспорту; I 6021 - діяльність пасажирського автотранспорту, що підкоряється розкладом; I 6022 - діяльність пасажирського автотранспорту, не підкоряється розкладом; I 611 - діяльність морського транспорту; I 612 - діяльність внутрішнього водного транспорту; I 621 - діяльність повітряного транспорту, що підкоряється розкладом; I 622 - діяльність повітряного транспорту, що підкоряється розкладом; 1635 - діяльність бюро подорожей і туристичних агентств; діяльність з надання допомоги туристам, не включена в інші категорії.
Розділ «До» - «дослідницька Діяльність та комерційна» - підрозділ включає: До 729 - діяльність, пов'язана з використанням комп'ютерів та інформаційних технологій.
Розділ «N» - «охорона Здоров'я і соціальні послуги» -включає також один підрозділ: N 8514 - санаторно-курортна та оздоровча діяльність.
Розділ «О» - «Діяльність з надання послуг», в ньому можна відзначити чотири підрозділи, що відносяться до обслуговування туристів: Про 9219 - діяльність у сфері поширення культури; Про 9232 - діяльність музеїв, охорона історичних пам'ятників; Про 9241 спортивна діяльність; Про 9249 - діяльність з організації відпочинку та розваг.
Що стосується виробленої продукції і послуг, то ОКДП виділяє наступні класи і підкласи продукції і послуг туристичного призначення:
550 0000 - Послуги готелів і ресторанів, в т. ч.: 551 0000 - послуги готелів і ресторанів та аналогічних місць проживання; 551 0010 - послуги готелів; 551 0020 - послуги мотелів; 551 0090 - послуги інших місць проживання; 551 0091 - послуги дитячих та студентських таборів на час канікул; 551 0092 - послуги оздоровчих центрів і будинків відпочинку; 551 0093 - послуги по здачі в оренду мебльованих місць проживання; 551 0094 - послуги молодіжних центрів і гірських притулків; 551 0095-послуги кемпінгів та стоянок пересувних дач; 551 0096 - послуги спальних вагонів і надання спальних місць у інших транспортних засобах; 551 0099 - послуги з надання місць проживання. 552 0000 - Послуги ресторанів, барів, їдалень, вт.ч.: 552 0010 - послуги громадського харчування; 5520011 - послуги з забезпечення харчуванням з повним ресторанним обслуговуванням; 552 0012 - послуги з забезпечення харчуванням у закладах самообслуговування; 552 0013 - послуги з забезпечення харчуванням, приготованим в іншому місці; 552 0019 - послуги підприємств громадського харчування інші; 552 0020 - послуги з продажу напоїв для споживання на місці; 552 0021 - послуги з продажу напоїв без розважальної програми; 552 0022 - послуги з продажу напоїв в поєднанні з розважальними програмами. 6011010 - Перевезення пасажирські, в т. ч.: 601 1011 - пасажирські перевезення далекі; 602 1000 - пасажирські перевезення автомобільним транспортом за розкладом; 602 1030 - міжміські перевезення пасажирські автомобільним транспортом за розкладом; 602 1040 - перевезення пасажирські міжнародні автомобільним транспортом за розкладом; 602 2020 - рент-кар;
611 0000 - послуги морського транспорту; 611 0010 - перевезення морським транспортом пасажирські; 611 0012 - перевезення морським транспортом круїзні; 612 0000 - послуги внутрішнього водного транспорту; 612 0012 - пасажирські перевезення на водних туристських лініях; 612 0013 - пасажирські перевезення на екскурсійно-про-гулочных лініях; 621 0000 - послуги повітряного транспорту;
621 0010 перевезення пасажирів повітряним транспортом регулярні; 622 0000 - послуги повітряного транспорту, що не підкоряються розкладом; 622 0010 - послуги повітряного транспорту, що підкоряються розкладом; 633 0000 - послуги транспортно-експедиційних агентств; 695 0000 - послуги бюро подорожей та транспортно-експедиційних агентств; 695 0010 - послуги бюро подорожей та туристичних агентств; 695 0020 - послуги екскурсійних бюро. 851 4010 - Санаторно-курортні та оздоровчі послуги, вт.ч.: 851 4020-лікування та обслуговування профілакторіях; 851 4030 - лікування та обслуговування в спеціалізованих дитячих санаторіях і таборах; 851 4040 - супутні санаторно-курортні послуги.
Різні види туризму як галузі економічної діяльності та класи туристської продукції і туристських послуг представлені в класифікаторі досить широко. Все це говорить про те, що розгляд туризму як діяльності вже зараз спирається на авторитетні міжнародні стандарти і повинна враховуватися при вирішенні питань про управління туризмом. З погляду розглянутих вище галузевих стандартів, найбільш раціональним є включення туризму в єдиний галузевий комплекс разом з фізичною культурою та санаторно-курортною справою. Водночас туризм слід розглядати і як економічну діяльність. У цьому випадку туристські підприємства потребують значного розширення економічної самостійності, а деякі види туризму (внутрішній, в'їзний, соціальний, дитячий туризм) - в пріоритетної підтримки з боку держави.
1.3. Туризм як ринок
Ще в 1990 р. індустрія туризму СРСР брала і обслуговувала близько 50 млн туристів і понад 300 млн екскурсантів. Слабкою ланкою туристичного обслуговування в країні був інфраструктурний комплекс - транспорт, зв'язок, харчування, торгівля, страхування і т. д. Замість того, щоб поступово покращувати розвиток туризму, була зроблена докорінна її перебудова. Зокрема, був проведений «шоковий» варіант швидкого переходу до ринкової моделі туризму. В результаті понад 10 тис. туристських об'єктів соціального туризму, що забезпечували раніше послуги для широких верств населення Росії, фактично припинили свою діяльність.
Проблема низького рівня якості російського туризму з економічної перетворилася на соціальну проблему. Необхідно розширити соціальну базу туризму, повернути на турист-скіп ринок тисячі підприємств соціального туризму, що має сприяти створенню нових робочих місць і в кінцевому рахунку вивести країну з смуги тривалої кризи в зону реформ. Такою є мета нового соціального проекту розвитку туризму.
Які ж тут можливі засоби? Щоб відповісти на це питання, коротко вкажемо на деякі фундаментальні соціально-економічні підстави туризму, без знання яких він не до кінця зрозумілий.
Підстава перше. У кінцевому рахунку турист споживає послуги, а це значить, що саме він, а не виробник послуги має знаходитися в місце її виробництва. Дійсно, неможливо перемістити до туристу Чорне або Середземне море, Кремль або Версаль, Ермітаж чи Лувр. Різноманітність світу і інтерес до нього - основні причини туризму. Це підстава змушує теоретиків туризму цілком виразно кваліфікувати міжнародний туризм як невидимий експорт туристських послуг з однієї країни в іншу. Для багатьох країн туризм перетворився у важливу експортну галузь-це всім відомі Франція, Іспанія, Італія, Греція, Туреччина, але також і США, і Великобританія, і Німеччина. Всі вони застосовують різноманітні економічні стимули для захисту своїх експортують туристичні послуги виробників скасовують або вводять мінімальний податок на додану вартість на туристські послуги, знижують частку транспортних витрат у сумарної вартості споживання туристського продукту, спрощують митні та візові формальності для того, щоб залучити якомога більше іноземних туристів. Зрозуміло, що саме ці країни керують міжнародним туристським ринком. Важко припустити, чим керувалися розробники Закону «Про основи туристської діяльності», коли поширили норму про скасування податку на додану вартість на всю туристську діяльність, але в підсумку Росія зайняла на світовому туристському ринку неналежне їй місце донора і вивозить в інші розвинуті країни по лінії туризму багато мільярдів доларів, створюючи там робочі місця, розширюючи базу оподаткування, вирішуючи соціальні проблеми тих країн.
У 1985 р. в СРСР на 1 туриста, що відправляється за кордон, доводилося 15 внутрішніх туристів. Це свідчило про незбалансованість туристського ринку. В 1998 р. структура потоку докорінно змінилася, але краще не стала. Зараз в Росії на 10 виїжджають туристів - 1 внутрішній. Для збалансованого туристичного ринку, свідчать розробки Всесвітньої туристської організації, типова пропорція: 1 в'їзний I виїзної 4 внутрішніх туриста. Ця структура є оптимальною, а значить, до неї треба прагнути, в т. ч. приймаючи закони і регламентуючи туристську діяльність.
Щоб змінити ситуацію, необхідно диференціювати туристську діяльність: підтримувати в'їзний туризм (у т. ч. відміною податку на додану вартість і спрощення візових та митних формальностей) і регулювати виїзний туризм (у т. ч. підвищенням податку на додану вартість, введенням мита на виїзд). Адже для інших країн наш виїзний туризм - це «невидимий експорт», а для нашої країни - відчутний імпорт.
Підстава друге. Центральною фігурою на туристському ринку є туроператор. Саме він формує тур, пропонуючи його на продаж, і тим самим завантажує підприємства індустрії туризму - готелі, ресторани, музеї, національні парки і т. п. Саме туроператор пов'язує виробника туристських послуг зі споживачем: поставити в тур музей, укласти договір з готелем, вибрати ресторан, шоу - все це вирішує туроператор. Тому за туроператора йде боротьба на туристському ринку.
Цю боротьбу програли підприємства індустрії туризму в Росії. Вітчизняний туроператор тепер не завантажує їх, а закордонні підприємства індустрії туризму. Чому? Досить переглянути рекламу турів в каталогах провідних туроператорів, щоб переконатися, що проліт з Москви до Анталії (Туреччина) і назад обійдеться дешевше, ніж з Москви до Сочі. Гаразд би на чужій авіалінії - рідним «Аерофлотом». Судячи з вартості туро-дня, в Тунісі, Туреччині, на Кіпрі, в Греції, Єгипті, Малайзії та Індонезії, а також в Іспанії, Франції та Італії туристські послуги не тільки не обкладаються податком на додану вартість, але за ними стоять недержавні корпоративні механізми боротьби за клієнта, на юридичному мові звані пулом.
Коли одні конкуренти мають такі переваги перед іншими вітчизняними виробниками туристських послуг, наше російське законодавство зобов'язане принаймні зрівняти шанси. Якщо повернемо туроператора на вітчизняний ринок, значить, повернемо країну і туристів, і багато мільярдів доларів.
Для вирішення цієї задачі необхідно зробити роботу туроператора більш вигідною на вітчизняному ринку, ніж на зарубіжному. Наприклад, тільки в цьому випадку туроператор може розраховувати на зниження ставки податку на додану вартість або на одержання деяких корпоративних пільг, про які скажемо нижче.
Підстава третє. Туризм відноситься до класу ресурсних галузей. Це означає, що споживча вартість туристичного продукту багато в чому визначається якістю рекреаційних ресурсів. Отже, рента за якість ресурсу, в нашому випадку-туристська рента, яку освоює виробник послуг не тому, що він більше і краще працює, а тому, що йому пощастило з місцем розташування і ресурсами.
Всі єдині в думці, що з туристськими ресурсами Росії дуже пощастило - різноманітність і унікальність природних ландшафтів, велика культурна і духовна спадщина, гостинність... В той же час рекреаційні ресурси країни не облаштовані, слабо затребувані, до того ж і малодоступні для більшої частини населення.
Для вирішення цих проблем доцільно звернутися до механізму туристичної ренти, яка має кілька складових. Ренту за якість рекреаційного ресурсу повинен отримати власник ресурсу і вкласти її цільовим призначенням назад у відтворення ресурсу. Тим самим розвивається ресурсний потенціал індустрії туризму. Такими власниками виступають зазвичай суб'єкти Федерації і муніципалітети. Але є ще й складова за місцем розташування. Проведені дослідження (1973-1976 рр.) в рекреаційній експедиції Інституту географії РАН під керівництвом проф. В. С. Преображенського показали, що при схожих умовах відпочинку москви-чі-дачезнімальники готові платити власнику в 3-4 рази більше, якщо місце відпочинку розташоване ближче до місця проживання. Американський економіст Дж. Крамптон довів, що туристська рента може бути описана як гравітаційний феномен, тобто рента, одержувана від рекреаційного ресурсу, прямо пропорційна його якості й обернено пропорційна квадрату відстані до основних центрів попиту на нього. Це означає, що просторова складова туристичної ренти на порядок важливіше її якісної складової. Хто ж повинен отримати цю частину ренти? Представляється, що якщо складно визначити власника ресурсу розташування, то краще ренту розташування соціалізувати, тобто ввести поняття соціальної туристської ренти, яку і слід віддати на розвиток і стимулювання соціального туризму.
1.4. Туризм як суспільний рух
Практично в усьому світі туризм являє собою зону підприємництва, а не бюджетних перерозподілів, тому він відділений від держави. Держава визначає лише туристську політику та сприяє розвиткові туризму, приймаючи відповідні закони і регулюючи макроекономічні механізми та нормативи на користь національного і в'їзного туризму. Таким чином, туристські підприємства зобов'язані діяти в умовах регульованого державою ринку. А споживачі? Вони за правилами антиномії (див. § 1.5) об'єднуються в різні асоціації та товариства. Від великих, наприклад таких, як професійні спілки, Міжнародний союз спортивного туризму, Всеросійське народне туристське товариство, до вельми невеликих клубів туристів на виробництвах, у навчальних закладах та за місцем проживання, краєзнавчих секцій, об'єднань любителів екскурсій і т. п. Ці асоціації формують вимоги до соціального туристського продукту, вступають в діалог з державними органами з питань законодавчої та нормативної підтримки свого руху. Туризм в Росії завжди представляв собою громадський рух, створений в інтересах споживача. У 1895 р. було створено Народне туристське товариство, правонаступником якого потім стало Російське суспільство пролетарського туризму. Навіть у тоталітарні часи одержавлення всіх функцій і націоналізації всіх підприємств туризм розвивався в профспілках як громадський рух. І зараз соціальний туризм повинен розвинувся як громадський рух за розширення доступності національної і культурної спадщини для всіх верств населення.
Таким чином, соціальний туричм, який розуміється як туризм, спрямований на рекреації) людини (відновлення його фізичних, психічних та інтелектуальних сил), доступний для усіх верств населення, здатний реалізувати громадську антиномію туризму. Саме параметри доступності та реальні можливості щодо її максимізації в конкретних умовах і визначають той мінімально необхідний набір послуг соціального туризму, який в сукупності і складає соціальний туристський продукт.
Для сучасних умов є можливим набір послуг соціального туристського продукту ввести послуги розміщення економічного класу (1-2 зірки з національної класифікації готельних підприємств, а також позакатегорійні засоби розміщення - бази відпочинку,
дитячі табори в підмосков'ї тощо); послуги харчування обмежити сніданком або напівпансіоном, раціон якого розраховується виходячи з розміру мінімальної оплати праці на момент розрахунку вартості туру (наприклад, 0,3 розміру мінімальної оплати праці); ввести супутні послуги - екскурсії, походи, трансфер (в розмірі 0,2 мінімальної оплати праці). Додаткові послуги не включаються в мінімальний набір і не впливають на норми ціноутворення соціального туристського продукту. Для туроператорів, які формують соціальний туристський продукт, і для підприємств, що надають відповідні послуги, встановлюється норма рентабельності - не вище 10%. Для туроператорів соціального туризму пропонується ввести додаткове обмеження - в обсязі їх діяльності соціальний туристський продукт повинен становити не менше 70 %. Тут перелічені лише деякі параметри стандарту соціального туризму, який встановлює систему вимог до соціального туристського продукту і його виробникам.
Статус підприємства соціального туризму дасть вагомі переваги на туристичному ринку. По-перше, пропонується звільнити ці підприємства від податку на додану вартість. По-друге, податок на додану вартість комерційних туристських підприємств слід перетворити на соціальну туристську ренту і передати її цільовим призначенням виробникам соціального туристського продукту. По-третє, ввести мито на виїзд за кордон з туристськими цілями (наприклад, 100-150 дол.) і направити ці кошти на стимулювання виробництва соціального туристського продукту.
1.5. Антиномія туризму
Розгляд туризму як економічного явища сучасного світу дозволяє зробити висновок про антиномичности туризму - вираженні його внутрішньої складності і неоднорідності. Антиномія як єдність двох суперечливих, але однаково обґрунтованих суджень знаходить своє вираження і в погляді на туризм як економічну категорію. Зокрема, не можна віддати перевагу галузевою або дея-тельностному погляду на туризм. Туризм постає перед нами то як галузь, то як діяльність. Ігнорування однієї з цих «іпостасей» призводить до великих прорахунків у законодавстві, управлінні, менеджменті і практиці туризму. Туризм існує як процес, що зберігає вірність традиціям, усталеним звичаям, нормам, уявленням, але і безупинно порушує норми і традиції, зберігаючи свою життєву силу завдяки нескінченно нових в ньому новацій.
Антиномія туризму - перешкода для одностороннього, узкопредметного і несуперечливого визначення туризму.
Антіномічность туризму виражає його складність, багатоаспектність, єдність і боротьбу протилежних тенденцій в його розвитку, в динаміці концепцій туристики.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
